Не пропусти

Захист прав споживачів медичних послуг або дякую, що живий.

Коли людина звертається за медичною допомогою, вона розраховує на якісні медичні послуги, а також надіється швидко відновити здоров’я. Однак часто  трапляється так, що медичний персонал припускається помилки та завдає шкоди здоров’ю пацієнта. Інколи ця помилка коштує життя.

 І тоді пацієнт або ж його родичі намагаються «відшукати правду», звертаючись спочатку до медичного закладу, а якщо все-таки не вдалось піти на компроміс – до  суду.

Що ж робити коли Ви отримали неякісні медичні послуги? Як довести неправоту лікарів?  Чи реально відшкодувати шкоду завдану здоров’ю Вас або Ваших рідних? Як ефективно захистити свої порушені права? Ці, а також ряд інших питань розглянемо в цій статті.

І так, розглянемо алгоритм дій при захисті прав споживачів медичних послуг.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів», договір — це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами. Отже, звертаючись по медичну допомогу, особа укладає усний договір про надання медичних послуг, згідно з яким є їх споживачем. Тому на відносини, які виникають з такого договору, поширюється дія Закону «Про захист прав споживачів».

Порядок відшкодування шкоди визначений у параграфі 2 глави 82 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), де передбачено, що така шкода відшкодовується юридичною особою (лікарнею, іншим медичним закладом) або фізичною особою (державним лікарем або лікарем, який здійснює приватну медичну практику чи підприємницьку діяльність на підставі ліцензії на медичну практику).

Але як показує судова практика, шкода, завдана здоров’ю пацієнта, не може бути відшкодована, оскільки здоров’я людини не можна відновити до того рівня, який існував раніше. У цьому разі може йтися лише про компенсацію завданих збитків та витрат, понесених пацієнтом. Згідно зі ст. 1195 ЦКУ вона полягає у відшкодуванні потерпілому заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також у відшкодуванні додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Стаття 1200 ЦКУ присвячена відшкодуванню шкоди в разі смерті пацієнта. У такому випадку право на звернення до суду з позовом мають непрацездатні особи, які були на утриманні потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Щодо моральної шкоди, то відповідно до ст. 23 ЦКУ відшкодуванню підлягає і моральна шкода, завдана особі. Ця шкода полягає як у фізичному болю, якого особа зазнавала у процесі неправильного лікування в клініці, так і у фізичному болю, який був наслідком неналежної медичної допомоги, а також у болю, завданому під час «виправлення» медичної помилки. Крім того, моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з такими діями лікарів і які виразилися в переживаннях стосовно стану свого здоров’я, в думці про те, що призначене лікування не допомагає, тощо.

Та все ж, в теорії відшкодування шкоди звучить легко і просто. Та як відбувається це на практиці і яким чином можна довести неправоту лікарів?

По-перше, необхідно довести факт дії чи бездіяльності лікарів, що виразилася в неправильній діагностиці захворювання чи неправильно призначеному лікуванні. Наказом Міністерства охорони здоров’я України затверджені нормативи надання медичної допомоги, які визначають, які саме аналізи та діагностичні дослідження мають бути призначені для підтвердження первинного діагнозу і яка тактика лікування має бути обрана.

Тому, перш ніж звертатися в суд, необхідно визначити, у якому відділенні лікувався хворий (лікарську спеціальність), і встановити, який діагноз поставили хворому в лікувальному закладі. Пацієнт має повне право вимагати будь-яку документацію, яка наявна в лікарняному закладі (зокрема, медичну картку хворого, результати всіх аналізів та щоденник лікування), посилаючись на ст. 34 та 49 Конституції, ст. 285 ЦКУ та ст. 39 Основ законодавства України «Про охорону здоров’я».

Після отримання необхідних документів, заявник може порівняти діагноз та призначене йому лікування з нормативами, що визначають обов’язкові дії лікарів. І лише при виявленні невідповідностей можна говорити, що лікарі неналежно виконали свої обов’язки і припустилися лікувально-діагностичної та/або лікувально-тактичної помилки.

Важливо довести і причинно-наслідковий зв'язок, тобто наявність наслідку у вигляді завдання шкоди здоров’ю пацієнта саме через діяння лікарів. Отримавши підтвердження того, що призначені лікарями діагностичні дослідження чи лікування не відповідали нормативам необхідно довести наявність шкоди для здоров’я пацієнта. Її доказами можуть бути: факти звернення до інших лікарів (які призначали лікування); факти виявлення інших хвороб чи перехід існуючої хвороби в хронічну форму, що могло бути результатом неправильного лікування; письмові висновки інших лікарів, які оглядали чи лікували пацієнта, що мають силу висновку спеціаліста.

На жаль, лікарі часто використовують «відмовки» навіть при завданні шкоди здоров’ю пацієнта, посилаючись на такі об’єктивні чинники як недосконалість медичної науки на даному її етапі, об’єктивні труднощі діагностики, атиповість розвитку захворювання та його наслідків, запізніла діагностика, зумовлена пізнім зверненням пацієнта, тощо. Тому, якщо Ви вважаєте, що зможете довести всі зазначені складові, варто звернутися до відповідного суду.

