Не пропусти

БЕЗ ЗГОДИ НЕМАЄ ІНФОРМАЦІЇ? АБО ПРАВИЛО, ЯКЕ КРАЩЕ ЗАБУТИ

Без згоди   немає інформації? Або правило, яке краще забути

З прийняттям Закону України «Про захист персональних даних» майже чи не кожному адвокату доводилося одержувати у відповідь на поданий запит відмову у наданні необхідної інформації через її конфіденційність та обмежений режим доступу до неї.
Однак, чи завжди така відмова є законною та чи можна адвокату надавати персональні дані? У цьому та іншому спробуємо розібратися далі.

Проблематика 

Аналіз правозастовчої практики показує неоднакове розуміння суб’єктами приватного та публічного права положень норм Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Закону України «Про захист персональних даних» у частині, що стосується доступу адвоката до персональних даних третьої особи.

Мова йде про витребування адвокатами конфіденційної інформації (персональних даних) третьої особи (не клієнта) за запитами, зробленими у зв’язку з наданням правничої допомоги клієнту.

Здавалося б, якщо у випадку з одержанням адвокатом інформації (персональних даних) про свого клієнта перешкод немає, оскільки адвокат діє від імені та в інтересах клієнта, що підтверджується договором, у якому адвокату надано право одержувати таку інформацію, то ситуація з наданням адвокату відомостей про інших фізичних осіб без їх згоди неоднозначна.

Суть проблематики полягає у тому, що на сьогоднішній день у юридичному середовищі склалися дві протилежні правові позиції щодо реалізації права адвоката на доступ до конфіденційної інформації про третю особу.

Відсутність консенсусу в цьому питанні, на наш погляд, зумовлена неоднаковим розумінням суб’єктами правозастосування поняття «інформації з обмеженим доступом», що згадується у положеннях пункту 3 частини першої статті 20 та частини другої статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Так, зокрема, прибічники першої з них розуміють таку норму буквально та категорично виступають проти надання адвокатам будь якої інформації з обмеженим доступом, у тому числі персональних даних.

Їх позиція зводиться до того, що реалізуючи свої професійні права адвокат відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з метою надання правової допомоги клієнту, серед іншого, має право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб) з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів (пункт 1), а також ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом (пункт 3).

Ще вони стверджують, що частиною другою статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» чітко передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також керівники підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань зобов’язані не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Посилаючись лише на вказані положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також відсутність згоди особи, персональні дані якої запитуються, окремі підприємства, установи та організації, їх посадові особи бездумно відмовляють адвокатам у наданні запитуваної ними інформації про третю особу.

Проте, чи можна погодитися з такою позицією?

Audiatur et altera pars (Хай буде вислухана й друга сторона!)

Слід зауважити, що Конституцією України кожному гарантовано право будь якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина шоста статті 55), а також право на професійну правничу допомогу (частина перша статті 59).
Для реалізації останнього права в Україні діє недержавний самоврядний інститут адвокатури, що забезпечує здійснення на професійній основі захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги фізичним та юридичним особам.

У свою чергу частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Натомість здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Аналогічні положення закріплені у статті 5 Закону України «Про інформацію». Разом із тим, указаним Законом також передбачені застереження, згідно з якими реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

І справді, нерідко реалізація особою права на інформацію тягне за собою безпідставне втручання в особисте та сімейне життя іншої особи.

У зв’язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Так, зокрема, збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу не допускається без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З іншого боку, стаття 21 Конституції України проголошує, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Зі змісту частини другої статті 24 Конституції України випливає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, у тому числі професійними. 

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про інформацію» держава гарантує всім суб’єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. У свою чергу конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Цією ж частиною визначено, що відносини, пов’язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом. Водночас частиною третьою цієї статті визначено, що порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону «Про інформацію» інформацією про фізичну особу є персональні дані, тобто відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення положенням частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, у своєму рішенні від 20.01.2012 № 2 рп/2012 зазначив, що інформацією про особисте та сімейне життя особи (персональними даними), серед іншого, є: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.

З наведеного вбачається, що з огляду на динаміку розвитку сфер людського життя та їх різноманітність визначити абсолютно всі види персональних даних неможливо. Тому важливо зрозуміти, що під цю категорію підпадає будь-яка інформація про особисте та сімейне життя окремої особи, навіть та, що захищається іншими законами (наприклад, лікарська, банківська, нотаріальна таємниці тощо).

Разом із тим, у порівнянні із законами, які регулюють правовий режим інших видів конфіденційної інформації про особу, Закон України «Про захист персональних даних» є основоположним, а його норми є спеціальними, якщо іншими законами не передбачено протилежне.

Його метою є захист права особи від незаконного втручання в її приватне і сімейне життя у зв’язку з використанням відомостей про неї.

Статтею 6 цього Закону встановлені загальні вимоги до обробки персональних даних. Під обробкою, серед іншого, варто розуміти як збирання, так і поширення (розповсюдження, передачу) персональних даних (стаття 2 Закону України «Про захист персональних даних»).

