Не пропусти

Відсутність доказів підписання електронним цифровим підписом заяви про приєднання до умов надання послуг, відомостей про особистий ключ підписувача , обумовили відмову в позові банку про стягнення заборгованості (ВГСУ

Відсутність доказів підписання електронним цифровим підписом заяви про приєднання до умов надання послуг, відомостей про особистий ключ підписувача , обумовили відмову в позові банку про стягнення заборгованості (ВГСУ справа № 916/16/16, 12.10.16)

Фабула судового акта: Банк (позивач) просив стягнути з  ФОП (відповідач) 21 243, 77 грн. заборгованості по кредиту, 16 206, 64 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 17 770, 86 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором, а також 3 445, 95 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.

На підтвердження укладення кредитного договору між сторонами спору позивач надав роздруківку електронної заяви, яка не містить підпису позичальника. На заяві вказано, що її підписано електронно-цифровим підписом у системі інтеренет-клієнт-банкінгу у Приват 24. При цьому, доказів укладення договору та видачі відповідачу електронно-цифрового підпису у системі інтеренет-клієнт-банкінгу у Приват 24 позивач до матеріалів справи не надав.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову банку, з чим погодились суд апеляційної інстанції та ВГСУ. Ці судові рішення базуються на наступних обставинах  і приписах чинного законодавства.

Положення ч.ч.1, 2 ст.1055 ЦК України передбачають, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За положеннями ст.3 Закону України «Про електронно-цифровий підпис» електронний цифровий підпис за  правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий  підпис  підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису.

Сукупний аналіз вищенаведених положень законодавства вказує на те, що є обов’язковим укладання договору кредиту у письмовій формі, якою може бути укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем.

Однак, на доведення своєї позиції щодо укладення із відповідачем кредитного договору у формі підписання заяви або приєднання до Умов та правил в електронному вигляді, позивач до матеріалів справи не надав належних доказів. Так, відсутня власне заява про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки із підписом відповідача, відсутні докази укладення між сторонами спору угоди щодо надання відповідачу доступу до системи клієнт-банк/інтернет клієнт-банк.

Таким чином, відсутні докази отримання відповідачем кредиту на договірній основі. Між тим, правовою підставою позову банку є саме надання відповідачу кредиту на умовах договору, укладеного відповідно до «Умов та правил надання банківських послуг», тоді як позивачем не доведено суду підставність користування відповідачем кредитними коштами банку.

Отже суд зазначив, що не вбачає підстав для користування відповідачем кредитними коштами на умовах договору, оскільки такий, навіть, у спрощений спосіб не укладався, з врахуванням чого позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по тілу кредиту, нарахованих на основну заборгованість відсотків, заборгованості по комісії за користування кредитом, задоволенню судом не підлягають.

Оскільки судом встановлено, що у відповідача відсутній перед позивачем основний борг по кредиту та відсоткам, не підлягають судом задоволенню і позовні вимоги позивача про стягнення пені.

Джерело:

Юридичний портал України: супровід, обслуговування

                 

 

                                                                           ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                                                                                                     ПОСТАНОВА

                                                                                                  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року                                                                                                                                                             Справа № 916/16/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Кролевець О.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення від та на постанову відГосподарського суду Одеської області 04.03.2016 Одеського апеляційного господарського суду 23.05.2016у справі Господарського суду№ 916/16/16 Одеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:

— позивача повідомлений, але не з’явився;— відповідача повідомлений, але не з’явився;Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/4898 від 10.10.2016 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 916/16/16 у зв`язку із звільненням ОСОБА_5 з посади судді Вищого господарського суду України.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.10.2016 у справі № 916/16/16 визначено наступний склад колегії суддів: Губенко Н.М.- головуючий (доповідач), Барицька Т.Л., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

04.01.2016 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 21 243, 77 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 16 206, 64 грн., пені у розмірі 17 770, 86 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3 445, 95 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.03.2016 у справі № 916/16/16 (суддя Малярчук І.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 (колегія суддів у складі: Гладишева Т.Я. — головуючий суддя, судді Головей В.М., Савицький Я.Ф.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 у справі № 916/16/16, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача визначених позивачем заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та заборгованості по комісії за користування кредитом на підставі договору банківського обслуговування № б/н від 14.06.2011.