Однак, судовий порядок – не єдиний спосіб позитивного врегулювання спору. Ви можете викласти вимоги до закладів охорони здоров’я у письмовому вигляді у формі скарги. Відповідь на ваш запит зобов’язані надати також у письмовому вигляді в обумовлені Законом України «Про звернення громадян». Тоді, якщо спір не вдасться вирішити в такий спосіб – відповідь на запит буде одним із доказів під час судового розгляду справи. Якщо Вам відмовили в задоволенні ваших вимог в закладі охорони здоров’я, то слід звертатися зі скаргами до органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я. Якщо ж все-таки не вдалося вирішити спір в позасудовому порядку – звертатися з позовом до суду

Також слід звернути увагу на те, що для підтвердження негативних наслідків для здоров’я пацієнта чи причин його смерті потрібне застосування спеціальних знань в галузі медицини, тобто призначення судово-медичної експертизи, а іноді й декількох експертиз, коли думки експертів не співпадають або не вирішені всі спірні для сторін питання. Якщо висновок експерта визнаний неповним або неясним, суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Проте якщо сторона вважає, що висновок експерта необґрунтований, суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, вона може на підставі ч. 2 ст. 150 ЦПКУ звернутися до суду з клопотанням про призначення повторної експертизи, яка доручається іншому експертові.

Як показує судова практика, суд схиляється до думки, що проведення експертизи є обов’язковим. Розглянемо на прикладі Рішення по справі №463/3653/14-ц, яким частково задоволено позов до обласної клінічної лікарні про відшкодування моральної та матеріальної шкоди та стягнуто на користь позивачів 160 000, 00 грн. моральної шкоди. Так, позивач звернулись до суду на підставі того, що у приміщенні народжувала дитину шляхом застосування операції кесаревого розтину, яку проводили оперуючий хірург. Дитина народилася доношеною, пологовий стан задовільний, однак за 15 хв. стан дитини погіршився, її перевели у відділення інтенсивної терапії недоношених новонароджених дітей, де дитина померла від порушення вітальних функцій центрального ґенезу у зв’язку з травматичним ушкодженням головного мозку.

Висновком комісійної судово-медичної експертизи встановлено, що причиною смерті новонародженої дитини позивачів стала пологова травма голови у вигляді масивного внутрішньочерепного крововиливу з порушенням мозкового кровообігу та з наступними незворотними змінами мозку, порушенням функції життєво важливих органів, що мали вторинне походження. Причина смерті підтверджена патологоанатомічним та патогістологічним дослідженнями. Судом зазначено, оскільки відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків, а тому суд приходить до висновку, що завдана позивачам шкода, неправомірними діями працівника при здійсненні ним трудових обов’язків, підлягає відшкодуванню обласною клінічною лікарнею. Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Суд встановив, що у зв’язку зі смертю новонародженої дитини, яка стала наслідком неналежного виконання професійних обов’язків, позивачам завдано моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, оскільки позивачі з нетерпінням чекали народження дитини, однак у зв’язку з її смертю перебувають у постійному неспокої, тривозі за майбутнім, досі відчувають біль за втраченою дитиною. Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнали позивачі, їх тривалість, що становить більше 4 років, а також, з урахуванням глибини душевних страждань, неможливість незалежно від часу та зусиль відновити попередній стан позивачів, разом з тим те, що матір дитини зазнала ще й моральних страждань пов’язаних з завданням шкоди її здоров’ю.

Щодо практики Європейського суду з прав людини, рішенні ЄСПЛ від 6.06.2017 у справі «Борсуков проти Росії», нездатність забезпечити огляд, а також неадекватна післяопераційна допомога спричинили тривалі психічні та фізичні страждання заявника, які принижували його людську гідність. Виходячи із цього, Суд констатував, що нездатність влади надати медичну допомогу, якої потребувала особа , є нелюдським і таким, що принижує гідність, поводженням у розумінні ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім вищевказаного, вину лікарів можна довести в кримінальному процесі, особливо коли їхні дії спричинили тяжкі наслідки для хворого, які можуть виражатися в його смерті, самогубстві чи заподіянні йому тілесних ушкоджень. Стаття 140 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність лікарів за невиконання чи неналежне виконання своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. У цьому разі доцільно звернутись із заявою до правоохоронних органів, а після доведення провини лікарів шляхом винесення судом обвинувального вироку подати позов у межах цивільного процесу. За цих умов факти, на які посилатиметься позивач, уже будуть доведені в кримінальному процесі і не потребуватимуть доказування.

Таким чином, є декілька способів врегулювання конфлікту, що виник через неналежне надання медичних послуг. Але є і низка проблем, з якими майже гарантовано стикається зацікавлена особа, що вимагає поновлення своїх прав.

АВТОР КОНСУЛЬТАЦІЇ: Гук Ірина-Марія Михайлівна

Источник