Не пропусти

Договірне врегулювання сімейних відносин

Відповідно до положень Сімейного кодексу України подружжя, або батьки дитини, які не перебувають у шлюбі між собою, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором). Але мало хто знає про те, які саме договори можна укладати з метою врегулювання своїх майнових та немайнових сімейних відносин.

Право на договірне врегулювання сімейних відносин може бути реалізоване шляхом укладення наступних договорів:

1 Шлюбний договір.

Право на укладення шлюбного договору виникає з моменту подачі заяви про реєстрацію шлюбу. Тобто, такий договір може укладатися як нареченими так і подружжям, яке вже зареєструвало шлюб (не залежно від часу перебування у шлюбі).

Шлюбний договір обов’язково має укладатися у письмовій та нотаріально посвідченій формі. Якщо наречений або наречена є неповнолітніми, шлюбний договір може укладатися лише з письмової та нотаріально засвідченої згоди батьків або піклувальника неповнолітньої особи.

Шлюбним договором можуть бути врегульовані лише майнові відносини між подружжям (у тому числі майнові права та обов’язки подружжя як батьків), але такий договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

Причому важливим є той факт, що шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Законодавство дозволяє сторонам шлюбного договору домовитися про те, що майно, набуте ними за час шлюбу, не буде належати дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, та встановити, що майно, набуте кожним із них за час шлюбу стане особистою приватною власністю кожного з них. Також подружжя може домовитися про можливий порядок поділу майна у разі розірвання шлюбу. Таким чином, у разі розлучення сторони можуть уникнути судового спору про поділ спільного майна.

Укладаючи шлюбний договір, подружжя може домовитися про порядок користування житлом, визначити право одного або кожного з подружжя на утримання (отримання коштів незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі), визначити розмір та строки виплати аліментів, домовитися про будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

2. Договір про сплату аліментів на дитину.

Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому вони можуть визначити розмір, порядок та строки виплати аліментів. Слід зазначити, що у будь-якому разі умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом України. Наприклад, Сімейним кодексом України передбачено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (станом на 01.12.2017 року прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 1492 гривні, а дітей віком від 6 до 18 років – 1860 гривень). Отже, договір про сплату аліментів на дитину має встановлювати аліменти, розмір яких не може бути нижчим розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Договір обов’язково має укладатися у письмовій та нотаріально посвідченій формі.

У разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором, аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, який дозволить без звернення до суду примусово стягнути з платника аліментів наявну заборгованість по аліментам шляхом пред’явлення такого виконавчого напису нотаріуса до органів, які здійснюють примусове виконання рішень (державного або приватного виконавця).

Розмір аліментів, визначений договором, може бути згодом змінений за домовленістю сторін договору, або за рішенням суду на підставі позову платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я тощо.

3. Договір між батьками і повнолітніми дочкою/сином щодо надання їм утримання.

Законодавством передбачено, що батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Також законодавством передбачений обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Так, Сімейним кодексом України встановлено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання припиняється у разі припинення навчання.

Сімейний кодекс України надає право батькам, та їхнім повнолітнім дітям право на укладення договору, який би встановлював розмір аліментів, порядок, строк їх виплати. Такий договір має бути укладений у письмовій та нотаріально посвідченій формі, а заборгованість за договором може стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (без звернення до суду).

4. Договір про надання утримання одному із подружжя.

Далеко не кожна особа знає про те, що законодавство України гарантує право на утримання (аліменти) тому з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. При цьому непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.

Якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Якщо на момент розірвання шлюбу жінці/чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п’ять років, вона/він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі таке подружжя спільно проживало не менш як десять років.

Договір про надання утримання одному із подружжя обов’язково має укладатися у письмовій та нотаріально посвідченій формі. У разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (без звернення до суду).

5. Договір про визначення місця проживання дітей і участь у забезпеченні умов їхнього життя кожного з батьків, встановлення порядку здійснення батьками своїх батьківських прав та виконання обов’язків.

Кожен з батьків незалежно від того, проживає він з дитиною разом чи окремо, має право на особисте спілкування з дитиною та на участь у її вихованні.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, у тому числі і шляхом укладення договору.

Договір може встановлювати місце проживання дитини; порядок, періодичність, місце та час зустрічей з дитиною кожним з батьків; обов’язковість чи не обов’язковість присутності третіх осіб при спілкуванні з дитиною тощо.

Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Укладення такого договору зобов’язує того з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору, відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

6. Договір про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Законодавство дозволяє подружжю поділити майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності (набуте під час шлюбу) за взаємною згодою шляхом укладення договору про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Такий договір може бути укладено у будь-який час, незалежно від розірвання шлюбу.

Якщо такий договір передбачає умови про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, він має бути нотаріально посвідчений.

7. Договір про визначення порядку користування майном.

Якщо подружжю належить на праві спільної сумісної власності будинок чи квартира (тобто вони володіють житлом спільно), як правило, після розлучення, у них виникають суперечки щодо порядку користування таким майном. Щоб уникнути непорозумінь та сварок, подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Необхідність встановлення порядку користування спільним майном може бути викликана різними обставинами, не тільки розлученням, та може стосуватися будь-якого майна (автомобіля, обладнання тощо).

Порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він встановлений нотаріально посвідченим договором, також є обов’язковим і для  правонаступника (спадкоємця) дружини та чоловіка.

Законодавство передбачає право подружжя на укладення будь-яких інших договорів, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Договірне врегулювання сімейних відносин дозволить заощадити кошти та час, а також сприятиме збереженню дружніх відносин між батьками дитини та подружжям після розірвання шлюбу. Сімейний адвокат надасть консультації щодо розірвання шлюбу в судовому порядку, укладання шлюбного договору, стягнення аліментів та інших виплат.

Автор консультації: ТОВ HolGroup

Источник