Як критикувати суддю? — Як?? Критикувати суддю?

Яка ж критика є «руйнівною атакою», а яка є цілющою для судової системи, держави і суспільства?
Як критикувати суддю? — Як?? Критикувати суддю?

Костянтин Пільков, к.ю.н., адвокат,

переможець конкурсу на посаду судді Верховного Суду

 

Що має бути спочатку: судді повинні заслужити довіру суспільства, довівши здатність здійснювати незалежне, неупереджене правосуддя, засноване на верховенстві права, чи «перезавантаженій» судовій системі повинен бути забезпечений кредит довіри, в умовах якого вона зможе здійснювати правосуддя?

Можливо, що ні те, ні інше.

У цій статті автор не береться переконувати суддівський корпус чи суспільство у тому, хто з них має зробити перший крок на шляху розбудови судової системи, якій це суспільство може довіряти. Автор переконаний, що суспільство не повинне відмовлятися від права критикувати суд, а суд не може сподіватися на якийсь вільний від критики «перехідний період».

У демократичному суспільстві громадяни і засоби масової інформації мають право на розумну та справедливу критику будь-яких публічних осіб, в тому числі суддів. А компетентна критика судової практики є навіть необхідним явищем для розвитку правової системи. Вона є одним з небагатьох засобів, якими суспільство може вплинути на роботу тих, хто остаточно вирішує всі і будь-які правові суперечки у цьому суспільстві, – суддів.

Чого дійсно варто очікувати і навіть загострювати на цьому увагу, так це на тому, що критика судді у зв’язку з прийнятим суддею рішенням повинна полягати не у критиці його особи. Критиці має бути піддане рішення судді, а точніше, обґрунтування, мотиви такого рішення.

Другою тезою, яку автор хотів би донести до читача у цій статті, є те, що у швидкій та належній реакції на несправедливу критику судді чи судової системи має бути зацікавлене все суспільство, а виступити з такою реакцією можуть адвокатські спільноти.

Обґрунтовуючи ці тези, ми закликаємо читача покластися не на здогадки автора про те, як найкраще забезпечити поступ до справедливого суду в Україні, якому довіряють. Пропонуємо поглянути на досвід побудови систем «довіри до суду через справедливу критику». У Європі цей досвід був «перевірений на міцність» у практиці Європейського суду з прав людини, як інституції, яка за роки свого існування зважила різні підходи по всій Європі стосовно балансу між свободою слова і захистом авторитету суду. У питаннях про належну реакцію на несправедливу критику ми також покладаємось на досвід розвинених правових систем, цього разу Сполучених Штатів Америки.

 

І. Хто, як і кого критикує? Практика Європейського суду з прав людини

А. Критика vsнапади?

Питання, які стосуються функціонування системи правосуддя, інституту, який є істотним для будь-якого демократичного суспільства, визнаються у практиці ЄСПЛ такими, стосовно обговорення яких свобода слова має бути забезпечена. Однак при цьому увага повинна бути приділена особливій ролі суду у суспільстві. «Як гарант правосуддя, фундаментальної цінності у правовій державі суд має користуватися публічною довірою, якщо він успішно виконує свої обов’язки. У зв’язку з цим необхідним є захист такої довіри від руйнівних атак, які є істотним чином необґрунтованими, особливо з огляду на той факт, що судді, які є об’єктом критики, мають обов’язок обачності, який не дозволяє їм відповісти [на таку критику]» (§34 рішення від 26 квітня 1995 року у справі «Прагер  та  Обершлік  проти  Австрії» (Prager and Oberschlick v. Austria), заява №15974/90).

Яка ж критика є «руйнівною атакою», а яка є цілющою для судової системи, держави і суспільства?