Обгрунтовуючи підстави даного позову позивач послався на те, що 14.06.2011 ФОП ОСОБА_4 подала до банку заяву, згідно із якою приєдналась до «Умов та правил надання банківських послуг», Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 14.06.2011. Так, відповідно до вказаного договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв’язку банку і клієнта, що визначено та врегульовано «Умовами та правилами надання банківських послуг». Свої зобов’язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 21 900, 00 грн., однак, відповідач його не повернув, проценти за його користування та комісію не сплатив.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 26.01.2010 між позивачем та відповідачем було укладено договір про відкриття поточного рахунку у формі відповідної підписаної відповідачем заяви, згідно з яким їй було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та картковий рахунок № НОМЕР_2.

Також, 26.01.2010 між ПАТ КБ Приватбанк та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір банківського рахунку на комплексне обслуговування, де сторони обумовили наступні банківській послуги, які банк надає клієнту: відкриття рахунку, розрахунково-касове обслуговування, дистанційне керування рахунком, користування рахунком за допомогою мобільного зв’язку, корпоративні платіжні картки, розміщення грошових коштів на депозитному рахунку.

Відповідно до пункту 3.2.1.1 Умов та правил надання банківських послуг (далі — Умови) кредитний ліміт встановлюється на поточний рахунок клієнта та надається на фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв’язку (система клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, смс-повідомлення тощо.) Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку.

Наведені положення Умов та правил надання банківських послуг визначають можливість та порядок встановлення кредитного ліміту саме на поточний рахунок особи, яка є клієнтом ПАТ КБ «Приватбанк». При цьому відкриттю поточного рахунку передує укладення відповідного договору шляхом його підписання або у формі заяви-приєднання до Умов.

У ст. 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 ст. 640 ЦК України).

За приписами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 634 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Пунктом 3.2.1.1.1.16. «Умов та правил надання банківських послуг» передбачено, що при укладанні договорів та угод, або вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до «Умов та правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).

За договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК України). Клієнт зобов’язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором (ч. 4 ст. 1068 ЦК України). Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов’язки сторін, пов’язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 1069 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження укладення між сторонами змішаного договору (ст. 628 ЦК України), який містить елементи як кредитного договору, так і договору банківського рахунку позивачем надано роздруківку електронної заяви ФОП ОСОБА_4 від 14.06.2011, відповідно до якої: «Банк за наявності вільних грошових коштів здійснює обслуговування кредитного ліміту на рахунку № НОМЕР_1, про розмір ліміту Банк повідомляє клієнта на свій вибір або у письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв’язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, що розміщені у мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua і разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Підписавши цю заяву, Клієнт приєднується і погоджується із умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua».

Водночас, судами встановлено, що дана заява не містить підпису відповідача, натомість у заяві наявна відмітка про накладення клієнтом 14.06.2011 електронно-цифрового підпису у системі інтернет-клієнт-банкінгу Приват 24.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» сертифікат ключа містить такі обов’язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача — власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов’язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що саме ФОП ОСОБА_4 підписано електронним цифровим підписом заяву від 14.06.2011 про приєднання до умов, викладених в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, оскільки позивачем не надано ані відомості про сертифікацію ключа ЕЦП відповідача, ані відомості про особистий ключ підписувача, який має відповідати відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. При цьому, відповідач заперечує факт підписання даної заяви.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» не доведено факту укладення між сторонами договору банківського обслуговування, який є підставою позову від 14.06.2011, що в свою чергу свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов’язань. Водночас, правовою підставою позову є саме надання відповідачу кредиту на умовах договору, укладеного відповідно до «Умов та правил надання банківських послуг», в той час як позивачем не доведено підставність користування відповідачем кредитними коштами банку.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та заборгованості по комісії за користування кредитом.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно із ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що статтею 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 11151117111911111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 у справі № 916/16/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

О.А. КРОЛЕВЕЦЬ