Не пропусти

Зразки договорів франчайзингу (комерційної концесії) та ліцензійних договорів

В данному розділі сайту публікуються шаблони (зразки) договорів франчайзингу (комерційної концесії) та ліцензійних договорів, для  використання в работі та завантаження. Деякі зразки договорів є платними та розміщені на сайті documenti.com.ua

Інформаційний Інтернет ресурс «МОЄ ПРАВО ІНФОРМ» періодично поповнює цей розділ іншими зразками договорів франчайзингу (комерційної концесії) та ліцензійних договорів.

В списку наведені зразки документів в форматі Word (*.doc). Деякі файли безкоштовні для скачування та провірені на наявність вірусів.

Застереження! Самостійне використання зразків договорів без поради юриста може бути небезпечним для вашого бізнесу. Радуємо звернутися  до фахівців права.

Якщо у вас є потреба в складанні договору, наші спеціалісти допоможуть вам скласти договір з урахуванням ваших побажань та особливостей договору.

Адвокатське бюро «Довженко та партнери»

http://advocate-dovzhenko.com.ua

Скачати:

images  Зразок договору комерційної концесії (франчайзинг) -1

images  Зразок договору комерційної концесії (франчайзинг) — 2

images  Зразок договору франчайзингу

images  Зразок ліцензійного договору на право використання інформаційно-аналітичної системи пошуку і обробки інформації

ВИДИ ФРАНЧАЙЗИНГУ

Ліцензійний договір та договір франяайзингу (комерційної концесії)

Ліцензійний договір належить до категорії договорів, які надають можливість розпоряджатися правами інтелектуальної власності.

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цивільного законодавства.

Сторонами договору виступають ліцензіар (власник запатентованого або незапатентованого винаходу) та ліцензіат (особа, яка за договором отримала право використовувати винахід).

Предметом ліцензійного договору є об’єкти права інтелектуальної власності * винахід, промисловий зразок, комерційна таємниця тощо. Не можуть бути предметом договору права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Умови ліцензійного договору не повинні порушувати вимог антимонопольного та конкурентного законодавства. Так, ліцензіар не може, наприклад, диктувати ліцензіату ціни на продукцію, яку той буде випускати, забороняти укладання договору s певними категоріями осіб тощо.

Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Залежно від об’єкта права інтелектуальної власності, можуть видаватися виключна, одинична або невиключна ліцензія.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату, виключає можливість ліцензіара використовувати об’єкт права інтелектуальної власності та видавати іншим особам ліцензії на використання цього об’єкта.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату та виключає можливість видачі іншим особам ліцензій водночас, ліцензіар має право використовувати цей об’єкт.

Невиключна ліцензія дозволяє ліцензіару використовувати об’єкт права інтелектуальної власності та видавати ліцензії на використання цього об’єкта іншим особам.:

Ліцензія, на відміну від патенту, може видаватися не лише на всі можливі способи використання розробки, а й на деякі з них, наприклад, лише на використання розробки або лише на її продаж.

Строк ліцензійного договору не може перевищувати строк чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності.

Ліцензійний договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору такий договір є нікчемним.

Договір комерційної концесії (ст. 1115 ЦК)

До прийняття ЦК України цей договір не був раніше відомий ні радянському, ні українському законодавцю, оскільки його поява зумовлена саме розвитком ринкових відносин в економіці.

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення або продажу певного виду товару чи надання послуг.

Назва цього договору співзвучна з договором концесії, який регулюється Законом України «Про концесії», та главою 40 Господарського кодексу України.

У господарському законодавстві під концесією розуміється надання уповноваженим органом державної влади суб’єктам господарювання права на створення (будівництво) або експлуатацію об’єкта концесії. Договір концесії був досить поширеним за часів непу, коли Радянська влада на умовах поділу продукції надавала зарубіжним компаніям право розробляти природні копалини, добувати нафту тощо. В ЦК України поняття концесії набуло дещо іншого змісту.

