Не пропусти

Директор підприємства на безоплатній основі: аконодавство та судова практика

image (10)

1 січня 2017 року ознаменувалось початком періоду зростання мінімальної заробітної плати українцям вдвічі. Такого збільшення (у процентному співвідношенні) не було, починаючи з 2000 року.

Очевидно, що зростання навантаження на фонд заробітної плати підприємств негативно вплинуло на їх діяльність, що призвело до масового закриття юридичних осіб різних організаційно-правових форм та звільнення працівників.

Таким чином, у багатьох компаній після звільнення усіх працівників та припинення господарської діяльності виникло логічне запитання: а чи можна перевести директора на безоплатну основу, тобто на роботу на громадських засадах? Спробуємо розібратись у даній публікації.

ПІДПРИЄМСТВО БЕЗ ДИРЕКТОРА – ЧИ ЗАКОННО?

Перш за все, слід проаналізувати ситуацію, коли на підприємстві з метою уникнення податкового навантаження звільняють останнього найманого працівника – директора. Чи правомірно це та чи відповідає вимогам законодавства?

Згідно із ч. 2 ст. 65 ГК України власник підприємства здійснює свої права щодо його управління безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Керуючись ч. 1 ст. 89 ГК України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках — учасники товариства.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 ГК України громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом.

Згідно із ч. 1 ст. 42 Закону України “Про ТОВ та ТДВ” посадовими особами товариства є члени виконавчого органу, наглядової ради, а також інші особи, передбачені статутом товариства.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” відповідальність за організацію бухгалтерського обліку … несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Подібна позиція прослідковується і в листі Мінюсту №533-0-2-13/6.1 від 20.09.2013 року.

Також на підтримку даної думки можна використати висновки Конституційного суду, викладені у рішенні від 12.01.2010 у справі за конституційним зверненням однієї з організацій щодо офіційного тлумачення ст. 99 Цивільного кодексу України. Поміж іншого, у цій справі Конституційний суд України (КСУ) зазначив, що усунення голови виконавчого органу товариства (керівника) за цивільним законодавством та відсторонення працівника від роботи за трудовим законодавством мають відмінну правову природу й різні юридичні наслідки. З цього можна зробити логічний висновок, що КСУ також виділяє можливість здійснення керівником, що є учасником або засновником підприємства, управління суб’єктом господарювання без укладення трудового договору та отримання заробітної плати.

Таким чином, із наведених норм вбачається, що законодавство передбачає можливість безпосередньої участі засновника в управлінні підприємством без оформлення додаткових документів (зокрема, трудового договору з ним) та визначення засновника керівником підприємства.

Натомість, як відомо, підприємство не може існувати без керівника. Для прикладу, у ЄДРЮОФОП повинні зазначатись відомості про його керівника (відомості про осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами).

Таким чином, у разі покладення відповідних функцій на засновника підприємства, він прирівнюється до керівника підприємства та може вчиняти від імені нього дії відповідно до повноважень, встановлених законодавством.

Однак чи правомірні такі дії та чи не розцінюватимуться вони як ухилення від сплати податків?

МІНСОЦПОЛІТИКА vs ДФС

З даного питання 07.02.2012 року Департамент заробітної плати і умов праці Мінсоцполітики видав Лист №113/13/84-12, в якому, поміж іншого, зазначив наступні тези:

— якщо працівник, який одночасно є власником, виконував певну роботу на умовах трудового договору, укладеного відповідно до вимог статей 21, 24 Кодексу законів про працю України, то йому має бути виплачена заробітна плата (згідно з трудовим договором (контрактом));

— форма участі власника в управлінні підприємством у випадку, якщо власник здійснює управління підприємством без укладення трудового договору (у тому числі на період часу, коли підприємство не здійснює господарську діяльність), і спосіб винагороди власнику за таку діяльність можуть бути визначені в установчих документах.

Таким чином, Мінсоцполітики не заперечує можливість директора, який є одночасно й власником підприємства, виконувати певні роботи без укладення трудового договору та виплати заробітної плати. Як зазначено в листі, ці питання повинні регулюватись на рівні установчих документів підприємства.

Натомість органи Державної фіскальної служби (ДФС) мають іншу думку з даного питання. Так, в одному із роз’яснень ГУ ДФС у Закарпатській області наголошує, що засновник підприємства може прийняти рішення виконувати обов’язки директора без нарахування заробітної плати, однак виключно за умови, що таке підприємство не веде господарської діяльності.

Таким чином позиція органів Державної фіскальної служби в даному питанні однозначна – робота директора, який є власником підприємства, без нарахування заробітної плати допускається лише у разі, якщо підприємство не здійснює господарську діяльність, а саме: не укладає договори, не надає послуги, не виконує робіт, не постачає товари і, що найголовніше, не отримує дохід.

СУДОВА ПРАКТИКА

Аналіз реєстру судових рішень дає можливість встановити існування в ньому лише декількох судових справ, в яких об’єктом оскарження стали постанови територіальних органів Держпраці або ДФС про накладення штрафу, які вони виносили, за результатами проведення перевірок у суб’єктів господарювання.

Загалом судові рішення можна поділити на дві групи:

1) де суд став на бік підприємства:

— справа № 2a-1870/1072/1: позивач – ПП, у статуті закріплювалось, що заробітна плата не виплачується, натомість засновник (директор) отримує дивіденди;

— справа № 817/3143/14: позивач – сільськогосподарський виробничий кооператив;

— справа № 808/2638/16: позивач – ГБК, стосується роботи охоронців (не директора) на безоплатній основі;

— справа № 808/1936/17: позивач – громадська організація.

2) де суд визнав правомірність дій контролюючого органу з приводу накладення штрафу:

— справа №К-6605/06: позивач – Фірма, справу розглядав ВАСУ у 2006 році.

— справа №К-32016/06: позивач – ТОВ, справу розглядав ВАСУ у 2008 році;

— справа № 6-4275св08: позивач – ТОВ, справу розглядав ВСУ у 2008 році (ухвала від 09.04.2008 року).

— справа №821/854/16: позивач – ТОВ;

— справа № П/811/820/17: позивач – ТОВ, підприємство не провадило господарську діяльність.

Як бачимо, більшість справ вирішились негативно для позивача-юридичної особи. Відмінною ознакою є також те, що серед справ, де судом було ухвалене “позитивне” рішення позивачами були так звані “неприбуткові” організації та лише одне ПП. В свою чергу “відмову” у судах отримують здебільшого ТОВ (організації, що провадять господарську діяльність).

Таким чином, можна прийти до висновку, що наразі в Україні існує негативне ставлення до виконання директорами господарюючих суб’єктів функцій, покладених на них, на громадських засадах.

Подібна позиція викликає певну неоднозначність щодо її справедливості у разі, коли йдеться про організації, які на межі закриття та не провадять господарську діяльність. В такому разі для юридичної особи наступає кризовий період, коли звільняються працівники і цілком імовірно, що може не вистачати коштів для оплати праці директора.

Натомість законодавство не враховує подібні особливі ситуації та не закріплює для них винятки. Як можна встановити, позиція окремих територіальних органів ДФС з даного питання не є запорукою виграшу подібної справи у суді. В такому разі, можна спробувати юридичній особі, яка не провадить господарську діяльність та якою керує її засновник, замовити індивідуальну податкову консультацію в органах ДФС, яка буде обов’язковою для такої юридичної особи відповідно до п. 53.1 Податкового кодексу України.

Зозуля Наталія, “Українське право”