Не пропусти

Цікава Постанова суду. Єдиний нормативний акт, що визначає незаконність зберігання вогнепальної зброї

Суд: Єдиний нормативний акт, що визначає незаконність зберігання вогнепальної зброї — Наказ МВС № 622. Незаконний? Ну і що… Але ж єдиний (№ 826/6056/16 від 01.11.2017)

Фабула судового акту: Диспозиція ч. 1 ст. 263 КК України передбачає кримінальну відповідальність за носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Згідно ч. 2 ст. 178 ЦК України види об’єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об’єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.

Проте, на даний час жодного закону, який би визначав такі об’єкти в Укріїні відсутні.

Так, відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.06.1992 «Про право власності на окремі види майна» у власності громадян не може перебувати зброя та боєприписаси до неї, окрім мисливської, пневматичної та спортивної.

Згідно преамбули вказаної постанови останню прийнято на підставі Закону України «Про власність», який втратив чинність 27.04.2007.

Водночас наказом МВС від від 21 серпня 1998 року N 622 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів» врегулювано порядок надання дозволів на придбання та зберігання зброї.

Проте знову ж вказаний наказ прийнято на підставі Закону України «Про міліцію», який втратив чинність 02.07.2015.

Тобто у діючому законодавстві очевидна прогалина в сфері регулювання обігу вогнепальної зброї, оскільки такий взагалі нічим не регулюються окрім наказау МВС № 622, який фактично «підвис у повітрі».

Громадська організація звернулася до адмінсуду із позовом про скасування державної реєстрації зазначеного наказу з підстав визначених п. 16 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінет Міністрів України від 28.12.92 р. №731 відповідно до якого  у разі внесення змін, доповнень або визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства, відповідно до якого прийнято нормативно-правовий акт, орган, що видав цей нормативно-правовий акт, зобов’язаний у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність.

Однак, адмінсуд констатуючи фактичну незаконність наказу МВС № 622, зазначаючи, що останній дії на підставі законів, що втратили чинність та вказуючи на те, що на час розгляду справи відповідного Закону України, який би регулював обіг зброї не ухвалено, і відповідний перелік об’єктів права власності передбачено виключно незаконним підзаконним нормативно-правовим актом. зробив абсурдний висновок про те, що скасування державної реєстрації вказаного наказу за відсутності відповідного Закону України призведе до відсутності будь-якого регулювання правовідносин щодо придбання, зберігання, використання та обігу зброї.  

Джерело:

Протокол

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ                                                                                                                                                           01 листопада 2017 року

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., суддів Васильченко І.П., Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Бесєді А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу  за позовом Всеукраїнської громадської організації «Українська асоціація власників зброї» до Міністерства юстиції України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити дії, —

ВСТАНОВИВ:

Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація власників зброї» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України, в якій просить суд:

— визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не скасуванні рішення про державну реєстрацію наказу Міністерства внутрішніх справ № 622 від 21.08.98 «Про затвердження інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів»;

— зобов’язати відповідача скасувати рішення про державну реєстрацію наказу Міністерства внутрішніх справ № 622 від 21.08.98 «Про затвердження інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів».           Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація власників зброї» вважає бездіяльність Міністерства юстиції України протиправною з таких підстав.

Позивач посилається на Порядок скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.07.00 р. №32/5, згідно п. 6 якого перегляд зареєстрованого нормативно-правового акта з метою скасування рішення про його державну реєстрацію здійснюється органом державної реєстрації у разі надходження пропозицій від органів виконавчої влади, інших юридичних осіб, громадян та з власної ініціативи. Позивача звернувся до відповідача з такою пропозицією, проте будь-яких дій вчинено не було.

Позивач стверджує, що наказом №622 обмежуються права і свободи громадян, зокрема, право власності (вільне придбання, володіння, користування та розпорядження річчю відповідно до закону), реалізації права на захист належними засобами від протиправних посягань зброєю.

Відповідно до п. 17 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 28.12.92 р. №731, рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв’язку з: а) виявленням обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта.

Відповідно до п. 16 вказаного Положення у разі внесення змін, доповнень або визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства, відповідно до якого прийнято нормативно-правовий акт, орган, що видав цей нормативно-правовий акт, зобов’язаний у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність.

На думку позивача, в даному випадку наявні підстави для скасування рішення про державну реєстрацію наказу Міністерства внутрішніх справ № 622 від 21.08.98р. з огляду на вказані положення нормативно-правових актів.