ЄСПЛ розмежовує критику судової системи в цілому, судочинства у певному регіоні та критику окремого судді (§37 рішення від 26 квітня 1995 року у справі «Прагер  та  Обершлік  проти  Австрії» (Prager and Oberschlick v. Austria), заява №15974/90), визнаючи необхідність захисту свободи критики проблеми судочинства і обґрунтованості окремо взятого судового рішення (criticism of the reasoning), а не критики особи конкретного судді (personal attacks) (§35 рішення від 22 лютого 1989 року у справі «Барфод проти Данії» (Barfod v. Denmark) заява №11508/85).

Очевидно, що суддям слід очікувати не лише на конструктивну критику або інформацію та ідеї, які сприймаються як необразливі або нейтральні, але й також ті, що «ображають, шокують або викликають стурбованість» (§29(ііі) рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Кобентер і Штандард Ферлаг ГмбХ  проти  Австрії» (Kobenter and Standard Verlags Gmbh v. Austria), заява №60899/00, 2 November). Тут не йдеться про образи як про необґрунтовані напади на особу судді (personal attack). Тут радше мова про те, що критика є не тільки пропозиціями з удосконалення, але може містити й доволі болісні негативні, але обґрунтовані оцінки. Отже такою, що відповідає ціннісним орієнтирам демократичного суспільства, є компетентна критика обґрунтованості судового рішення, хоч яка б нищівна вона не була, однак не критичні напади на особу судді у зв’язку з ухваленим суддею рішенням.

 

Б. Тест на критичне ставлення до критики

Тепер, коли наступного разу читач побачить критичне повідомлення стосовно того чи іншого судді (публічна заява чи допис у Facebook небайдужого громадянина, політика, журналіста, адвоката, прокурора, державного службовця, представника місцевого самоврядування тощо), пропонуємо протестувати таке повідомлення у два кроки:

Крок 1. Що стало причиною критичної заяви?

  1. Рішення, що його ухвалив чи, як очікує автор заяви, ухвалить суддя.
  2. Поведінка або особа судді без зв’язку з ухваленням якогось рішення.

Як правило, судді стають об’єктом критики саме через рішення, які вони ухвалюють або від ухвалення якого їх за допомогою такої критики намагаються «застерегти». Звичайно, суддя може наразитися також на критику своєї особи через поведінку або окремі вчинки, які є негідними звання судді або шкодять авторитету судової влади. Але, напевно, в більшості випадків судді і судова система в цілому зазнають критики саме через ухвалювані рішення.

Отже, якщо видно, що суддя/суд/судова система наразились на критику через якесь судове рішення, можемо перейти до другого кроку.

Крок 2. Якщо причиною критики є рішення судді, то чи міститься у критичній заяві власне критика обґрунтування, мотивів такого рішення?

Часто такої критики не знайти.

Чому критиці мають бути піддані мотиви рішення, правове обґрунтування, а не лише те, що вирішив суддя, і вже зовсім не особа судді? Навіть найкраще рішення з погляду закону і відповідності найвищим цінностям, проголошеним у суспільстві, може виявитись непопулярним, тобто таким, що не відповідає тенденційним настроям у суспільстві. Або ж рішення може не відповідати курсу певної політичної сили. Але питання справедливості і верховенства права не є питаннями політичного курсу і не повинні бути йому підпорядковані. Водночас у «битві за серця» громадян політичні курси та загострені соціальні настрої майже завжди перемагають спроби зберегти непорушними окремі принципи, на яких стоїть правова система.

Пам’ятними залишились в історії випадки критики, яка спиралась саме на минущі соціальні настрої. Свого часу така критика відгукувалась у серцях багатьох громадян. Зараз її згадують як таку, що не робить честі критиканам. Коли номінований до Верховного Суду США президентом Теодором Рузвельтом видатний юрист Олівер Вендел Холмс Молодший проголосував за рішення проти лінії президента у найбільшому антитрастовому процесі того часу, Рузвельт заявив: «Я міг би витесати з банану суддю з міцнішим хребтом, ніж у цього».

Напис на борді «Врятуйте нашу республіку! Усуньте з посади Ерла Уорена!»

