ВСУ висловився щодо підсудності спорів третейським судам, — документ

Спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту підвідомчий третейському суду. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №755/30974/14-ц.

                                            Верховний Суд України

Іменем України

                                                        Постанова

24 травня 2017 року                       м.Київ                                №755/30974/14-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — ОХРІМЧУК Л.І.,

суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою Особи 6 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 31.03.2014 у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» до Особи 6, Особи 8 про стягнення заборгованості, за заявою ПАТ «Кредит Європа Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року Особа 6 звернулась до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 31.03.2014 у справі за позовом ПАТ «Кредит Європа Банк» до Особи 6, Особи 8 про стягнення заборгованості.

Особа 6 зазначала, що 12.06.2008 між нею та закритим акціонерним товариством «Кредит Європа Банк» було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким банк надав їй кредит на споживчі цілі в розмірі $495 тис. на строк до 12.06.2023 зі сплатою 13,45% річних.

На забезпечення виконання зобов’язань боржника за цим договором споживчого кредиту 12.06.2008 між ЗАТ «Кредит Європа Банк» та Особою 8укладено договір поруки.

Постійно діючий третейський суд при Асоціації українських банків рішенням від 31.03.2014 позовні вимоги ПАТ «Кредит Європа Банк» до Особи 6, Особи 8 задовольнив та стягнув з відповідачів солідарно на користь банку 5 млн 354 тис. 478 грн. 65 коп. заборгованості та 25 тис. 500 грн. витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом.

Посилаючись на те, що відповідно до пп.7 п.1 ст.6 закону «Про третейські суди» ця справа не підвідомча третейському суду, крім того, її не було повідомлено про день та час розгляду справи, не надіслано копії рішення третейського суду, Особа 6просила скасувати зазначене рішення третейського суду.

Дніпровський районний суд м.Києва ухвалою від 19.12.2014, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 20.01.2015, у задоволенні заяви Особи 6 відмовив.

ВСС ухвалою від 5.02.2015 відмовив Особі 6 у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу. Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС ухвалою від 21.12.2016 ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 19.12.2014, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 20.01.2015, ухвалу ВСС від 5.02.2015, а також рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 31.03.2014 про стягнення з Особи 6, Особи 8 на користь ПАТ «Кредит Європа Банк» заборгованості за кредитним договором скасувала.

У заяві про перегляд ВСУ ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 21.12.2016 ПАТ «Кредит Європа Банк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та залишення в силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій з передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 ЦПК підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.5, п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції п.1 ч.2 ст.3895 ЦПК — при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності зазначеного рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ПАТ «Кредит Європа Банк» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 13.06.2016, 11.11.2015; ухвали ВСУ від 19.01.2016; постанови ВСУ від 11.11.2015. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Кредит Європа Банк» доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12.06.2008 ЗАТ «Кредит Європа Банк» та Особа 6уклали договір про надання споживчого кредиту, за яким банк надав боржнику кредит на споживчі цілі в розмірі $495 тис. на строк до 12.06.2023 зі сплатою 13,45% річних. 16.02.2009, 22.02.2010, 27.07.2011 ЗАТ «Кредит Європа Банк» та Особа 6 уклали додаткові угоди до вказаного договору про надання споживчого кредиту, згідно з якими п.3.5 цього договору викладено в новій редакції, яка передбачає третейське застереження в договорі про надання споживчого кредиту.