Вказане підтверджується також п. 2.3 Методичних рекомендацій щодо застосування Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, схвалених постановою колегії Міністерства юстиції України від 21.09.00 р. №26.

Зокрема, акти законодавства, на підставі яких прийнято наказ №622, втратили чинність: Закон УРСР «Про власність» втратив чинність 20.06.07 р. на підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України», тоді як саме на підставі цього Закону було прийнято постанову Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна».

Щодо постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.92 р. №576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему», то вона не була офіційно оприлюднена і є нечинною (лист Міністерства юстиції України від 08.07.08 р. №5928-0-33-08-34).

Вказане, на думку позивача, є достатнім для скасування державної реєстрації наказу №622 згідно п. 16 Положення.

Щодо п. 17 Положення, то позивач посилається на ту обставину, що 01.01.04 р. набув чинності Цивільний кодекс України, згідно ст. 178 якого чітко передбачено загальний принцип вільного володіння об’єктами цивільних прав, а також можливість встановлення лише законом об’єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається.

Оскільки відповідний Закон відсутній, то обмеження наказом №622 обігу зброї є протиправним.

Також наказ №622 згідно його преамбули прийнято на підставі Закону України «Про міліцію», що втратив чинність 07.11.15 р. на підставі Закону України «Про Національну поліцію».

Міністерство юстиції України проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач зазначає, що згідно змісту Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.07.00 р. №32/5, скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту є правом Міністерства юстиції України, а не обов’язком, тому відповідачем не допущено протиправної бездіяльності.

Також відповідач вважає, що наказ №622 відповідає чинному законодавству по суті.

Так, відповідач посилається на чинні постанову Кабінету Міністрів України від 12.10.92 р. № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему», постанову Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна», якими передбачено повноваження МВС на визначення порядку видачі дозволів на виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охорону, перевезення і використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття підприємств, майстерень і лабораторій на вогнепальну зброю (нарізну воєнних зразків, несучасну стрілецьку, спортивну, навчальну, охолощену, мисливську нарізну і гладкоствольну), бойові припаси до неї, холодну зброю, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, сховища, склади і бази, де вони зберігаються, стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди, а також підприємства і майстерні по виготовленню і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічні майстерні, пункти вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї, а також віднесення зброї, боєприпасів (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку № 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об’єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойової і спеціальної військової техніки до переліку видів майна, що не у може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України.

У Міністерстві юстиції України 21.12.15 р. зареєстровано за №1665/28110 наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про реалізацію повноважень Національної поліції України з видачі та анулювання дозволів», який видано відповідно до Закону України від 23.12.15 р. №901-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.15 р. №877 «Про затвердження Положення про Національну поліцію».

Також відповідач посилається на ч. 8 р. ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України від 23.12.15 р. №901-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», згідно якої до врегулювання на законодавчому рівні повноважень органів Міністерства внутрішніх справ України покладено на органи Національної поліції повноваження видавати та анулювати відповідно до законодавства дозволи на придбання, зберігання, носіння, перевезення і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, щодо зберігання і використання яких установлено спеціальні правила, порядок та на які поширюється дія дозвільної системи органів внутрішніх справ, а також на відкриття та функціонування об’єктів, де вони зберігаються чи використовуються, на діяльність стрілецьких тирів, стрільбищ невійськового призначення та мисливських стендів, підприємств і майстерень з виготовлення та ремонту зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, магазинів, у яких здійснюється їх продаж, піротехнічних майстерень, пунктів вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, правил поводження з ними та їх застосування.

За відсутності законодавчого регулювання наказ №622 залишається єдиним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у даній сфері.

Також відповідач зазначає, що вирішення питання про скасування реєстрації нормативно-правового акту є його дискреційним повноваженням і суд позбавлений права зобов’язувати його вчинити відповідну дію, а також на відсутність у позивача як у громадської організації права звертатися до суду в даному випадку за відсутності порушеного права.

У додаткових поясненнях відповідач повідомив суд про те, що Національна поліція України 16.04.16 р. звернулася до Міністерства юстиції України з проханням відтермінувати до кінця 2016 року подання на державну реєстрацію деяких інструкцій, введення яких скасовує дію Інструкції, затвердженої наказом №622, оскільки заплановано проведення громадських слухань, а також виникла необхідність розроблення нової Електронної бази даних обігу вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, що підпадає під дію дозвільної системи.

