Особа не втратила право на користування жилим приміщенням, оскільки не проживала у спірному житловому приміщенні з поважних причин

viber-image

Особа не втратила право на користування жилим приміщенням, оскільки не проживала у спірному житловому приміщенні з поважних причин, зокрема, заміни без його відому та згоди вхідних дверей та замку (ВССУ, справа № 296/6485/15-ц, 30.11.16)

Фабула судового акту: ВССУ: особа не втратила право на користування жилим приміщенням, оскільки не проживала у спірному житловому приміщенні з поважних причин, зокрема, заміни без його відому та згоди вхідних дверей та замку (справа № 296/6485/15-ц, 30.11.16)

Позивачка звернулась до суду із позовом до колишнього чоловіка про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що починаючи з 2000 року відповідач у вищезазначеній квартирі не проживає, що підтверджується довідкою ТОВ КК «Коменерго-Житомир». 04 серпня 2003 року шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 липня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням (квартирою) та знято  з реєстраційного обліку.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня 2016 року рішення  Корольовського районного суду м. Житомира від 19 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено, з чим погодився і ВССУ.

Ухвалюючи таке рішення, касаційний суд врахував наявність поважних причин відсутності відповідача в квартирі.

Так після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні відносини, постійно виникали сварки та суперечки, а тому відповідач більше проживав у селі, у квартирі квартирі проживав періодично, ночував два рази на місяць, коли отримував пенсію. Проте інтересу до спірного житла не втрачав. 06 травня 2011 року між ним, як наймачем та ТОВ «Керуюча компанія «КомЕнерго-Житомир» було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, крім того, у 2007 році позивачка без його відому та згоди замінила вхідні двері та замок, чим чинила йому перешкоди у користуванні житлом.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції погодився з тим, що відповідач не проживав у спірному житловому приміщенні з поважних причин, а  висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ґрунтується на законі.

Незвернення відповідача до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою не спростовує факту наявності перешкод у користуванні відповідачем жилим приміщеннямоскільки згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України звернення особи до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів є правом особи, а не обов’язком.

30 листопада 2016 року                                                                                                                                                                            м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І.,          КадєтовоїО.В.,           Карпенко С.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням,

за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 05 червня 1976 року перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі. Відповідно до ордеру від 24 квітня 1984 року № 02511 вони вселились у квартиру АДРЕСА_1. Починаючи з 2000 року відповідач у вищезазначеній квартирі не проживає, що підтверджується довідкою ТОВ КК «Коменерго-Житомир». 04 серпня 2003 року шлюб між сторонами розірвано. Ураховуючи наведене, на підставі положень ст. ст. 7172 ЖК України, ОСОБА_4 просила визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 липня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 та знято ОСОБА_5 з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня

2016 року рішення  Корольовського районного суду м. Житомира від

19 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 — ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня 2016 року та залишити в силі рішення Корольовського районного суду

м. Житомира від 19 липня 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У звʼязку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 з 2000 року не проживає та фактично залишив її в 2003 році після розірвання шлюбу і з зазначеного часу не проживає в ній без поважних причин та не користується жилою площею. При цьому, суд вважав, що періодична поява наймача у спірному жилому приміщенні з метою його незаконного утримання не свідчить про його фактичне проживання в ньому.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із наявності поважних причин відсутності ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з 05 червня 1976 року по 04 серпня 2003 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

24 квітня 1984 року ОСОБА_5 на сім’ю з двох осіб виконавчим комітетом Корольовської районної ради народних депутатів м. Житомира видано ордер № 07511 на право зайняття однієї кімнати жилою площею

17,45 кв. м. в квартирі АДРЕСА_1.

Позивачка на підтвердження обставин, якими обґрунтовувала свої позовні вимоги, посилалася на акт ТОВ «Керуюча компанія «КомЕнерго — Житомир» від 09 квітня 2015 року, згідно якого ОСОБА_5 не проживає у АДРЕСА_1 більше

15 років, та на покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, ОСОБА_5 посилався на те, що після розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_4 склалися неприязні відносини, постійно виникали сварки та суперечки, а тому він більше проживав у селі. Вказував, що у спірній квартирі проживав періодично, ночував два рази на місяць, коли отримував пенсію. Проте інтересу до спірного житла не втрачав. 06 травня 2011 року між ним, як наймачем АДРЕСА_1, та ТОВ «Керуюча компанія «КомЕнерго-Житомир» було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, крім того, у

2007 році у спірній квартирі ОСОБА_4 без його відому та згоди замінила вхідні двері та замок, чим чинить йому перешкоди у користуванні зазначеним житлом.

При цьому, позивачка підтвердила факт заміни вхідних дверей та замків у спірному жилому приміщенні. Пояснила, що ключі від квартири відповідачу не давала.

За змістом абз. 1, 2 ст. 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору -судом.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що ОСОБА_5 не проживав у спірному житловому приміщенні з поважних причин, а тому дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що заміна позивачкою вхідних дверей та замків у спірній квартирі без згоди відповідача та ненадання йому ключів від квартири, свідчать про те, що ОСОБА_5 чиняться перешкоди у користуванні житлом.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України звернення особи до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів є правом особи, а не обов’язком.

А тому, та обставина, що ОСОБА_5 не звертався до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою не спростовує факту наявності перешкод у користуванні відповідачем жилим приміщенням.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня 2016 року, тому що судове рішення законне та обґрунтоване.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332336337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, відхилити.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 29 серпня

2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Джерело:

Юридичний інтернет-ресурс 

ПРОТОКОЛ