Чи можна стягнути шкоду з акціонерів неплатоспроможного банку?

Нині Україна переживає фінансову кризу, яка безпосередньо впливає на всю банківську систему держави. 69 банків перебувають на стадії ліквідації, а ще в 5-х введена тимчасова адміністрація. Сотні тисяч осіб розраховують на повернення своїх грошей, звертаючись з відповідними вимогами до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, або захищають свої порушені права в суді. Серед судових способів захисту поширеними є позови про відшкодування шкоди до власників істотної участі в банках. Чи дійсно будь-який власник істотної участі повинен відшкодувати шкоду та що зобов’язані довести вкладники, аби розраховувати на отримання грошей?

Хто може нести відповідальність

За правилами ст.58 закону «Про банки і банківську діяльність», пов’язана з банком особа несе відповідальність своїм майном за заподіяння шкоди й доведення банку до неплатоспроможності.

Пов’язаними особами в розумінні цього закону є ті акціонери, які самостійно чи спільно з іншими особами володіють 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу. Власниками істотної участі також визнаються особи, які мають незалежну від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність фінустанови, що, безперечно, має підтверджуватися офіційними документами.

Проаналізуємо більш детально, які повноваження надає акціонеру володіння 10% акцій та яким чином такий акціонер може впливати на діяльність банку.

З огляду на положення закону «Про акціонерні товариства» власники 10% і більше акцій банку можуть реалізувати своє право на управління банком шляхом:

• ініціювання скликання позачергових загальних зборів

• участі та голосування на загальних зборах (чергових та позачергових);

• використання можливості не частіше 2-х разів на рік вимагати проведення аудиторської перевірки банку, а також спеціальної перевірки його фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, завдяки принципу колективності щодо прийняття рішень загальними зборами один окремий учасник навіть за умови володіння 10% і більше акцій має достатньо обмежені права й реальні можливості впливати на діяльність банку. Адже реалізація наданих йому законом повноважень залежить від дій інших акціонерів.

Тому впевнено говорити про реальний вплив можна лише у випадку, коли акціонер здійснює контроль над банком, що передбачає володіння 50% + одна акція. Саме за таким показником визначається кворум загальних зборів, що уможливлює прийняття рішень з будь-яких питань діяльності банку.

Але навіть за умови володіння контрольним пакетом акцій можливість притягнення до цивільно-правової відповідальності за неплатоспроможність банку та заподіяння шкоди не є однозначною.

За яких умов настає цивільно-правова відповідальність

Згідно з фундаментальним принципом законодавства учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, передбачених установчими документами та законом.

Як правило, в статутних документах банків указаний принцип дублюється повністю, а конкретні випадки настання відповідальності акціонерів за зобов’язаннями банку не визначаються. Тому питання настання відповідальності акціонерів розглядається на підставі норм спеціального законодавства — закону про банки та закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зокрема, у ч.6 ст.58 першого акта закріплено, що пов’язана з банком особа за порушення нормативно-правових актів НБУ, за доведення банку до

неплатоспроможності, за дії або бездіяльність, які призвели до заподіяння банку шкоди, несе відповідальність за умови наявності її вини.

Цією статтею також визначено: якщо внаслідок дій або бездіяльності пов’язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов’язана з банком особа через такі дії або бездіяльність прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи будуть нести солідарну відповідальність.

Тобто законом передбачено можливість притягнення власника істотної участі, який фактично не здійснював управління банком, не мав будь-якого впливу на його діяльність, до солідарної відповідальності. Важливою передумовою покладення відповідальності на такого акціонера є доведення належними доказами факту отримання певної майнової вигоди від протиправних дій інших пов’язаних із банком осіб, що передбачає спільність дій і намірів обох.