Фото з сайту https://exhibits.stanford.edu/ © Stanford University

 

«Найбільша дурниця, яку я коли-небудь  зробив», — так президент Дуайт Ейзенхауер охарактеризував здійснене ним призначення суддею Верховного Суду США Ерла Уорена після ухвалення Верховним Судом під головуванням Уорена рішення у с праві «Браун проти Ради з питань освіти», яке приписувало десегрегацію громадських шкіл. Громадські протести проти Ерла Уорена були масовими, а петиції з вимогою про його усунення з посади збирали сотні тисяч підписів. Зараз рішення Верховного Суду у справі «Браун проти Ради з питань освіти» визнається одним з найважливіших поворотних моментів у боротьбі за расову рівність та громадянські права. Через роки найбільшою дурницею може виявитись оцінка крізь призму політики судових рішень або суддів, які такі рішення приймали.

Яким же має бути ставлення суспільства до несправедливої критики судді, якщо вона дійсно несправедлива? Кому і в якій мірі повинне суспільство пробачати таку критику?

Серед критиків суддів та судової системи можна виділити такі групи:

  • професійна юридична спільнота (адвокати як найбільш активні виразники критики від імені цієї спільноти);
  • політики;
  • журналісти;
  • громадяни;
  • представники влади, зокрема правоохоронних органів.

Щодо допустимої міри та способу критики суду з боку останньої з перелічених груп практика ЄСПЛ не дасть орієнтиру, оскільки критика владною  особою чи органом суду не є виявом свободи вираження поглядів. Саме через те, що публічні критичні заяви на адресу суду чи суддів, висловлені цією групою, рідко мають на меті інформування суспільства, такі заяви можуть бути на межі або й за межею тиску на суд.

 

Б. Критика з боку журналістів і політиків

Без перебільшення можна стверджувати, що журналісти користуються значною свободою критики суду, а політики користуються цією свободою у ще більшій мірі у тих випадках, коли суд опиняється в епіцентрі якоїсь політичної проблеми.

ЄСПЛ вважає, що свобода в журналістиці також дає  право на певне перебільшення і навіть провокацію (§38 рішення від 26 квітня 1995 року у справі «Прагер  та  Обершлік  проти  Австрії» (Prager and Oberschlick v. Austria), заява №15974/90).

Звичайно, коректною критикою з боку політика або журналіста має так само бути критика обґрунтування судового рішення, а не критика особистості судді

Інколи судді відкривають шлях для їх критики політиками, коли перші роблять політичні заяви або коментарі щодо політичних процесів чи особистостей політиків. Так було зокрема, коли суддя Верховного Суду США Рут Гінсбург вдалась до публічних коментарів стосовно одного з кандидатів на останніх президентських виборах. Водночас і в цьому випадку критика політичною фігурою у відповідь особистих якостей судді через рішення, які ухвалювала суддя, оцінювалася у суспільстві як непропорційна.

 

В. Критичні заяви адвокатів

ЄСПЛ визнає, що свобода вираження поглядів забезпечується також юристам, які неодмінно «мають право публічно коментувати відправлення правосуддя, однак їх критика не повинна переходити певних меж. У цьому контексті повинна бути досягнута рівновага між різними інтересами, до яких належать право суспільства на одержання інформації стосовно питань, що постають із судових рішень, вимоги належного відправлення правосуддя та питання гідності юридичної професії» (§33 рішення від 20 травня 1998 року у справі «Шепфер  проти  Швейцарії» (Schöpfer v. Switzerland), заява №25405/94). «Незважаючи на те, що адвокати також мають право на свободу висловлювань, особлива природа юридичної професії справляє певний вплив на їх публічну поведінку, яка має бути обачною, чесною та гідною» (§ 51 рішення від 30 листопада 2006 року у справі «Ферарт проти Нідерландів» (Veraart v. the Netherlands) заява №10807/04).

Критика адвокатом судді та суду, таким чином, розглядається як питання етики та навіть професійної гідності. При цьому критика у немедійній площині, тобто безпосередньо у залі судового засідання або у поданих стосовно судді скаргах, розцінюється як така, що має наслідком меншу шкоду для репутації судді та авторитету судочинства в цілому (§34 рішення від 20 травня 1998 року у справі «Шьопфер  проти  Швейцарії» (Schöpfer v. Switzerland), заява №25405/94).

