Не пропусти

Класифікація злочинів, визначений ст. 12 КК України є вичерпною та розширеному тлумаченню не підлягає

ВС/ККС: Класифікація злочинів, визначений ст. 12 КК України є вичерпною та розширеному тлумаченню не підлягає (ВС/ККС № 712/12418/15-к від 26.04.2018)

При цьому ч. 1 ст. 12 КК України визначено, що залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Таким чином віднесення злочину до того чи іншого ступеню тяжкості істотно впливає і на призначення покарання та/або звільнення від відбування такого.

У вказаній справі особу засуджено за ч. 1 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України до позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням.

Звільняючи засудженого від відбування покарання суд першої інстанції послався на те, що засуджений вчинив злочини середньої тяжкості та тяжкий, дані про особу винного, котрий визнав вину, розкаявся у вчиненому, відшкодував потерпілій заподіяну злочином матеріальну шкоду, позитивно характеризується, утримує неповнолітню дитину та непрацездатних батьків.

Вироком апеляційного суду вказане рішення було скасовано та призначено покарання у вигляді реального позбавлення волі.

На такий вирок суду апеляційної інстанції подано захисником засудженого касаційну скаргу.

Касаційний кримінальний суд, переглядаючи справу та скасовуючи вирок апеляційного суду вказав, що як на підставу скасування вироку місцевого суду апеляційний суд послався на «надзвичайну суспільну небезпечність» вчинених засудженим діянь. Однак такого критерію поділу злочинів кримінальний закон не містить. Так, згідно ст. 12 КК залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Відповідно до вказаної норми злочин, передбачений ч. 1 ст. 152 КК, є злочином середньої тяжкості, а злочин передбачений ч. 2 ст. 153 КК – тяжким. Тому, саме ця класифікація повинна враховуватись судом при вирішенні питання щодо можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 712/12418/15-к

провадження № 51-2849 км 18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого                                  Щепоткіної В. В.,

суддів                                               Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Бацури О. О.,

прокурора Ємця І. І.,

в режимі відеоконференції засудженого ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гончара С.М., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Апеляційного суду Черкаської області від 16 червня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015250040002605, за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Тальне Черкаської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, раніше судимого 17 червня 2015 року Соснівським районним судом м. Черкаси за ч. 1 ст. 296 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 8 500 грн.,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 152 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки ; за ч. 2 ст. 153 КК до  покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 30000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Прийнято рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 08 серпня 2015 року у період часу з 00.00 год. до 07.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння у домоволодінні на АДРЕСА_1, із застосуванням фізичного насильства, що виразилось у заподіянні потерпілій ОСОБА_3 тілесних ушкоджень та подавленні її фізичного спротиву, а також із використанням безпорадного стану потерпілої вступив з нею у статеві зносини, після чого, будучи особою, яка раніше вчинила зґвалтування, із застосуванням фізичного насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої задовольнив з нею статеву пристрасть неприродним способом.

16 березня 2017 року Апеляційним судом Черкаської області вирок місцевого суду в частині призначення покарання та звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням скасовано та постановлено у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 1 ст. 152 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 153 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 4 ст. 67 КК виключено зі змісту вироку посилання суду першої інстанції як обставину, яка обтяжує покарання, на вчинення ОСОБА_1 злочину щодо особи, яка перебуває у безпорадному стані. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційні скарзі захисник Гончар С. М., посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказує на визнання вини обвинуваченим, щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної потерпілій матеріальної шкоди, незадовільний стан здоров’я засудженого, який є інвалідом другої групи, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та непрацездатних батьків. Вважає, що з урахуванням даних про особу винного та пом’якшуючих покарання обставин, виправлення засудженого можливе зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням. Дійшовши протилежного висновку, в порушення вимог ст. 420 КПК апеляційний суд у вироку вказаним обставинам належної оцінки не дав, що призвело до суворості призначеного ОСОБА_1 покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника.

Прокурор Ємець І. І. заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно ст. 370 КПК судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК.Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті рішення, а також положення закону, яким він керувався.

Проте вирок апеляційного суду цим вимогам кримінального процесуального закону не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що при обиранні ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчинених злочинів, які згідно ст. 12 КК є злочином середньої тяжкості та тяжким, дані про особу винного, котрий визнав вину, розкаявся у вчиненому, відшкодував потерпілій заподіяну злочином матеріальну шкоду, позитивно характеризується, утримує неповнолітню дитину та непрацездатних батьків, а тому призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 152 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 153 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ч. 1 ст. 70 КК визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

При цьому, зваживши на незадовільний стан здоров’я ОСОБА_1, який є інвалідом другої групи, а також врахувавши думку потерпілої, котра просила застосувати щодо засудженого положення ст. 75 КК, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання у виді позбавлення волі, а тому на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, який є достатнім для того, щоб винний в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

Разом з тим, скасувавши вирок місцевого суду за касаційною скаргою прокурора в частині призначеного покарання,  в порушення приписів статтей 370, 420 КПК апеляційний суд свого рішення не обґрунтував, не навів у вироку належних мотивів, з яких він не погодився з висновками суду першої інстанції в частині застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, що ґрунтувалися б на вимогах відповідних норм закону України про кримінальну відповідальність, які регулюють порядок звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Натомість апеляційний суд вказав на обставини, які не лежать у площині вимог кримінального закону про призначення покарання.

Зокрема, як на підставу скасування вироку місцевого суду апеляційний суд послався на «надзвичайну суспільну небезпечність» вчинених засудженим діянь. Однак такого критерію поділу злочинів кримінальний закон не містить. Так, згідно ст. 12 ККзалежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Відповідно до вказаної норми злочин, передбачений ч. 1 ст. 152 КК, є злочином середньої тяжкості, а злочин передбачений ч. 2 ст. 153 КК — тяжким. Тому, саме ця класифікація повинна враховуватись судом при вирішенні питання щодо можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Крім того, згідно ст. 75 КК підставою для висновку суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, окрім тяжкості злочину, в кожному конкретному випадку також слугують і дані про особу винного, а також інші обставини справи. Отже, перевіряючи правильність  застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, апеляційний суд повинен був надати оцінку всім обставинам, які були враховані місцевим судом при звільненні засудженого від відбування покарання з випробуванням, а також навести у вироку належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, однак цього не зробив.

Так у вироку апеляційного суду відсутнє належне обґрунтування висновку про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, враховуючи при цьому, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 152 КК згідно ст. 477 КПК є злочином приватного обвинувачення і сама потерпіла наполягала на застосуванні щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК невмотивованість вироку апеляційного суду є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За таких обставин, касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, а вирок апеляційного суду — скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого слід врахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване судове рішення.

Враховуючи, що рішення про взяття ОСОБА_1 під варту прийнято за результатами апеляційного розгляду, тому останній підлягає звільненню з-під варти.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу захисника Гончара С. М. задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Черкаської області від 16 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Звільнити ОСОБА_1 з-під варти.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

Джерело:

Юридичний портал України: супровід, обслуговування