Так, зокрема, частиною п’ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що обробка персональних даних повинна здійснюватися для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб’єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Водночас частина шоста цієї статті дублює конституційні положення та говорить, що обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, не допускається без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Схожі положення містяться у статті 14 Закону України «Про захист персональних даних», якою передбачено поширення відомостей про фізичну особу лише за її згодою або уповноваженої нею особи, крім випадків, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З аналізу вказаних положень вбачається, що вони є засадничими, адже формують принцип, згідно з яким обробка персональних даних дозволяється не тільки за згодою особи (суб’єкта персональних даних), але й без неї, однак лише у випадках, що визначені законом.

Необхідно зазначити, що такі випадки чітко визначені у пунктах 2-8 частини другої статті 7, пунктах 2-6 частини першої статті 11 та частині другій статті 25 Закону України «Про захист персональних даних».

Так, частиною першою статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» визначено вичерпний перелік підстав для обробки, у тому числі передачі та поширення персональних даних особи, у свою чергу частиною другою статті 7 цього Закону вичерпний перелік підстав для обробки так званих «чутливих» персональних даних (відомостей про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних).

При цьому як випливає з положень частини другої статті 7 та частини першої статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» згода суб’єкта персональних даних є лише однією з підстав для такої обробки, а за наявності підстав, передбачених пунктами 2-8 частини другої статті 7 та пунктами 2-6 частини першої статті 11 цього Закону, обробка персональних даних здійснюється без згоди суб’єкта персональних даних.

Позаяк частиною другою статті 25 Закону України «Про захист персональних даних» дозволено відступати від застосування положень цього Закону за однієї із двох умов: перша якщо така обробка здійснюється фізичною особою виключно для особистих чи побутових потреб, друга виключно для журналістських та творчих цілей, за умови забезпечення балансу між правом на повагу до особистого життя та правом на свободу вираження поглядів.

Як це працює?

Порядок доступу до персональних даних особи регулюється частиною третьою статті 16 Закону України «Про захист персональних даних», у якій зазначено, що доступ до персональних даних надається у відповідь на запит суб’єкта відносин, пов’язаних з персональними даними, яким відповідно до положень згаданого Закону може бути будь яка третя особа.

Відтак, аби отримати доступ до конфіденційної інформації про третю особу, адвокату необхідно подати запит, який окрім положень частини першої статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» має відповідати ще й вимогам частини четвертої статті 16 Закону України «Про захист персональних даних» та, серед іншого, містити:

  • прізвище, ім’я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит;
  • відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних;
  • перелік персональних даних, що запитуються;
  • мету та/або правові підстави для запиту.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» підставою для надання персональних даних у відповідь на такий запит може слугувати необхідність захисту законних інтересів третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб’єкта персональних даних у зв’язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.

У той же час відповідно до положень пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про захист персональних даних» для обґрунтування, задоволення або захисту правової вимоги адвокату може бути надано доступ до персональних даних про расове або етнічне походження особи, її політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

У запиті адвокат має чітко пояснити, з якою метою він просить надати йому відомості про особу, та вказати, для яких цілей буде використана отримана ним інформація у разі задоволення запиту.

При цьому, розкриваючи зміст пункту 6 частини першої статті 11 або пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про захист персональних даних» адвокат у своєму запиті має довести той факт, що необхідність захисту законних інтересів його клієнта та надання запитуваної інформації, переважає потреби захисту права на повагу до особистого та сімейного життя тієї особи, чиї персональні дані запитуються.

Так, за правилами статті 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Натомість відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відтак, уявімо собі таку ситуацію, коли адвокат з метою подачі позову до суду про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, та подання відповідних доказів звертається в інтересах свого клієнта із запитом до управителя багатоквартирного будинку про надання відомостей щодо власника квартири, який пошкодив житло, аби згодом залучити його у справі як відповідача.

Інший приклад, коли у справі про поновлення на роботі працівника, звільненого у період його тимчасової непрацездатності, адвокат, який діє в інтересах роботодавця (відповідача у справі), для подання відзиву на позов та обґрунтування заперечень звертається до медичного закладу, де позивач отримав листок непрацездатності, про надання інформації про точну дату і час звернення працівника за медичного допомогою, мотивуючи тим, що працівник у день звільнення був присутній на роботі, з наказом про звільнення був ознайомлений наприкінці робочого дня, відтак у нього є підстави вважати, що за медичною допомогою він звернувся у позаробочий час, тобто вже після звільнення.

Також необхідно наголосити, що при складанні запиту обсяг інформації про фізичну особу, що збирається адвокатом, має бути відповідним, адекватним та ненадмірним відносно визначеної мети обробки таких даних (цілей їх збирання та подальшого використання).

