Не пропусти

Кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, тому вимоги про стягнення процентів після цієї дати задоволенню не підлягають

Автор: Веб-ресурс «Протокол» 

ВС/КЦС: Кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, тому вимоги про стягнення процентів після цієї дати задоволенню не підлягають (ВС/КЦС від 14.02.2018р., №564/2199/15-ц)

Існує думка, що боржник не виконуючи добровільно чи примусове рішення суду про стягнення з нього боргу продовжує користуватися кредитом, тому зобов’язаний сплачувати за це проценти  за ставкою передбаченою кредитним договором.   Звичайно в такому випадку боржник ніяких процентів сплачувати не збирається, тому виникає питання про право кредитора стягувати такі проценти за весь час невиконання рішення суду про стягнення  боргу  шляхом подання нового позову.

Рішення у таких спора були різні, як на користь боржника, так і на користь кредитора.  Тому пропонуємо Вашій увазі одну із останніх постанов нового Верховного суду.

Так, у червні 2012 році  внаслідок порушення умов кредитного договору судом з боржника на користь кредитора був стягнутий борг та звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок. Таке рішення набрало законної сили, проти виконане не було.

У серпні 2015 році кредитор звернувся до суду із новим позовом, в якому просив стягнути з боржника відсотки за продовження користування неповернутими кредитними коштами за період з червня 2012р. до серпня 2015р. Зокрема, позов кредитора обґрунтовувався тим, що діюче законодавство не пов’язує припинення зобов’язання  (кредитного) із прийняттям судового рішення та відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.

Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної  інстанцій та відмовив кредитору у задоволенні позову.

ВС підкреслив, що згідно ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив  боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Тобто, визначений термін повернення кредиту частинами до 2022 року, був правомірно змінений кредитором на повернення всією сумою в термін 30 днів  з моменту отримання вимоги.

Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту.

ВС також зазначив, що у кредитора відсутнє право стягувати з боржника інфляційні втрати. Є лише право стягувати 3% річних, які передбачені ст. 625 ЦК України.

Обов’язково зверніть увагу також на це рішення ВСУ – воно є діаметрально протилежним: Проценти та штрафні санкції на заборгованість по кредиту нараховуються боржнику або поручителю і після ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора до його фактичного виконання (ВСУ від 25 травня 2016 р. у справі № 6-157цс16)

Аналізуйте судовий акт:  Після закінчення строку дії договору позики на борг нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ і застосовується відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі за № 6-1412цс16)

Сума боргу в іноземній валюті стягується у ній же та конвертується в національну валюту на день здійснення платежу (№ 6-1063цс17 від 01.11.2017)

У випадку порушення зобов’язання, в якому кошти, виражені в еквіваленті в іноземній валюті, інфляційні втрати не стягуються, оскільки втрати від знецінення гривні відновлені еквівалентом іноземної валюти (справа № 423/468/16-ц, 11.10.17)

Принципи розумності та справедливості при застосуванні штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту все ж працюють. Суд зменшив розмір пені з 388 542 грн до 20 000 грн (справа № 727/6829/15-ц, 13.09.17)

Банк НЕ має право стягувати одночасно пеню і штраф за порушення позичальником грошових зобов’язань, оскільки подвійна цивільна відповідальність заборонена ст. 61 Конституції України (ВССУ від 31 травня 2017р. у справі № 756/2999/15-ц)

 

                                                                                                 Постанова

                                                                                              Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 564/2199/15-ц

провадження № 61 — 2404 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного  цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,  суддів:Кузнєцова В. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,учасники справи:

позивач -Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідач — ОСОБА_6,

представник відповідача — ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року у складі судді  Олійника П. В. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 липня 2016 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Буцяка З. І., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі — ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про  стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач неналежно виконував свої обв’язки за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № BL 1341, а тому рішенням суду від 25 жовтня 2012 року з нього було стягнуто заборгованість у сумі 417 853 грн 10 коп. та звернуто стягнення на предмет іпотеки — житловий будинок   АДРЕСА_1. Проте це рішення суду не              виконано.

На підставі вищевикладеного ПАТ «Універсал Банк» просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором, а саме: заборгованість за        відсотками та підвищеними відсотками за період з 7 червня 2012 року по 21 серпня 2015 року в сумі 17 000,86 доларів США, інфляційні збитки в сумі 125 439 грн 08 коп., три відсотки річних у сумі 14 159 грн 15 коп. та судові витрати.

Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що позивачем змінено строк виконання зобов’язань за кредитним договором; позивач повторно звертається до суду з позовом про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв’язку із чим, просив у задоволенні позову відмовити.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь банку три відсотки річних за прострочення виконання                грошового зобов’язання в сумі 14 159 грн 15 коп. У задоволенні решти позовних                вимог банку відмовлено за безпідставністю. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та підвищеними відсотками не підлягають задоволенню, оскільки кредитний договір від 26 грудня 2007 року припинив свою дію після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості. Також не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення інфляційних виплат, оскільки зобов’язання за кредитним договором було виражене в доларах США. Позивач має право лише на отримання трьох процентів річних від простроченої суми боргу згідно зі статтею                               625 ЦК України.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 8 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, дотримавшись вимог норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з’ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

У липні 2016 року ПАТ «Універсал Банк» подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року  та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 липня 2016 року, у якій  банк просить змінити рішення суду першої інстанції, скасувати ухвалу суду  апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_6 на користь банку  заборгованість за відсотками та підвищеними відсотками за період з 7 червня 2012 року по 21 серпня                        2015 року в сумі 17 000,86 доларів США, інфляційні втрати за час прострочення  виконання грошових зобов’язань у сумі 125 439 грн 08 коп. та судові витрати в сумі 16 035 грн 38 коп.

Касаційна скарга мотивована тим, що датою остаточного погашення всієї суми            кредиту за договором від 26 грудня 2007 року № BL1341 є 1 грудня 2027 року;                  станом на день звернення із цим позовом до суду заборгованість за кредитним       договором не була погашена, рішення суду не виконано; чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям             виконавчого провадження з його примусового виконання.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і                         кримінальних справ від 18 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в              зазначеній справі, а ухвалою від 8 листопада 2017 року справу призначено до                судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про             внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного             процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі — Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом             касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові               рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання              чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та    розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією                редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вищевказану цивільну справу.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не                 надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що             рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов             висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій — без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; судові рішення відповідають вимогам статей 213214315 ЦПК України 2004 року  щодо законності та обґрунтованості.

Судом першої інстанції  установлено, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі — ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є позивач, та відповідачем було укладено кредитний договір № BL 1341, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 50 тис. доларів США з терміном погашення у строк до 1 грудня 2027 року.

На забезпечення договірних зобов’язань за вказаним кредитним договором між                ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_8 було укладено договір іпотеки, згідно з                       умовами якого було передано позивачу в іпотеку житловий будинок загальною                 площею 240,90 кв. м, житловою площею 87,20 кв. м, що знаходиться за адресою:                            АДРЕСА_1.

У зв’язку з тим, що відповідач неналежно виконував умови кредитного договору,              позивач 22 березня 2012 року надіслав відповідачу вимогу про дострокове                 (протягом тридцяти днів) погашення заборгованості за кредитним договором,                процентів та штрафних санкцій.

9 липня 2012 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з  ОСОБА_6 в сумі 52 280,65 доларів США, що еквівалентно 417 853 грн 10 коп., з яких: 381 009 грн 83 коп. — заборгованість за тілом кредиту, 36 390 грн 01 коп. — відсотки, 453 грн 25 коп. — підвищені             відсотки, та до відповідача ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

При зверненні до суду банк посилався на пункт 6.1 кредитного договору від                   26 грудня 2007 року та статтю 611 ЦК України, згідно з якими має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту.

Також судом встановлено, що рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 25 жовтня 2012 року у справі № 1710/2-714/12 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про стягнення  заборгованості за кредитним  договором було задоволено позовні вимоги банку та стягнуто з ОСОБА_6 на            користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № BL 1341 в загальній сумі 417 853 грн 10 коп. та звернуто стягнення на іпотечне майно — житловий будинок на АДРЕСА_1.

Вказане рішення вступило в законну силу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив              виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а            також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й              давши їм належну оцінку в силу вимог статей 1060212 ЦПК України 2004 року,  установивши, що станом на час розгляду справи в суді не виконано рішення                 Костопільського районного суду Рівненської області від 25 жовтня 2012 року, яке             набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Універсал Банк»  заборгованості за кредитним договором у сумі 417 853 грн 10 коп. та                   звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених статтею 625 ЦК                 України, для стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Універсал Банк» трьох                   відсотків  річних від простроченої суми.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» в частині                 стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за відсотками та підвищеними відсотками в сумі 17 000,86 доларів США, суд першої інстанції правильно виходив із того, що              після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» в            частині стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції правильно виходив із               наступного.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»              індекс інфляції (індекс споживчих цін) — це показник, що характеризує динаміку               загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого                споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики        України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто   купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі               докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване              рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303304 ЦПК України 2004 року перевірив у повному обсязі доводи    апеляційної скарги та постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає                     вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, є безпідставними, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що датою остаточного погашення всієї суми            кредиту за договором від 26 грудня 2007 року № BL1341 є 1 грудня 2027 року, суд не бере до уваги та відхиляє з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 22 березня 2012 року позивач направив                      відповідачу письмове повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї             заборгованості, чим змінив строк виконання зобов’язання за кредитним договором з 1 грудня 2027 року на 22 квітня 2012 року.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до                  переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін із підстав, передбачених                статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409410416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 квітня                 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 8 липня 2016 року                залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді: В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик

Джерело: Веб-ресурс «Протокол» 

viber-image