Отже для адвоката встановлюється найвищий стандарт компетентної критики, який передбачає, що якщо підставу для критики дає ухвалене суддею рішення, то критики мають підлягати мотиви такого рішення, викладені у ньому, а не особа судді. Якими будуть інструменти цієї критики (процесуальними чи позапроцесуальними, зокрема медійними) — питання етики.

 

               ІІ. Хто і як може реагувати на критику судді, суду, судочинства?

 

А. Відповідь суддів на критику

Задля забезпечення незалежності правосуддя суддя повсякчас перебуває під дією етичних обмежень. Зокрема, відповідно до Кодексу суддівської етики суддя не може робити публічних заяв, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили. Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв’язку з розглядом справи.

У затвердженому Радою суддів України Коментарі до Кодексу суддівської етики для підкріплення наведеного вище правила згадується також теза з Висновку №7 Консультативної ради європейських суддів «Правосуддя та суспільство» про те, що судді висловлюються насамперед через свої рішення та не повинні роз’яснювати їх у пресі або робити публічні заяви у пресі щодо справ у їхньому провадженні.

ЄСПЛ також констатує, що судді обмежені у можливостях відповісти на критику, особливо критику, яка стосується справ, які знаходяться у процесі розгляду. Особливо, якщо мова йде про юридичну оцінку суддями певних фактів, а не про самі лише факти справи. У таких випадках, на думку ЄСПЛ, суд має «утриматись від використання преси, навіть якщо його провокують» (§67 рішення від 16 вересня 1999 у справі «Бушемі проти Італії» (Buscemi v. Italy), заява №29569/95).

Заради повноти розуміння тих комунікаційних інструментів, якими володіє суд, варто відзначити, що у тому ж таки Висновку №7 Консультативної ради європейських суддів йдеться також про те, що корисним є укріплення контактів між судами та ЗМІ, зокрема для усунення можливих помилок стосовно фактів у повідомленнях про окремі справи. Таким чином, судді не повинні виправдовувати свої рішення, однак можуть робити заяви стосовно викривлених у критичних повідомленнях фактів. У деяких країнах, як от у Сполученому Королівстві, на допомогу суддям у вибудовуванні комунікацій із ЗМІ навіть видані Настанови із взаємодії судів зі ЗМІ (Media Guidance for the Judiciary), які пропонують певні інструменти стриманого реагування на критику. Однак загалом судді мовчать і не виправдовуються. Чи є кому сказати за суддів?

 

  Б. Реакція правників

Хто здатен найбільш компетентно критикувати рішення суддів? Сама ж таки юридична спільнота, з якої судді виходять і у відносинах з якою вимушені накладати на себе певні обмеження задля забезпечення незалежності та неупередженості. Найбільш активною частиною цієї спільноти були і залишаються адвокати. Вони складають джерело найбільш компетентної, гострої та швидкої критики. Політики та журналісти здатні забезпечити гостру і швидку критику, однак їй часто бракує компетентного аналізу мотивів критикованого рішення. Наукова юридична спільнота часто далека від гостроти та швидкості критичних оцінок. Критика судових рішень громадянами часто позбавлена впливу, якщо її не підхоплять інші зі згаданих тут груп.

Раніше ми визнали з посиланням на практику ЄСПЛ, що адвокати, маючи найбільш серйозну зброю критики, мають також і найбільші обмеження для її застосування. Чи ж вичерпується роль адвоката у забезпеченні незалежності суду і довіри до суду лише стримуванням власної критики на адресу суду та судді? Ні, адвокатура може робити і робить більше. Сумлінний адвокат, який практикує у суді, в довготривалій перспективі не зацікавлений у руйнуванні довіри до суду несправедливою критикою. Тим більше він не зацікавлений, аби колеги-адвокати, політики, журналісти або будь-хто інший були рупорами такої несправедливої критики. Якщо критика дійсно несправедлива. Адже трансльована суспільству така критика руйнує довіру до суду, а отже й віру у те, що ефективний правовий захист адвокатом у суді можливий.