Міністерство внутрішніх справ України проти задоволення позовних вимог заперечила, підтримавши пояснення відповідача.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

21.08.98 р. відповідно до Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.92 р. №576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему», Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Розпорядженням Президента України від 07.10.92 р. №157/92-рп, Розпорядження Президента України від 30.03.95 р. №N61/95-рп «Про запобіжні заходи щодо користування мисливською і службово-штатною зброєю та газовими пістолетами і револьверами», Постанови Верховної Ради України  від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна» із доповненнями до неї від 22.04.93 р. та 24.01.95 р., а також у зв’язку з прийняттям інших нормативних актів по лінії служби дозвільної системи Міністерством внутрішніх справ України прийнято наказ №622, яким затверджено Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та  використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів (далі — наказ № 622).

Вказаний наказ №622 зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.98 р. за № 637/3077, офіційно оприлюднений та набув чинності.

Затверджена наказом №622 Інструкція зі змінами та доповненнями чинна станом на час розгляду адміністративної справи.

02.10.15 р. Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація власників зброї» в особі Адвокатського об’єднання «Ореховський та Коломієць» звернулася до Міністерства юстиції України зі зверненням щодо скасування державної реєстрації наказу МВС №622 як такого, що зачіпає права та свободи та суперечить Конституції та законам України.

Листом від 06.10.15 р. №24540-0-26-15/10.1 Міністерство юстиції України повідомило заявника про те, що підстави для скасування державної реєстрації наказу №622 відсутні.

03.03.16 р. Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація власників зброї» повторно звернулася до Міністерства юстиції України зі зверненням щодо скасування державної реєстрації наказу МВС №622 як такого, що зачіпає права та свободи та суперечить Конституції та законам України.

Листом від 01.04.16 р. №10868/7569-0-33-16/10 Міністерство юстиції України повідомило заявника про те, що воно звернулося до Міністерства внутрішніх справ України з вимогою щодо приведення наказу №622 у відповідність до чинного законодавства.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає наступне.

Щодо права позивача на звернення до суду

Згідно ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) позивач — особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Згідно ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

В даному випадку позивач звернувся до суду в інтересах третіх осіб — своїх членів — в порядку, встановленому законодавством.

Так, згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання» для здійснення своєї мети (цілей) громадське об’єднання має право: 2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; 6) здійснювати інші права, не заборонені законом.

Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація власників зброї» є неприбутковою громадською організацією із всеукраїнським статусом, яка на умовах добровільності, самоврядування, гласності, законності, індивідуального і колективного членства, об’єднує громадян, власників зброї, колективи юридичних осіб з метою поєднання зусиль, спрямованих задоволення та захист свої законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Відповідно до п.2.1 розділу 2 Статуту позивача основною метою діяльності позивача є захист законних інтересів своїх членів.

Згідно з п.2.2 1 розділу 2 Статуту позивача одним із головних завдань, спрямованих на реалізацію основної мети діяльності позивача, є сприяння вдосконаленню нормативно-правової бази, яка регулює обіг зброї в Україні.

Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку про те, що позивач здійснює законне представництво своїх членів у порядку, встановленому законодавством.

Щодо характеру повноважень Міністерства юстиції України скасовувати реєстрацію нормативно-правових актів.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду — тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.)

При цьому, вказана Рекомендація № R (80) 2 згідно її змісту наголошує саме на неприпустимості необмеженого застосування адміністративними органами дискреції.

Згідно ч. 3, 5 Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.07.00 р. №32/5, скасування рішення про державну реєстрацію застосовується до нормативно-правових актів, які пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України або його територіальних органах, а також зареєстрованих нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, та нечинними.

Скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта здійснює орган державної реєстрації, який здійснив державну реєстрацію цього акта.

У разі надходження до Міністерства юстиції України скарги на нормативно-правовий акт, зареєстрований територіальним органом Міністерства юстиції України, або в разі виявлення Міністерством юстиції України під час перевірки зареєстрованого територіальним органом Міністерства юстиції України нормативно-правового акта, що суперечить чинному законодавству, Міністерство юстиції України має право скасувати рішення про державну реєстрацію такого акта за встановленою цим Порядком процедурою.

Скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта здійснюється незалежно від часу його державної реєстрації.

