Верховний Суд визначив три способу відшкодування шкоди внаслідок ДТП

dlia-stranici1-300x114

Верховний Суд визначив три способу відшкодування шкоди внаслідок ДТП (ВС/КЦС у справі № 910/9029/17 від 27 квітня 2018р.)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2017 (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 (колегія суддів: Жук Г.А., Дикунська С.Я., Мальченко А.О.), позов задоволено. Вирішено стягнути з ТДВ «КВО «Медапаратура» на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» 84 403,99 грн сплаченого страхового відшкодування. Рішення мотивовані посиланнями на виплату страховиком страхового відшкодування страхувальнику, що є підставою для стягнення майнової шкоди із власника транспортного засобу, водія якого визнано винним у ДТП в судовому порядку.

Головний висновок суду:

При цьому потерпілому, як кредитору, належить право вимоги в обох видах зобов’язань — деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права:

а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди;

б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування;

в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

                                                                                                            ПОСТАНОВА

                                                                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2018 року

м. Київ

Справа №  910/9029/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. — головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Київське виробниче об’єднання «Медапаратура» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2017 у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до Товариства з додатковою відповідальністю «Київське виробниче об’єднання «Медапаратура» про стягнення 84 403,99 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2017 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі — ПрАТ «СК «Українська страхова група») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Київське виробниче об’єднання «Медапаратура» (далі — ТДВ «КВО «Медапаратура») про стягнення 84 403,99 грн сплаченого страхового відшкодування згідно Генерального договору від 07.12.2015 № 28-0199-2700/16-AVIS.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ПрАТ «СК «Українська страхова група» здійснило страхове відшкодування шкоди, заподіяної страхувальнику — ПІІ «Віп-Рент» внаслідок ДТП за участю та з вини водія автомобіля, належного ТДВ «КВО «Медапаратура».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2017 (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 (колегія суддів: Жук Г.А., Дикунська С.Я., Мальченко А.О.), позов задоволено.

Вирішено стягнути з ТДВ «КВО «Медапаратура» на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» 84 403,99 грн сплаченого страхового відшкодування.

Рішення мотивовані посиланнями на виплату страховиком страхового відшкодування страхувальнику, що є підставою для стягнення майнової шкоди із власника транспортного засобу, водія якого визнано винним у ДТП в судовому порядку.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі ТДВ «КВО «Медапаратура» посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 221194 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та статей 36172022 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та зазначає, що ТДВ «КВО «Медапаратура» є неналежним відповідачем у справі, оскільки відшкодовувати понесені позивачем збитки має страховик відповідача — Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова» (далі — ПрАТ «Нова»).

Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі ТДВ «КВО «Медапаратура» просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «Українська страхова група».

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ «СК «Українська страхова група» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін з підстав їх відповідності нормам матеріального та процесуального права. При цьому ПрАТ «СК «Українська страхова група» зазначає, що висновки судів, наведені у оскаржуваних судових рішеннях, повністю відповідають висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 26.10.2016 у справі № 6-954цс16, від 29.06.2016 у справі № 6-192цс16, від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15 та Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 344/10730/15-ц.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.12.2015 між ПрАТ «СК «Українська страхова група» (страховик) та ПІІ «ВІП-РЕНТ» (страхувальник) був укладений Генеральний договір № 28-0199-2700/16-AVIS, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням, застрахованими транспортними засобами та додатковим обладнанням, зазначеними у додатку до договору, зокрема транспортного засобу Mazda СХ-5″, державний номерний знак НОМЕР_1.

27.12.2016 о 09:25 ОСОБА_3, керуючи автомобілем «ГАЗ 33023», державний номерний знак НОМЕР_2, по проспекту С. Бендери, 21 в м. Києві, не надав перевагу в русі, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Mazda СХ-5», державний номерний знак НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Факт скоєння вказаного ДТП підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Управління патрульної поліції у м. Києві вих № 3017010535963006 (а.с. 19).

Постановою Оболонського районного суд м. Києва від 27.01.2017 у справі   №   756/832/17 ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с. 23).

Судами встановлено, що власником транспортного засобу «ГАЗ 33023», державний номерний знак НОМЕР_2 є ТДВ «КВО «Медапаратура».

28.12.2016 страхувальник — ПІІ «ВІП-РЕНТ» звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 17).

07.02.2017 позивачем було затверджено Страховий акт № ДККА-54621 (а.с. 21) з урахуванням виставленого ТОВ «Бровари моторс» акта з надання послуги по ремонту автомобіля від 25.01.2017 № БН-0000069 (а.с. 20), відповідно до якого вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 84   403,99 грн.

На підставі страхового акта позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 84 403,99   грн, що підтверджується копією платіжного доручення від 17.02.2017 № 2258 (а.с. 22).

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник — особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки — особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).

При цьому потерпілому, як кредитору, належить право вимоги в обох видах зобов’язань — деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов’язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічний правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-954цс16.

За таких обставин, врахувавши, що вина водія автомобіля «ГАЗ 33023», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_3 встановлена в судовому порядку, а розмір заподіяної шкоди автомобілю «Mazda СХ-5», державний номерний знак НОМЕР_1 підтверджується актом від 25.01.2017 № БН-0000069 з надання послуг по ремонту автомобіля на суму 84   403 грн, яка платіжним дорученням від 17.02.2017 № 2258 була повністю відшкодована позивачем страхувальнику — ПІІ «ВІП-РЕНТ», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що шкода, заподіяна водієм автомобіля «ГАЗ 33023», державний номерний знак НОМЕР_2 підлягає відшкодуванню ТДВ «КВО «Медапаратура», як власником цього транспортного засобу.

Доводи касаційної скарги ТДВ «КВО «Медапаратура» про те, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПрАТ «Нова», а тому саме страховик повинен відшкодувати завдану шкоду, є безпідставними, оскільки особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 ЦК України), особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина 2 статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами 1, 4 статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 20.01.2016 у справі N 6-2808цс15, від 14.09.2016 у справі N 6-725цс16 та Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 344/10730/15-ц про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Згідно пункту 7 Перехідних положень ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 N 2147-VIII) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

У даній справі, що переглядається у касаційному порядку у складі колегії суддів, колегія не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Наведені у касаційній скарзі аргументи не є підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем зазначених вище норм матеріального права.

Доводи, викладені у відзиві, зводяться до обґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції, з чим колегія суддів погоджується.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, судові рішення у справі прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судові витрати.

Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129300301306308309314315317 ГПК України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Київське виробниче об’єднання «Медапаратура» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2017 у справі № 910/9029/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                          Є. Краснов

Судді:                                                                                                    Г. Мачульський

І. Кушнір

Джерело:

ПРОТОКОЛ юридичний веб-ресурс