Украинцы не хотят платить коллекторам. Возвращают кредиты в банки

Украинцы не хотят платить коллекторам. Возвращают кредиты в банки

Заемщик выиграл дело по передаче своего займа из УкрСиббанка в «Кей-Коллект»

Банковские заемщики оспаривают передачу своих кредитов коллекторским компаниям, и выигрывают иски. Подольский районный суд в г. Киеве в ходе рассмотрения дела №758/4861/16-ц признал недействительной передачу ипотечного кредита УкрСиббанка структуре «Кей-Коллект». Подчеркнув, что коллектор не имел права на указанную операцию: банку нельзя было передавать долги физических лиц по договору факторинга.

«Поскольку ответчик является небанковским финансовым учреждением, а потому не может быть фактором по праву требования к должнику физического лица», — говорится в судебном решении. Оно касалось займа на $800 тыс.

В решении детально описано, почему передача кредитов УкрСиббанка незаконна.

«Ч. 2 ст. 1 Конвенции УНИДРУА о международном факторинге, к которой Украина присоединилась 11.01.2006 г., определено, что договор факторинга означает договор, заключенный между одной стороной (заемщиком) и другой стороной (фактором), согласно которому заемщик уступает или может уступить право денежного требования, вытекающие из контрактов купли-продажи товаров, заключенных между поставщиком и его покупателями (должниками). Кроме договоров купли-продажи товаров, приобретенных в первую очередь для их личного, семейного или домашнего использования. Соответственно, у фактора отсутствует право на приобретение права отступного требования к физическому лицу, которое не является субъектом хозяйствования», — говорится в документе.

Конечно, решение не окончательное, и наверняка последует апелляция со стороны финансистов. Оно имеет все шансы дойти до Верховного суда.

«Сейчас коллекторы уже могут работать с договорами факторинга. Но тогда не имели на это права — действовало другое законодательство. Потому у заемщика сильная позиция. Тем более, что «Кей-Коллект» к тому же получал на обслуживание валютные кредиты, не имея валютной лицензии. То есть, если бы люди принесли в погашение доллары или евро, коллектор не смог бы их законно принять. Вопросов масса. И совершенно очевидно, что коллекторская компания приняла на баланс кредитный портфель не для реальной работы с заемщиками, а, чтобы получить себе на баланс ипотечные залоги, которых у УкрСиббанка была масса. Конечно, все это будет обсуждаться в судах высшей инстанции в случае апелляций», — отметил в разговоре с UBR.ua старший партнер адвокатской компании «Кравец и партнеры» Ростислав Кравец.

Джерело

Постановление Подольского суда о недействительности в части договора факторинга и переуступки по договору ипотеку между Укрсиббанком и КейКоллект

Державний герб України

Справа № 758/4861/16-ц

Категорія 26

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Гребенюк В.В.,
секретаря судового засідання Мишак І.Ю.,

за участю представника позивача — ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договорів в частині недійсними, —

ВСТАНОВИВ:

У квітня 2016 року ОСОБА_2 (надалі за текстом — позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (надалі за текстом — відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (надалі за текстом — відповідач 2), про визнання договорів в частині недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.08.2008 р. між позивачем та відповідачем 2 укладено кредитний договір № 11387766000, згідно із яким відповідач 2 надав позивачу кредит в іноземній валюті на суму 800000 дол. США, кредитний договір укладено строком до 27.08.2018 р., кредиті кошти надано на споживчі цілі. З метою забезпечення зобов’язання за кредитним договором 27.08.2008 р. укладено договір іпотеки № 92747. 13.02.2012 р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено договір факторингу №2, згідно із яким відповідачем 2 передано право вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р. відповідачу 1, також, 13.02.2012 р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, згідно із яким відповідачем 2 відступлено право вимоги за договором іпотеки № 92747 від 27.08.2008 р. відповідачу 1. Позивач зазначає, що договір факторингу № 2 та договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки укладені з порушенням вимог закону, оскільки відповідач 1 є небанківською фінансовою установою, а тому не може бути фактором за правом вимоги до боржника фізичної особи. Позивач просить визнати недійсним договір факторингу № 2 від 13.02.2012 в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р. відповідачу 1 та недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012 р., згідно із яким відповідач 2 відступив право вимоги за договором іпотеки № 92747 від 27.08.2008р. відповідачу 1.

Ухвалою суду від 23.05.2016 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

23.02.2018 р. на підставі повторного автоматизованого розподілу справ справу передано судді Гребенюку В.В. Ухвалою суду від 27.02.2018 р. справу прийнято до розгляду у загальному позовному провадженні та розпочато підготовче провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити з підстав вказаних в позовній заяві.

В поданих до суду запереченнях відповідач 2 заперечував проти задоволення позову з підстав його незаконності та необґрунтованості, оскільки в позовній заяві не зазначено цивільне право, яке було порушено укладенням спірних договорів, твердження позивача про укладення договору факторингу всупереч вимогам розпорядження Державної комісії, що здійснює регулювання у сфері фінансових послуг № 231 від 03.04.2009 р. та порушення вимог Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг є помилковим, ст. 1078 ЦК України не обмежує передачу прав кредитора у зобов’язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором. Також помилковим є твердження позивача, що факт визнання недійсним договору факторингу автоматично тягне за собою визнання недійсним права вимоги за договором іпотеки.