Згідно вказаних положень Міністерство наділене правом вибору (дискрецією) щодо скасування державної реєстрації лише нормативно-правового акту, зареєстрованого територіальним органом Міністерства юстиції України, при розгляді на нього скарги або здійснення перевірки.

В усіх інших випадках Міністерство юстиції України зобов’язане скасувати державну реєстрацію нормативно-правового акту за наявності підстав, передбачених ч. 4 Порядку, а також за наслідками процедури перегляду нормативно-правового акту, визначеної ч. 6-8 Порядку.

Щодо підстав скасування державної реєстрації нормативно-правового акту за зверненнями позивача.

Підстави скасування державної реєстрації нормативно-правових актів визначено Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінет Міністрів України від 28.12.92 р. №731 (далі — Положення № 731), та Порядком скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.07.00 р. №32/5 (далі — Порядок № 32/5).

Згідно п. 16 Положення №731 у разі внесення змін, доповнень або визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства, відповідно до якого прийнято нормативно-правовий акт, орган, що видав цей нормативно-правовий акт, зобов’язаний у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність.

Згідно п. 17 Положення №731 рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв’язку з: а) виявленням обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта; б) набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині; в) одержанням повідомлення від ДРС про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» або повідомлення ДРС про зупинення дії регуляторного акта чи окремих його положень відповідно до частини восьмої статті 28 зазначеного Закону; в1) одержанням висновку Мін’юсту, головних територіальних управлінь юстиції Мін’юсту в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини; г) виявленням порушень або недотримання вимоги пункту 16 цього Положення органом, що видав нормативно-правовий акт.

Підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта можуть бути інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.

В той же час, згідно п. 4 Порядку №32/5 також визначено перелік підстав для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта, якими є: 4.1.виявлення обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта; 4.2.набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили повністю або в окремій його частині; 4.3.одержання повідомлення від спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», або про припинення дії регуляторного нормативно-правового акта або окремих його положень відповідно до статті 28 цього Закону; 4.4.одержання висновку Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України, головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї та практиці Європейського суду з прав людини; 4.5.виявлення порушень або недотримання вимоги пункту 16 Положення органом, що видав нормативно-правовий акт; 4.6.інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.

Вказані два переліки мають дублюючий та взаємодоповнюючий характер.

Позивач в якості обґрунтування позовних вимог посилається на п. 16 (на який міститься посилання у пп. 4.5 п. 4 Порядку №32/5 та у пп. г) п. 17 Положення №731), на ч. 2 п. 17 Положення №731 та на пп.4.6 п. 4 Порядку №32/5), а також на пп. 4.1 п. 4 Порядку №32/5 та пп.а) п. 17 Положення №731.

Щодо вказаних підстав суд зазначає наступне.

Пункт 16, на який міститься посилання у пп. 4.5 п. 4 Порядку №32/5 та у пп. г) п. 17 Положення №731.

Для застосування підстави для скасування державної реєстрації нормативно-правового акту згідно пп. 4.5 п. 4 Порядку №32/5 та пп. г) п. 17 Положення №731 необхідно наявність факту внесення змін, доповнень або визнання таким, що втратив чинність, акта законодавства, відповідно до якого прийнято нормативно-правовий акт, та невиконання органом, що видав цей нормативно-правовий акт, обов’язку у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність.

В даному випадку наказ №622 згідно його преамбули (у первісній редакції) прийнято відповідно до Закону України «Про міліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.92 р. № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему», Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Розпорядженням Президента України від 07.10.92 р. №N157/92-рп, Розпорядження Президента України від 30.03.95 р. № 61/95-рп «Про запобіжні заходи щодо користування мисливською і службово-штатною зброєю та газовими пістолетами і револьверами», Постанови Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна» із доповненнями до неї від 22.04.93 р. та 24.01.95 р., а також у зв’язку з прийняттям інших нормативних актів по лінії служби дозвільної системи Міністерством внутрішніх справ України.

Станом на 2016 рік до преамбули внесено зміни в частині посилання на Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 383 як на акт законодавства, що визначає правовий статус Міністерства внутрішніх справ України, а також виключено посилання на Розпорядження Президента України від 30.03.95 р. №N 61/95-рп «Про запобіжні заходи щодо користування мисливською і службово-штатною зброєю та газовими пістолетами і револьверами».

