Не пропусти

Відступлення права вимоги: правові аспекти

image-10-300x146

Відступлення права вимоги: правова інтерпретація

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦКУ передання права вимоги (цесія) є заміною кредитора у зобов’язанні шляхом передачі ним своїх прав іншій особі за правочином. За підсумками вчинення правочину новий кредитор одержує всі права первісного кредитора за зобов’язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦКУ).

Договір відступлення права вимоги укладається в такій самій формі, що і договір, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦКУ).

За договором відступлення права вимоги можуть бути відступлені права вимоги за будь-якими договорами (купівля-продаж, поставка, позика, позичка, кредит тощо) будь-якимкредитором, зокрема, у договорі купівлі-продажу:

– кредитором – продавцем товару (за вимогами щодо оплати поставленого товару);

– кредитором – покупцем товару (за вимогами щодо поставки товару в рахунок перерахованої передоплати).

Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений тільки в тому випадку, коли таку заборону встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦКУ), при цьому згода боржника на заміну кредитора не потрібна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦКУ).

Після укладення договору відступлення права вимоги новому кредиторові передаються всі документи, що підтверджують зобов’язання боржника, і далі йому необхідно в письмовій формі повідомити боржника про перехід до нього відповідних прав.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання для нього небажаних наслідків, а боржник уважається таким, що належно виконав свої зобов’язання (ч. 2 ст. 518 ЦКУ).

З правової позиції договори відступлення права вимоги охарактеризувати складно. Заслуговує на увагу підхід, відповідно до якого договори цесії не є самостійним договором, а виступають предметом певного договору (договору купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги тощо).

Зустрічається також позиція, що за такими договорами кредитор продає іншій особі своє право вимоги, вчиняє відступлення права вимоги, а той, що придбав це право (новий кредитор), намагається здійснити набуте право.

Суди переважно кваліфікують договори відступлення права вимоги як договори купівлі-продажу права вимоги (див. інформаційний лист ВАСУ від 11.12.2013 р. № 1713/12/13-13, в якому адміністративним судам було наказано керуватися ухвалою ВАСУ від 19.11.2013 р. № К/800/17433/13 у справі № 2а-7912/12/1370). У цьому рішенні було зазначено, що право вимоги як майновий об’єкт повністю відповідає законодавчо встановленим критеріям, які використовуються для позначення поняття активу. Такий об’єкт виникає в результаті минулих подій, а від його використання очікується вигода у вигляді його погашення грошовими коштами чи в інший спосіб.

У бухгалтерському обліку оборотні активи визначені як грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. 3 розділу І НП(С)БО 1). При цьому дебіторська заборгованість визнається різновидом оборотних активів.

На основі викладеного ВАСУ дійшов висновку, що дебіторська заборгованість (а отже, і право вимоги як еквівалент поняття «дебіторська заборгованість») для цілей оподаткування є оборотним активом, тобто товаром.

Позицію про віднесення дебіторської заборгованості до товару викладено і в інших судових рішеннях (див., приміром, ухвалу ВАСУ від 01.06.2016 р. № К/800/42723/15постанови Волинського окружного адміністративного суду від 07.07.2016 р. у справі № 803/921/16Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.07.2016 р. у справі № 825/2179/15-а).

Податківці останнім часом теж дотримуються підходу про те, що договори відступлення права вимоги є договорами купівлі-продажу права вимоги (див., приміром, листи ДФСУ від 14.12.2015 р. № 26560/6/99-99-19-03-02-15від 12.01.2016 р. № 360/6/99-99-19-03-02-15від 06.05.2016 р. № 10161/6/99-99-15-03-02-15).

Такий висновок вони роблять на підставі ч. 3 ст. 656 ЦКУ. Зазначена норма передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цей підхід не беззаперечний, оскільки в ЦКУ різняться договори купівлі-продажу права вимоги та договори відступлення такого права. Зокрема, згідно з положеннями ч. 3 ст. 656 ЦКУ: «предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом«.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що зазначені договори мають різну правову природу, оскільки договір відступлення права вимоги не завжди є договором купівлі-продажу права вимоги, так само як і навпаки.

Водночас з огляду на перевагу позиції про віднесення договорів відступлення права вимоги саме до договорів купівлі-продажу права вимоги має сенс орієнтуватися на неї.

Відступлення права вимоги та факторинг: у чому відмінності

Договори відступлення права вимоги та факторингу важливо розмежувати, оскільки факторинг належить до фінансових послуг (п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону № 2664), які можуть надавати тільки банки та юридичні особи, що є фінансовими установами (ч. 3 ст. 1079 ЦКУ). Якщо договір факторингу укладено особою, що не є фінансовою установою, зацікавлена сторона може спробувати визнати його недійсним (див. з цього приводу, приміром, ухвалу ВАСУ від 16.06.2015 р. № К/800/16801/15постанову ВГСУ від 09.08.2016 р. № 911/1079/16).