Від відповідача 1 заперечення на позов до суду не надходили.

В судове засідання представник відповідача 1 не з’явився, 09.06.2018 р. до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача 1.

В судове засідання представник відповідача 2 не з’явився, 09.07.2018 р. до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача 2.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників даного судового розгляду, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом, 27.08.2008 р. між позивачем та відповідачем 2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11387766000, згідно із яким відповідач 2 надав позивачеві споживчий кредит в іноземній валюті в сумі 80000 дол. США, що дорівнювало еквіваленту 387656 грн., п. 1.4. договору передбачено, що цільовим призначенням кредиту є особисті потреби позивача (а.с. 5-8).

27.08.2008 р. між ОСОБА_3 та відповідачем 2, з метою забезпечення грошового зобов’язання за кредитним договором № 11387766000 від 27.08.2008 р., укладено договір іпотеки № 92747 (а.с. 9-11).

13.02.2012р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено договір факторингу № 2, відповідно до п. 1.5 цього договору передання прав клієнта за Договором Забезпечення, що були посвідчені нотаріально, відбувається на підставі окремого договору, що укладається сторонами одночасно з укладенням цього договору і підлягає нотаріальному посвідченню, згідно із п. 3.5 договору клієнт зобов’язується за власний рахунок повідомити кожного боржника про відступлення прав вимоги за формою згідно із додатком 3 до цього договору протягом 30 робочих днів з дати відступлення (а.с. 75-79).

Відповідно до виписки з додатку № 1 «Перелік первинних договорів» договору факторингу № 2 від 13.02.2012 р. відповідач 2 відступив відповідачу 1 право вимоги за кредитним договором № 11387766000 від 27.08.2008 р., укладеного з позивачем (а.с. 80).

13.02.2012 р. між відповідачем 2 та відповідачем 1 укладено та нотаріально посвідчений договір відступлення вимоги за договорами іпотеки, в тому числі, за договором іпотеки № 92747 (а.с. 82-87).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов’язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» до фінансових послуг належить договір факторингу ст. 21 цього Закону встановлено, що державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг — Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яка була створена після ліквідації Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (Указ Президента України № 1070/2011 від 23.11.2011 р.).

Як вбачається із розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 р. за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» із змінами, внесеними згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.2015 р., до фінансової послуги факторингу віднесено:

— фінансування клієнтів суб’єктів господарювання, які уклади договір з якого випливає право грошової вимоги;

— набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників суб’єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

— отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом скошування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Тобто, як встановлено судом на час укладення договору факторингу № 2 вказане розпорядження було чинним і підлягало застосуванню фінансовими установами під час здійснення факторингових операцій.

Окрім того, ч. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, до якої Україна приєдналась 11.01.2006 р., визначено, що договір факторингу означає договір, укладений між однією стороною (позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого позичальник відступає або може відступити право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі продажу товарів укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.

Отже, у фактора відсутнє право на придбання права відступної вимоги до фізичної особи, яка не є суб’єктом господарювання.

Кошти за кредитним договором № 11387766000 від 27.08.2008 р. надані позивачу, як фізичній особі для задоволення власних споживчих потреб, не пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

З урахуванням викладеного, договір факторингу № 2 від 13.02.2012 р. в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 17.08.2008 р. відповідачу 1 є недійсним, оскільки на час його укладення останній суперечив актам цивільного законодавства, а саме, розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 р. за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» із змінами, внесеними згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов’язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов’язанням.

Із наведеної норми закону випливає, що відступлення права за іпотечним договором здійснюється за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов’язанням, за таких обставин, укладенню договору про відступлення права іпотеки має передувати укладення договору про відступлення права вимоги за основним зобов’язанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналізуючи вищенаведені норми закону, можна прийти до висновку, що визнання недійсним договору факторингу № 2 від 13.02.2012 р. в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р. відповідачу 1 тягне за собою визнання недійсним договору відступлення вимоги за договором іпотеки від 13.02.2012 р., укладеним із ОСОБА_3 27.08.2008 р. за № 92747.

Заперечення відповідача 2 суд визнає безпідставними та необґрунтованими з підстав наведених вище.

З огляду на наведене відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 р. за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» та керуючись ст. ст. 141 — 142, 263 — 265, 268, 273, 352, 354 — 356 ЦПК України, —

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про визнання договорів в частині недійсним — задовольнити;

Визнати недійсним договір факторингу № 2 від 13.02.2012 р., який укладено між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в частині передачі права вимоги за кредитним договором №1138776600 від 27.08.2008 р.;

Визнати недійсним договір відступлення вимоги за договорами іпотеки від 13.02.2012 р., який укладено між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в частині передачі права вимоги за договором іпотеки № 92747 від 27.08.2008 р.;

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на корить ОСОБА_2 551 (п’ятсот п’ятдесят одну) гривню 21 копійку судового збору;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на корить ОСОБА_2 551 (п’ятсот п’ятдесят одну) гривню 21 копійку судового збору;

Повне найменування сторін:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»(04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, Код ЄДРПОУ 37825968);

Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 7, Код ЄДРПОУ 09807750);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки) — повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду міста Києва у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, — протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду — з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя В.В. Гребенюк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77844881