Вказані законодавчі акти, на підставі яких прийнято наказ №622, стосуються —

повноважень Міністерства внутрішніх справ України регулювати відповідну сферу правовідносин (Закон України «Про міліцію», Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.92 р. N 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему», Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 № 383);

визначення переліку видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також видів майна зі спеціальним порядком набуття (Закон України «Про власність», Постанова Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна»).

Закон України «Про міліцію», п. 13 ч. 1 ст. 10 якого (в редакції станом на 21.08.98 р.), на міліцію було покладено обов’язок давати відповідно до законодавства дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття об’єктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил та функціонування цих об’єктів, втратив чинність 07.11.15 р. на підставі ч. 5 р. XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

При цьому, згідно п. 21 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами спеціальних правил та порядку зберігання і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ.

А згідно ч. 8 р. ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України від 23.12.15 р. №901-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» до врегулювання на законодавчому рівні повноважень органів Міністерства внутрішніх справ України покладено на органи Національної поліції повноваження видавати та анулювати відповідно до законодавства дозволи на придбання, зберігання, носіння, перевезення і використання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та речовин, щодо зберігання і використання яких установлено спеціальні правила, порядок та на які поширюється дія дозвільної системи органів внутрішніх справ, а також на відкриття та функціонування об’єктів, де вони зберігаються чи використовуються, на діяльність стрілецьких тирів, стрільбищ невійськового призначення та мисливських стендів, підприємств і майстерень з виготовлення та ремонту зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєприпасів, магазинів, у яких здійснюється їх продаж, піротехнічних майстерень, пунктів вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, правил поводження з ними та їх застосування.

Таким чином, втрата чинності Законом України «Про міліцію» не призвела до відсутності законодавчого визначення органу, на який покладено відповідні дозвільні повноваження щодо обігу зброї.

Відповідно, підстави для скасування Міністерством внутрішніх справ України наказу №622 саме з підстав втрати чинності Законом України «Про міліцію» не було, тоді як вказане міністерство формально мало внести зміни до наказу №622 в частині виключення посилання на вказаний Закон, та доповнення посиланням на новий Закон, а тому суд вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту оспореного права членів організації.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листування Міністерства юстиції України з Міністерством внутрішніх справ України (Національна поліція України), Міністерство юстиції України неодноразово зверталося до Міністерства внутрішніх справ України з питання приведення наказу №622 у відповідність до законодавства (листи від 04.04.16 р. №11226/7569-0-33-16/10.1 та від 17.05.16 р. №17351/41357-0-61-16/10.1, від 19.07.16 р. №25157/56882-0-61-16/10.1), на що було отримано відповідь про підготовку відповідних проектів регуляторних актів, розроблення окремих інструкцій (листи від 22.04.16 р. №4320/04/20-2016, від 16.06.16 р. №6460/03/20-2016, від 05.08.16 р. №8576/04/20-2016).

Станом на час розгляду справи прийнято наказ Міністерства внутрішніх справ України від 05.05.17 р. №364 «Про внесення змін до наказу МВС від 21.08.98 р. №622», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29.05.17 р. за №673/30541.

Таким чином, відповідні зміни Міністерством внутрішніх справ України внесені, проте, не в місячний термін з моменту втрати чинності Законом України «Про міліцію», а пізніше.

Щодо визначеного у п. 16 Положення №731 місячного строку суд зазначає наступне.

Положення №731 прийнято у 28.12.92 р., і з цього часу у законодавстві України відбулися значні зміни у питанні розробки проектів нормативно-правових актів (включаючи зміни та доповнення до них).

Зокрема, 11.09.03 р. прийнято Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який визначає діяльність з підготовки проектів регуляторних актів.

Вказана процедура багатоступенева, передбачає попереднє складення регуляторними органами та затвердження планів діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом (ст. 7 Закону), і її дотримання не передбачає можливість дотримання місячного строку.

З врахуванням викладеного суд вважає, що п. 16 Положення №731 в частині визначення місячного строку має застосовуватися з врахуванням чинної процедури підготовки проектів нормативно-правових актів, що прийняті пізніше, і автоматичне порушення вказаного терміну не може бути підставою для висновку про допущення протиправної бездіяльності розробника відповідного проекту та Міністерства юстиції України як органу державної реєстрації.