У випадку направлення адвокатського запиту із вимогою надати непропорційну велику кількість даних про особу, підприємство, установа, організація, які одержали такий запит, повинні надати лише ті відомості про суб’єкта персональних даних, які є необхідними для реалізації адвокатом зазначених у запиті повноважень, а в наданні решти відомостей, які непотрібні для визначеної у запиті мети, відмовити.

Крім того, у разі, якщо у запиті не вказано мету, правові підстави для отримання персональних даних та не обґрунтовано повноваження запитувача, відповідні персональні дані не підлягають наданню, про що повідомляється особу, яка подала запит.

Окрім вказаних відомостей на підтвердження повноважень адвоката відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» запит повинен також містити інформацію про його прізвище, ім’я та по батькові, місце здійснення професійної діяльності, а також копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з частиною п’ятою статті 16 Закону України «Про захист персональних даних» строк вивчення запиту на предмет його задоволення не може перевищувати десяти робочих днів з дня його надходження. Якщо ж підстав для відмови немає запит задовольняється протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження, якщо інше не передбачено законом.

В останньому випадку, слід звернути увагу, що частиною другою статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» для розгляду адвокатських запитів встановлено п’ятиденний строк.

У разі задоволення адвокатського запиту володілець персональних даних відповідно до вимог частини першої статті 21 Закону України «Про захист персональних даних» протягом десяти робочих днів має повідомити суб’єкта персональних даних про передачу його персональних даних адвокату.

Все одно відмовили. Що далі?

Слід зауважити, що відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» за відмову в наданні інформації з обмеженим доступом у відповідь на адвокатський запит особу не може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п’ятою статті 212 3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Така норма, свого роду, є додатковою гарантією та запобіжником, що не дозволяє раді адвокатів відповідного регіону ініціювати питання про притягнення володільця (розпорядника) персональних даних до адміністративної відповідальності за те, що він на законних підставах відмовив адвокату у наданні запитуваної ним інформації про фізичну особу.

Однак, судова практика показує, що окремі ради адвокатів регіону все ж складають попри вказані застереження протоколи про адміністративне правопорушення, що, на наш погляд, неприпустимо.

Водночас, якщо ж адвокат вважає, що йому було безпідставно відмовлено у доступі до персональних даних третьої особи, він зможе звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, як національної інституції, що здійснює контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних, котрий у разі обґрунтованості його скарги відповідно до пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про захист персональних даних» вправі видати обов’язкову до виконання таким володільцем (розпорядником) вимогу про надання доступу до персональних даних.

Позаяк така відмова також може бути оскаржена до суду на загальних підставах.

Замість висновків

Наведена вище позиція щодо цілковитої заборони доступу адвокатів до інформації з обмеженим доступом, на наш погляд, нівелює основну суть адвокатської діяльності – надання правової допомоги, та є дискримінаційною за професійною ознакою.

Що ж стосується обмежень щодо доступу адвоката до інформації з обмеженим доступом, то такі слід розуміти як обмеження доступу адвоката до службової інформації, конфіденційної інформації про юридичну особу (комерційної таємниці), крім випадків згоди особи на надання таких відомостей, проте не до державної таємниці та персональних даних, порядок доступу до яких регулюються окремими спеціальними законами («Про державну таємницю» та «Про захист персональних даних» відповідно).

Чого чекати від нового Закону?

У запропонованій адвокатам редакції проекту Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прямі положення щодо заборони надання адвокату інформації з обмеженим доступом цього разу відсутні.

Проте частиною сьомою статті 25 проекту передбачено, що особа, яка отримала адвокатський запит, може відмовити у наданні запитуваної інформації або копій документів, якщо:

  1. така інформація віднесена відповідно до закону до категорії таємної або службової (призначеної для службового користування);
  2. розкриття такої інформації порушуватиме права третіх осіб на захист персональних даних або на охорону інтелектуальної власності;
  3. інформація стосується особистого життя фізичної особи.

Якщо до першого та другого пунктів зауважень немає, то третій пункт вважаємо зайвим та пропонуємо виключити, оскільки такий, по суті, створюватиме колізію у правозастосуванні.

Так, зокрема, викладена у третьому пункті підстава для відмови у задоволенні адвокатського запиту через те, що запитувана інформація стосується особистого життя фізичної особи, є недоречною з огляду на те, що за своїм змістом у розумінні Закону України «Про захист персональних даних» та рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2 рп/2012 така інформація є персональними даними. Погодьтеся, що відмовляти у наданні персональних даних лише через те, що запитувані відомості становлять персональні дані, щонайменше, нерозумно.

Тому варто зауважити, що єдиною підставою для відмови у наданні доступу до персональних даних, у тому числі за адвокатським запитом, може бути випадок, коли передача таких відомостей адвокату для вказаних у запиті цілей може призвести до безпідставного втручання у приватне життя особи, відомості про яку запитуються, тобто до порушення її прав, що власне і зазначено у пункті 2 частини сьомої статті 25 проекту.

 Віталій КУРУЦ, правозахисник
Джерело:
Без названия