Такі умови настання солідарної відповідальності цілком узгоджуються з положеннями цивільного законодавства. Так, ст.1190 Цивільного кодексу встановлює, що особи, спільними діями або

бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Таку позицію підтримав Пленум Верховного Суду в п.3 постанови «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.92 №6, де зазначено, що «особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов’язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим».

Отже, для застосування солідарної відповідальності першочерговим є саме спільність діяння власників істотної участі банку.

Враховуючи те, що відповідальність за заподіяну шкоду є зобов’язанням деліктного характеру й виникає з позадоговірних відносин, важливою передумовою її настання буде доведення складу правопорушення.

Як довести вину акціонера

Зі змісту ст.58 закону випливає, що необхідними умовами покладення відповідальності на акціонера за зобов’язаннями банку є:

• наявність у нього істотної участі в банку;

• наявність протиправного діяння;

• наявність шкоди, завданої таким діянням;

• причинно-наслідковий зв’язок між протиправним діянням і заподіяною шкодою;

• вина учасника банку.

Найбільш вагомою та неоднозначною складовою є питання доведення вини. Доктринально та практично склалися кілька підходів до покладення тягаря доведення вини або невинуватості.

У частині доведення вини в неплатоспроможності банку як у кримінально караному діянні все зрозуміло: вина особи може підтверджуватися виключно вироком суду. Натомість у питанні доведення вини в заподіянні шкоди (якщо протиправність діяння за суспільно небезпечними наслідками прямо й не передбачає кримінальної відповідальності, але опосередковано пов’язується з наслідком у вигляді настання неплатоспроможності банку) ситуація може розвиватися за кількома сценаріями.

Перший сценарій: відповідач сам повинен довести свою невинуватість. Це повністю відповідає положенням ст.1166 ЦК, відповідно до яких «особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини».

За другим сценарієм, який часто підтримується судовою практикою, тягар доведення вини належними доказами покладається на позивача. Обгрунтовуючи таку позицію, суди виходять із норм процесуального законодавства стосовно того, що кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами обставини, на які посилається.

Більш правильним і справедливим убачається саме перший сценарій, коли вина визначається, і саме особа, до якої пред’явлено позов, повинна довести свою невинуватість. За таких умов усі інші частини складу цивільного правопорушення (шкода, протиправність діянь та причинно-наслідковий зв’язок) повинен доводити саме позивач.

Зауважимо, що зазначене не стосується випадків, коли вимоги про компенсацію шкоди позивачі

обгрунтовують скоєнням власником істотної участі злочину. В такому випадку жоден доказ вини, крім вироку суду, який набрав законної сили, не може бути прийнятий як належний.

Таким чином, у першому сценарії головний принцип цивільного процесу, який полягає в тому, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, зберігає своє значення. Тобто позивач повинен обгрунтувати свою позицію фактичними даними та довести шкоду, протиправність дій власника істотної участі та причинний зв’язок між діянням та шкодою.

Чи є бездіяльність протиправною

Не менш вагомою складовою процесу компенсації шкоди є доведення факту протиправності діянь. У цій частині, незважаючи на складність для фізичної особи зібрати належні докази, недопустимим є доведення протиправності доказами на кшталт прес-релізів, публічних виступів тощо.

Дуже часто позивачі посилаються на невжиття акціонерами будь-яких заходів, спрямованих на запобігання неплатоспроможності банку, як на

обставину протиправності їх діянь. Подібні твердження грунтуються на положеннях ст.58 закону про банки. При цьому закріплення подібного зобов’язання без конкретизації строків і умов його виконання не дає законних підстав уважати будь-яку бездіяльність протиправною. Адже потрібно враховувати як реальні можливості для активних дій, що залежать від розміру частки в статутному капіталі, так і фінансові можливості власника істотної участі.

Таким чином, відповідальність власників істотної участі у випадку неплатоспроможності банку не настає автоматично. Для застосування відповідальності та компенсації шкоди за рахунок майна акціонерів потрібно довести наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів підстав для компенсації шкоди немає.

Джерело