Вказане стосується й п. 7 Порядку №32/5, згідно якого у разі виникнення обставин, зазначених у підпунктах 4.1, 4.4, 4.5 пункту 4 цього Порядку, орган державної реєстрації попередньо письмово інформує орган, що видав нормативно-правовий акт, про такі обставини та необхідність у 5-денний строк внести до нього зміни або визнати його таким, що втратив чинність, і відповідний нормативно-правовий акт у цей самий строк подати на державну реєстрацію в установленому законодавством порядку.

Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 № 383, чинне станом на 2016 р. та станом на час розгляду справи, тому його скасування не могло бути підставою для скасування наказу №622.

Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.92 р. №576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему» була чинною станом на час прийняття наказу №622, а також є чинною станом на час розгляду справи.

Посилання позивача на факт відсутності офіційного оприлюднення вказаної постанови як на підставу її нечинності не може бути прийнято до уваги, а саме.

Постанова №576 прийнята 12.10.92 р., під час дії Конституції України від 1978 року з відповідними змінами і доповненнями, яка не передбачала процедури оприлюднення актів Кабінету Міністрів України, тоді як була передбачена лише процедура офіційного оприлюднення (опублікування) законів (ст. 97).

Зокрема, згідно ст. 120 Конституції України 1978 року Кабінет Міністрів України видає постанови, розпорядження, а у випадках, передбачених статтею 97-1 Конституції України, декрети, організовує їх виконання.

Декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов’язковими до виконання на території України.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів було запроваджене в України після ухвалення Конституції України 1996 року та прийняття на виконання ст. 57 Конституції України Указу Президента України від 10.06.97 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності».

При чому, згідно п. 1 розділу XV Перехідних положень Конституції України визначено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить Конституції України.

Ні Конституцією України 1996 року, ні іншим актом законодавства не ставилася чинність попередньо прийнятих нормативно-правових актів залежно від їх оприлюднення після прийняття Конституції України 1996 року.

Таким чином, внесення змін до законодавчих актів щодо повноважень Міністерства внутрішніх справ України не могло бути підставою для скасування державної реєстрації наказу №622.

Постанова Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна» чинна станом на 2016 р. та станом на час розгляду справи, тому її скасування не могло бути підставою для скасування державної реєстрації наказу №622.

Згідно її преамбули вона прийнята відповідно до статей 13, 28 і 45 Закону України «Про власність», що був чинний до 20.06.07 р. та втратив чинність на підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України».

Згідно ст. 13 Закону України «Про власність» склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний  порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

Згідно ст. 28 Закону законодавчими актами України можуть встановлюватися види майна, яке з міркувань державної або громадської безпеки чи відповідно до міжнародних договорів України не може перебувати у власності громадських об’єднань.

У Цивільному кодексі України, що набув чинності 01.01.04 р., містяться аналогічні положення, а саме.

Згідно ст. 178 Цивільного кодексу України об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи.

Види об’єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об’єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.

Види об’єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об’єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Якщо згідно Закону України «Про власність» спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не можуть перебувати у власності громадян, може визначатися законодавчими актами України, то ст. 178 Цивільного кодексу України передбачено визначення цього питання виключно законом.

Відповідно, після набрання чинності Цивільним кодексом України питання визначення кола таких об’єктів права власності мало відбутися шляхом прийняття відповідного Закону (законів) України.

Суд не може погодитися з позицією третьої особи щодо того, що постанова Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна» мала силу Закону, оскільки зміст Конституції України 1978 року таких підстав не надає.

Згідно ст. 97 Конституції України 1978 року Верховна Рада України  правомочна розглядати і вирішувати будь-яке питання, що не входить згідно з Конституцією до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також не є таким, що вирішується виключно всеукраїнським референдумом.

До виключного відання Верховної Ради України належить: 13) здійснення законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, бюджетної і кредитно-фінансової систем, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення, охорони навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів України, інших відносин, які потребують законодавчого врегулювання.

Саме на виконання вказаного положення Верховною Радою УРСР було прийнято Закон УРСР «Про власність», статті 13 та 28 якого містили відсильну норму, згідно якої законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

Відповідно, постанова Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна» була прийнята саме на виконання відсильних норм Закону, а не безпосередньо на підставі Конституції як акт регулювання відносин власності.

Станом на 2016 р. та час розгляду справи відповідного Закону України не ухвалено, і відповідний перелік об’єктів права власності передбачено виключно підзаконним нормативно-правовим актом.

Вказане питання, в тому числі, було підставою для звернення позивача до Міністерства юстиції України з пропозицією щодо скасування державної реєстрації наказу №622.