У деяких країнах із розвиненими механізмами забезпечення незалежності суду це розуміють, тому адвокатура впливово сприяє забезпеченню незалежності судів не тільки в контексті приписуваних правилами адвокатської етики обмежень критики суду, а й шляхом активного захисту суддів від несправедливої критики.

У США адвокатські спільноти штатів та місцеві асоціації адвокатів навіть впровадили протоколи реагування на несправедливу критику суддів. Постійний комітет з питань незалежності суду Американської асоціації адвокатів (АВА) у 2008 році узагальнив ці протоколи та оприлюднив свої рекомендації щодо того, як адвокатські асоціації мають реагувати на таку критику (Rapid Response to Unfair and Unjust Criticism of Judges). Інша впливова спільнота адвокатів – Американська рада судових адвокатів – також оприлюднила Протокол реагування на несправедливу критику суддів (Protocol for Responding to Unfair Criticism of Judges Presented by the American Board of Trial Advocates).

«Адвокатські асоціації мають розцінювати себе як наділені владою і повинні мати механізм для вчасного виступу на захист суддів та судочинства у випадках, коли вони опиняються під несправедливою критикою, особливо внаслідок здійснення ними своїх професійних, етичних та конституційних повноважень, або якщо несправедлива критика покликана руйнувати суспільну довіру і впевненість у судовій системі» – йдеться у рекомендаціях Постійного комітету з питань незалежності суду АВА. Загалом, як правило, адвокатура має реагувати на випадки несправедливої критики у таких випадках:

  • якщо критика є істотним чином помилковою. Відповідь не повинна бути чіплянням до дрібних деталей критики;
  • якщо критика вказує на прогалини у розумінні правової системи або ролі судді у судочинстві;
  • якщо критика є серйозною та скоріше за все матиме більш ніж скороминущий або мінімальний негативний вплив у громаді.

Водночас американська адвокатська спільнота не вважає за можливе реагувати на критику судді у таких випадках:

  1. Якщо критика є справедливим коментарем або думкою;
  2. Якщо критика відображає вороже ставлення або сварку між критиком та суддею на особистому рівні;
  3. Якщо критика є розмитою або нечітким натяком;
  4. Якщо у критиці піднімаються питання суддівської етики, розгляд яких належать до повноважень дисциплінарних органів;
  5. Якщо для встановлення фактів, істотних для обґрунтованої відповіді, необхідним є тривале розслідування;
  6. Якщо відповідь на критику розумно розцінюється як така, що може вплинути на розгляд спірного питання у судовій справі, що триває, або може зробити розгляд такого питання упередженим;
  7. Якщо критика є неістотною;
  8. Якщо критика постає під час політичної кампанії, а реакція адвокатури може бути розцінена як публічна підтримка певного кандидата;
  9. Якщо відповідь буде спробою «захистити те, що захистити не можна» (defend indefensible), тобто те, що справедливо піддане осуду.

 

Цією статтею автор звертається також до професійних юридичних спільнот, аби вони вкотре повернулися до обговорення своєї ролі у судовій реформі та розбудові незалежного суду в Україні. Можливо, це обговорення матиме серед своїх плодів прийняття тих підходів, які властиві іноземним колегам-адвокатам і відповідно до яких юридична спільнота не тільки приймає як етичну норму вимогу утримуватися від несправедливої критики суддів та судової системи, але й береться активно протистояти такій несправедливій критиці, від кого б вона не виходила. Необхідною, проте не єдиною, умовою справедливої критики, пов’язаної з ухваленим суддею рішенням, є те, що критичній оцінці має бути піддане обґрунтування рішення, його мотиви, а не саме лише рішення як таке, і вже точно не особа судді.


Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Автор: Костянтин Пільков