Договір факторингу теж складно охарактеризувати з правової позиції, і переважно його трактують як комплексний договір, елементом якого є цесія (відступлення права вимоги) або як симбіоз кредитного договору (фінансування) та договору про надання послуг.

У законодавчих актах наводиться кілька визначень терміна «факторинг», проте суди переважно орієнтуються на термінологію з ч. 1 ст. 1077 ЦКУ. Ця норма встановлює, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

На основі викладеного можна зробити висновок, що договір факторингу становить фінансування під відступлення права грошової вимоги, відмітними ознаками якого є такі:

1) предметом договору є право грошової вимоги до третьої особи;

2) фактор передає або зобов’язується передати в розпорядження іншої сторони грошові кошти;

3) послуга фактором надається за плату (у т. ч. шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому ґрунтується відступлення).

На ці ознаки зазвичай звертають увагу суди під час вирішення спорів, пов’язаних з інтерпретацією договору відступлення права вимоги як факторингу (див. приміром, ухвали ВАСУ від 01.12.2015 р. № К/800/57994/14Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.06.2016 р. у справі № 335/1154/15-ц).

Керуються нормами ч. 1 ст. 1077 ЦКУ при кваліфікації договорів факторингу і контролери (див. лист ДФСУ від 15.06.2016 р. № 13370/6/99-99-15-02-02-15).

Отже, особи, які не є фінансовими установами, не мають права укладати договори факторингу. Тому важливо, щоб у договорі відступлення права вимоги не передбачалася плата за надану новим кредитором послугу з фінансування першого кредитора в рахунок отриманого права вимоги. Інакше укладений договір можуть визнати нікчемним.

Термінологія в ПКУ

Згідно з пп. 14.1.255 ПКУ відступлення права вимоги – операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Таким чином, у таке поняття включаються операції з переуступки будь-яким кредитором (первісним або наступними) будь-яких прав вимог боргу третьої особи (грошових і негрошових) новому кредиторові за компенсацію в будь-якій формі (грошову та негрошову) або без такої.

Варто відмітити, що це визначення було запозичено з п. 1.10 Закону про ПДВ, в якому раніше аналогічно описувалося поняття факторингу, у зв’язку з чим виникли проблеми з оподаткуванням ПДВ. Справа в тому, що такі термінологічні зміни не було враховано в нормах пп. 196.1.5 ПКУ, що «звільняють» від ПДВ, – там дотепер використовується термін «факторинг».

Нагадаємо, що згідно з пп. 196.1.5 ПКУ не є об’єктом оподаткування, зокрема, операції з:

1) відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ;

2) торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог і факторингу (факторингових операцій), крім факторингових операцій, якщо об’єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Як бачимо, у другій групі операцій договори відступлення права вимоги не згадані, хоча раніше (до 01.01.2011 р.) вони вважалися факторингом і потрапляли під ці винятки. Очевидно, що так має бути і після прийняття ПКУ, а проблеми виникли через термінологічні розбіжності.

Податківці у цьому питанні зайняли ліберальну позицію і звільнили операції відступлення права вимоги від оподаткування ПДВ під виглядом торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями (див. листи ДПАУ від 22.02.2011 р. № 4940/7/16-1517-26ДФСУ від 05.11.2015 р. № 23655/6/99-99-19-03-02-15від 14.12.2015 р. № 26560/6/99-99-19-03-02-15від 12.01.2016 р. № 360/6/99-99-19-03-02-15від 06.05.2016 р. № 10161/6/99-99-15-03-02-15від 15.07.2016 р. № 15298/6/99-99-15-03-02-15).

Цей підхід небездоганний, оскільки поняття «відступлення прав вимоги» та «боргові зобов’язання» розмежовуються в пп. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2664.

Між тим з формулювань пп. 196.1.5 ПКУ можна зробити висновок, що факторингові операції включаються до поняття торгівлі борговими зобов’язаннями. А при такій інтерпретації до боргових зобов’язань цілком можуть бути віднесені і договори відступлення права вимоги. Крім того, у Законі про ПДВ вони туди включалися, а по суті в цьому питанні нічого не повинно було змінитися.

І все-таки з цієї проблеми бажано одержати індивідуальну податкову консультацію з питання звільнення від ПДВ операцій за конкретним договором на підставі положень ст. 52 ПКУ.

Автор:

Влада Карпова, к. е. н., експерт, ЛІГА:ЗАКОН

Джерело