Лицо, относительно которого начато досудебное расследование, имеет право на защиту даже без уведомления о подозрении

zrazok-1024x562

 

Алексей КАЛИННИКОВ,
старший партнер адвокатского объединения «Могильницкий и партнеры»

Неформальный статус

В последнее время органы досудебного расследования придерживаются практики внесения сведений в ЕРДР о совершении лицом уголовного правонарушения и сбора доказательств его вины без уведомления о подозрении. Однако адвокат может эффективно защищать права такого лица, несмотря на отсутствие у него статуса подозреваемого.

З огляду на загальні засади

З моменту внесення відповідних відомостей до реєстру й до оголошення повідомлення про підозру

така особа фактично не має жодних процесуальних можливостей захистити свої права та інтереси. Так, згідно з положеннями ст.42 Кримінального процесуального кодексу на етапі досудового розслідування право ознайомлюватися з матеріалами, одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення, оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді мають лише підозрювані. Тому особа, яка такою не є, не має жодних процесуальних прав. Такої позиції переважно дотримуються органи досудового розслідування.

Дійсно, процесуальний статус осіб, щодо яких здійснюється кримінальне провадження чи збираються докази винуватості без повідомлення їх про підозру, в КПК не визначений. Однак відповідно до ч.6 ст.9 у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади, визначені в його ч.1 ст.7. До них, зокрема, відносяться:

• верховенство права;

• законність;

• рівність перед законом і судом;

• забезпечення права на захист;

• змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ст.8, ч.5 ст.9 КПК). Статтею 17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права на всіх етапах провадження нарівні із законами України.

Фактичне обвинувачення

Євросуд у своїх численних рішеннях визначає поняття «кримінальне обвинувачення» в досить широкому контексті. Так, у рішенні від 6.09.2005 у справі «Салов проти України» сказано, що поняття «обвинувачення» має «автономне» значення; воно повинне розумітися в сенсі конвенції, а не лише в контексті його значення в національному праві. Таким чином, воно може визначатися як «офіційне повідомлення особи компетентним органом

державної влади, в якому стверджується, що особа скоїла злочин» (пп.42, 46 рішення від 27.02.80 у справі «Deweer v. Belgium» та п.73 рішення від 15.07.82 у справі «Eckle v. Germany»). У деяких випадках це може робитися «у формі інших заходів, здійснення яких несе в собі таке твердження і, по суті, так само впливає на становище підозрюваного» (рішення у справі «Eckle v. Germany»).

У рішенні від 19.02.2009 у справі «Шабельник проти України» ЄСПЛ вказав, що «право на правову допомогу виникає в момент, коли становище людини стає суттєво уразливим, навіть якщо її офіційно не затримано як підозрювану». Суд пояснив, що становище заявника стало значно вразливішим одразу після вжиття серйозних слідчих заходів щодо перевірки підозри стосовно нього та підготовки версії обвинувачення. Тож було констатоване порушення §1 та п.«с» §3 ст.6 конвенції, оскільки момент виникнення права на правову допомогу не залежить від того, який формальний статус має підозрювана у скоєнні злочину особа.

Європейський суд з прав людини визначає такі обставини, які вважаються моментом висунення обвинувачення:

• початок досудового розслідування проти конкретної особи чи арешт її банківських рахунків (рішення у справі «Ringeisen v. Austria»);

• арешт особи (рішення у справі «Wemhoff v. Germany»);

• офіційне повідомлення про намір здійснення стосовно неї кримінального переслідування (рішення у справі «Neumeister v. Avstria»).

В цілому, на думку ЄСПЛ, обвинувачення охоплює весь комплекс процедур — від початку досудового розслідування стосовно особи до винесення остаточного рішення.

Виникнення права на захист

Під початком досудового розслідування проти конкретної особи, за чинним законодавством України, може розумітися внесення до ЄРДР відомостей про вчинення нею кримінального правопорушення.

Пунктом «с» §3 ст.6 конвенції встановлено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, обраного на власний розсуд.

Як указував ЄСПЛ у рішенні від 24.11.93 у справі «Imbrioscia v. Switzerland» (п.36) словосполучення «при встановленні кримінального обвинувачення» в §1 ст.6 конвенції не означає, що ця стаття не застосовується на стадії досудового розслідування.

При цьому Конституційний Суд у рішенні від 30.09.2009 №23-рп/2099 констатував, що положення ч.1 ст.59 Конституції треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі й формах, як вона того потребує. Навіть якщо це право не передбачене законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена в його реалізації.

Отже, кримінальне процесуальне законодавство виходить з того, що особа, стосовно якої розпочато досудове розслідування, навіть без повідомлення про підозру має право на захист, яке може бути реалізоване шляхом дотримання прав підозрюваного, визначених у ст.42 КПК.

Алгоритм протидії

Захищати особу в кримінальному провадженні, що здійснюється без повідомлення їй про підозру,

адвокат може за таким алгоритмом.

Після отримання відомостей, що підтверджують здійснення досудового розслідування стосовно конкретної особи без повідомлення їй про підозру (інформація зі ЗМІ, ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень тощо), до органу досудового розслідування направляються документи, визначені ст.50 КПК, на підтвердження повноважень захисника особи із зазначенням наведеної правової позиції.

Слідчому, прокурору подаються клопотання про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку стст.220, 221 КПК.

У разі відмови в цьому слідчому судді на підставі п.1 ч.1 ст.303 кодексу подаються скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, що полягає в нерозгляді клопотання сторони захисту про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування.

Під час розгляду скарги слідчому судді наводиться правова позиція ЄСПЛ щодо моменту виникнення в особи права на захист.

Така правова позиція та алгоритм дій не є суто теоретичними. Вони неодноразово успішно застосовані на практиці, про що свідчать, зокрема,

ухвали слідчих суддів Печерського районного суду м.Києва від 21.12.2017 у справі №757/68524/17-к; від 3.11.2016 у справі №757/42254/16-к; від 1.11.2016 у справі №757/42270/16-к.

Недопустимість доказів

Також вона може бути використана для визнання доказів недопустимими.

Згідно з ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, а також будь-які інші докази, здобуті внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ч.2 ст.86 КПК недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень.

Отже, докази, отримані на стадії досудового розслідування в кримінальному провадженні, що здійснюється стосовно особи без повідомлення їй про підозру, порушують її право на захист. І це є підставою для визнання таких доказів недопустимими. Відповідно, їх не може бути

використано при прийнятті будь-якого процесуального рішення.

Таким чином, до моменту внесення до КПК змін щодо врегулювання питання наявності процесуальних прав у осіб, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження та збираються докази без повідомлення їх про підозру, одним з можливих варіантів захисту прав та інтересів таких осіб може бути використання адвокатом практики ЄСПЛ та гарантій, передбачених у конвенції. Як свідчить практика, слідчі судді звикають застосовувати правові позиції Євросуду та його прецеденти.

Джерело:

Закон і Бізнес