Договір комерційної концесії досить поширений в економічно розвинутих країнах, де діяльність такого роду називається «франчайзингом». Франчайзне підприємство — це підприємство, яке діє на підставі договору комерційної концесії. Мета його — сприяти розширенню ринку товарів та послуг. Тобто договір комерційної концесії укладається з метою створення сіті ресторанів, магазинів, готелів тощо, які виступають на ринку під відомою споживачу назвою фірми правоволодільця.

Саме завдяки договору комерційної концесії українцям стала відома така фірма як «Макдональд».

Договір комерційної концесії є двостороннім, консенсуальним та оплатним. Сторонами договору можуть бути юридичні та фізичні особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності.

Предмет договору комерційної концесії — комплекс виключних прав на фірмове найменування, торговельну марку, товарний знак, комерційний досвід, ділову репутацію тощо.

Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації органом. Порушення форми договору спричиняє нікчемність.

Обов’язкова умова цього договору — виплата винагороди право-володільцю. Винагорода, як правило, складається з двох частин: плати за приєднання до фірмової сітки правоволодільця і сплати періодичних платежів, які можуть визначатися як у твердій сумі, так і в відсотках до обороту (товарів, робіт, послуг).

Серед обов’язків правоволодільця слід назвати такі:

o передати користувачеві технічну та комерційну документацію, надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії;

o надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

o забезпечити державну реєстрацію договору.

Обов’язки користувача:

o використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;

o забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;

o не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію тощо.

Користувач не має права вводити в оману споживача, тому повинен інформувати його, що торгівля товаром чи інша діяльність здійснюється ним на підставі договору комерційної концесії.

Джерело

Розмежування договору комерційної концесії та інших договорів у сфері інтелектуальної власності.

Договір комерційної концесії досить тісно пов’язаний з іншими видами договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, передбаченими гл. 75 ЦК України, зокрема, ліцензійним договором та договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Цілі зазначених правочинів майже збігаються — передання виключних прав на використання об’єктів права інтелектуальної власності. Різниця між ними полягає в тому, що:

1) права, які передаються за договором комерційної концесії, мають використовуватися з метою виготовлення та (або) продажу певного виду твору та (або) надання послуг, тоді як авторські або інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності такого обмеження не мають;

2) як правило, за договором комерційної концесії, на відміну від ліцензійного та інших договорів цієї сфери, передається комплекс виключних прав на об’єкт інтелектуальної власності (франшиза, концесійна система);

3) законом установлений особливий порядок реєстрації договору комерційної концесії — органом, який здійснив реєстрацію право володільця або користувача;

4) договір комерційної концесії, на відміну від ліцензійного договору, характеризується тісною постійною взаємодією сторін, від ефективності якої залежить розмір прибутку як правоволодільця, так і користувача.

Права та обов’язки сторін договору комерційної концесії.

Враховуючи взаємність цього договору (обов’язку правоволодільця відповідає аналогічне право користувача і навпаки), наведемо лише перелік основних обов’язків його сторін.

Основними обов’язками правоволодільця за договором комерційної концесії є:

1) передання користувачеві технічної та комерційної документації і надання іншої інформації, необхідної для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також інформування користувача та його працівників з питань, пов’язаних зі здійсненням цих прав;

2) забезпечення державної реєстрації договору комерційної концесії;

3) надання користувачеві постійного технічного та консультативного сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

4) контролювання якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

Основними обов’язками користувача за договором комерційної концесії є:

1) використання торговельної марки та інших позначень правоволодільця визначеним у договорі способом;

2) забезпечення відповідності якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) право володільцем;

3) дотримання інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;

4) надання покупцям (замовникам) додаткових послуг, на які вони б могли розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця;

5) інформування покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;

6) нерозголошення секретів виробництва правоволодільця, іншої одержаної від нього конфіденційної інформації.

Джерело

Передача права користування об’єктом інтелектуальної власності за договором комерційної концесії (франчайзинг)

Договір франшизи відрізняється від звичайного ліцензійного договору тим, що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому його ризики зводяться до мінімуму.

Франчайзинг (в перекладі з англійського означає привілегія, право) — це система передачі чи продажу ліцензій на технологію і товарний знак.