За таких обставин відсутність відповідного законодавчого регулювання вказаного питання формально є підставою для застосування Міністерством юстиції України наслідків, передбачених пп.4.5 п. 4 Порядку №32/5 та пп. г) п. 17 Положення №731 у вигляді скасування державної реєстрації нормативно-правового акту.

Щодо частини  2 п. 17 Положення №731, пп.4.6 п. 4 Порядку №32/5 суд зазначає наступне.

Іншими обставинами, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта, позивач вважає факт прийняття після державної реєстрації наказу №622 законодавчих актів, яким вказаний наказ суперечить, зокрема, Цивільного кодексу України, що набув чинності з 01.01.04 р. і передбачає виключно законодавче регулювання переліку окремих видів майна.

Суд не може погодитися з наявністю підстав для застосування вказаного положення, оскільки обставини, пов’язані з наступною зміною законодавства, фактично охоплюються п. 16 (на який міститься посилання у пп. 4.5 п. 4 Порядку №32/5 та у пп. г) п. 17 Положення №731), який якраз стосується наступних законодавчих змін.

З приводу пп.4.1 п. 4 Порядку №32/5 суд зазначає наступне.

З наявністю підстав для застосування вказаного положення суд також не може погодитися, оскільки такі виявлені обставини мали бути наявні саме станом на час здійснення державної реєстрації наказу №622, проте, невідомі органу реєстрації.

В даному випадку всі обставини, на які посилається позивач, стосуються саме наступних законодавчих змін, а не існуючих станом на 07.10.98 р.

Таким чином, суд погоджується з наявністю підстав для скасування державної реєстрації наказу №622 лише з підстав порушення п. 16 (на який міститься посилання у пп. 4.5 п. 4 Порядку №32/5 та у пп. г) п. 17 Положення №731), оскільки втратив чинність Закон України «Про власність».

Надаючи оцінку бездіяльності Міністерства юстиції України в цій частині, суд зазначає наступне.

На виконання п. 16 Положення №731, за наслідками втрати чинності Законом України «Про власність» та набранням чинності Цивільним кодексом України має бути прийнятий Закон (закони) України, що визначили б види об’єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об’єкти, обмежено оборотоздатні); за наслідками прийняття відповідних законів має бути вирішене питання про втрату чинності підзаконних актів, що регулюють вказане питання, в тому числі, постанови Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна», а після цього має бути вирішене питання про втрату чинності наказом №622, що прийнятий на виконання вказаних актів законодавства.

Станом на 2016 р. та на час розгляду справи Верховною Радою України законодавчо статус зброї як об’єкту цивільних прав не визначено, відповідно, не скасовано постанову Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про право власності на окремі види майна» та наказ №622.

Згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті Верховної Ради України, відповідні законопроекти перебували на розгляді Верховної Ради України, зокрема, проект Закону України «Про зброю» повернуто на доопрацювання http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=33156, проект Закону України «Про обіг зброї невійськового призначення» прийнято в першому читанні 14.04.10 р. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=2105&skl=7, проект Закону України «Про цивільну зброю і боєприпаси» опрацьовується в комітеті http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52809, проте, законопроекти не було ухвалено.

Таким чином, єдиним нормативно-правовим актом, що регулює обіг зброї в Україні, залишається наказ №622, і скасування його державної реєстрації за відсутності відповідного Закону України призведе до відсутності будь-якого регулювання правовідносин щодо придбання, зберігання, використання та обігу зброї.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даному випадку зобов’язання здійснити скасування державної реєстрації наказу №622 призведе до необмеженого перебування в обігу усіх видів зброї, що не відповідає принципу пропорційності, оскільки буде порушено баланс між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Крім того, суд звертає увагу позивача на ту обставину, що обговорювана у суспільстві проблема легалізації зброї стосується лише деяких видів зброї (зокрема, короткоствольної), а не всіх видів зброї.

Порушення прав громадян на володіння зброєю може бути вирішене лише шляхом прийняття Верховною Радою України відповідного Закону на виконання ст. 178 Цивільного кодексу України, тоді як припинення чинності наказу №622 (до чого призведе скасування його державної реєстрації) призведе лише до відсутності будь-якого регулювання в цій сфері, що, на думку суду, є неприпустимим, а тому суд ще раз зазначає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту оспореного права членів організації.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вище викладених норм та з’ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов є необгрунтованим та визнається таким, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, —

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Судді