На забезпечення виконання зобов’язань боржника за вказаним договором споживчого кредиту 12.06.2008 між ЗАТ «Кредит Європа Банк» та Особою 8 укладено договір поруки. 16.02.2009, 22.02.2010, 27.07.2011, 16.03.2012 ЗАТ «Кредит Європа Банк» та Особа 8, Особа 6 уклали додаткові угоди до зазначеного договору поруки, які передбачають третейське застереження в договорі поруки. Постійно діючий третейський суд при Асоціації українських банків рішенням від 31.03.2014 позовні вимоги ПАТ «Кредит Європа Банк» до Особи 6, Особи 8 задовольнив: стягнув з відповідачів солідарно на користь банку 5 млн 354 тис. 478 грн. 65 коп. заборгованості та 25 тис. 500 грн. витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви Особи 6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що третейський суд розглянув справу в межах своєї компетенції з огляду те, що сторони передбачили в договорі споживчого кредиту третейське застереження.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а також рішення третейського суду, суд касаційної інстанції вважав, що в силу положень п.14 ч.1 ст.6 закону «Про захист прав споживачів», розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 3.02.2011 №2983-VІ справа не підвідомча третейському суду, оскільки оспорюване рішення третейського суду ухвалено після внесення змін до закону «Про захист прав споживачів», а спір виник у зв’язку зі стягненням заборгованості за споживчим кредитом.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.11.2015 та 13.06.2016, наданих заявником для порівняння, суд касаційної інстанції зазначив про те, що поручитель не є споживачем послуг банку у розумінні п.22 ст.1 закону «Про захист прав споживачів», тому спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому передбачено третейське застереження, підвідомчий третейському суду.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.5, п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди» у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Одним зі способів захисту прав суб’єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено ст.17 ЦПК. Відповідно до ч.2 ст.1 закону «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди» (ч.1 цієї статті доповнено п.14 відповідно до закону №2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Споживачем, права якого захищаються на підставі закону «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Особи 10 щодо офіційного тлумачення положень пп.22, 23 ст.1, ст.11, ч.8 ст.18, ч.3 ст.22 закону «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають під час як укладення, так і виконання такого договору. За ч.1 ст.11 закону «Про захист прав споживачів», між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, установлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають під час як укладення, так і виконання такого договору, відповідно до п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки законом №2983-VІ виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб’єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах. А тому незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія закону «Про захист прав споживачів».

У справі, яка переглядається, рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення заборгованості  за договором споживчого кредиту, про скасування якого звернулась із заявою Особа 6, ухвалено 31.03.2014, тобто після внесення зазначених змін до закону «Про третейські суди».

Відповідно до ст.3895 ЦПК рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір про стягнення з боржника на користь банку заборгованості за договором споживчого кредиту не підвідомчий третейському суду, тому рішення третейського суду в цій частині підлягає скасуванню.

Разом з тим порука є способом забезпечення зобов’язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.

Поручитель, за змістом договору поруки, не є споживачем послуг банку з кредитування, а навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача. Договір поруки не є договором щодо придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника або договором про намір вчинити такі дії.

Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія закону «Про захист прав споживачів». Такий правовий висновок міститься і в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.11.2015 та 13.06.2016, наданих заявником для порівняння.

Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, то спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за виконання зобов’язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду, отже, рішення третейського суду в цій частині ухвалено в межах його повноважень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для скасування оспорюваного рішення третейського суду в частині стягнення заборгованості з поручителя. Тому ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, відповідно до ст.3604 ЦПК підлягає скасуванню в частині скасування рішення третейського суду про стягнення заборгованості з поручителя.

Крім зазначеного, заявник надав для порівняння копію ухвали ВСУ від 19.01.2016, яка не може бути покладена в основу обґрунтування передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК підстав перегляду рішення суду касаційної інстанції, оскільки ця ухвала постановлена за наслідками розгляду ВСУ заяви про перегляд судових рішень у порядку гл.3 розд.V цього кодексу і не є судовим рішенням у розумінні пп.3, 4 ч.1 ст.358 ЦПК.

У постанові ВСУ від 11.11.2015, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають під час як укладення, так і виконання такого договору, відповідно до п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки законом №2983-VІ виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія закону «Про захист прав споживачів».

Таким чином, рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечить викладеному у зазначеній постанові ВСУ висновку.

Крім того, у заяві про перегляд судового рішення ПАТ «Кредит Європа Банк» зазначило передбачену п.2 ч.1 ст.355 ЦПК підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, проте оскаржуване рішення суду касаційної інстанції не підлягає перегляду із зазначеної підстави, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1, пп.«а» п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПАТ «Кредит Європа Банк» задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 21.12.2016 скасувати в частині скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 31.03.2014 про стягнення з Особи 8 на користь ПАТ «Кредит Європа Банк» 5 млн 354 тис. 478 грн. 65 коп. заборгованості та 25 тис. 500 грн. витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом. У решті ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 21.12.2016 залишити без змін.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

Джерело