Суть франчайзингу полягає в тому, що фірма (франчайзер), яка має високий імідж на ринку, передає на певних умовах невідомій споживачам фірмі (франчайзіату, франзайзі) право, тобто ліцензію (франчайз, франшизу) на діяльність за своєю технологією і під своїм товарним знаком, одержавши за це певну компенсацію (дохід).

Економічною передумовою розвитку франчайзингу є потреба в розширенні підприємницької діяльності з мінімальними матеріальними витратами з боку франчайзера. Представники малого бізнесу, створюючи підприємства на умовах франчайзингу на свої власні кошти і одержуючи за відповідну плату права на використання об’єктів інтелектуальної власності франчайзера, тим самим фінансують розширення бізнесу останнього в обмін на можливість брати участь у конкурентоспроможному бізнесі під ім’ям франчайзера. Франчайзинг доцільний для галузей, що мають велику кількість послуг з персональним обслуговуванням, таких, як харчоторг, готельний бізнес, автопослуги і т. д.

Переваги для франчайзера можливість збільшити кількість торгових точок (виробництв), що розповсюджують (чи надають) послуги. Для розширення справи не вимагається великих власних капіталів;

— розширення джерел доходів (прибутків) за рахунок зусиль франчайзіата;

— зниження витрат виробництва на одиницю товару, оскільки франчайзіат сам покриває витрати на утримання свого підприємства;

— право франчайзіата використати торгову марку згідно з франшизою захищено методом патентування торгової марки.

Недоліки для франчайзера

— проблема контролю франчайзіатів, оскільки вони не є найманими робітниками, і неможливість безпосереднього керування ними;

— можливість згубити свою репутацію через незадовільну роботу франчайзіата;

— франчайзер не може бути певен, що франчазіати нададуть йому правдивий звіт;

— при виникненні протиріч між франчайзером і франчайзіатом франчайзер не може замінити його іншим, більш дисциплінованим.

Переваги для франчайзіата

— можливість стати самостійним підприємцем;

— перспектива вести бізнес під визнаним торговим знаком;

— перспектива продавати продукт і надавати послуги на ринках, які недоступні для даної фірми;

— можливість одержувати допомогу від франчайзера по благоустрою торгових точок, підготовці торгового персоналу до роботи;

— спільна реклама.

Недоліки для франчайзіата

— контроль з боку франчайзера залишає мало можливостей для самовираження;

— небезпека постраждати при погіршенні репутації фірми франчайзера;

— великі витрати на послуги франчайзера;

— небезпека, що фірма франчайзера збанкрутує.

Типи франчайзингу

1) виробничий  передбачає поставку франчайзером основних елементів чи комплектуючих для виготовлення продукції, яка реалізується потім під фірмовою назвою (товарним знаком) головної компанії франчайзера;

2) торговий — являє собою організацію справи, при якій франчайзіат купує у відомої фірми право на продаж її товарів з її товарним знаком;

3) ліцензійний  найбільш поширений тип франчайзингу, суть якого в тому, що франчайзер видає франчайзіату ліцензію на право відкриття магазинів, кіосків або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору товарів і послуг під іменем франчайзера.

Поряд з основними типами можна відмітити корпоративний та конверсійний франчайзинг.

Корпоративний франчайзинг — сучасна форма організації франшизного бізнесу, при якій франшизоотримувач оперує не окремим підприємством, а мережею франшизних підприємств із використанням найманих менеджерів.

Конверсійний франчайзинг — спосіб розширення франшизной мережі, при якому діюче самостійне підприємство переходить на роботу за договором франчайзингу і приєднується до системи франшизних підприємств, що працюють під контролем одного франшизоотримувача.

В останні роки класична модель франчайзингу змінилася в напрямку забезпечення франчайзера додатковими можливостями швидкого розвитку з найменшими витратами за моделями регіонального франчайзингу; субфранчайзингу та франчайзингу, що розвивається. У кожному з цих випадків франчайзі одержує всі переваги, що зазвичай пов’язані з франчайзінгом використання торгової марки, логотипа франчайзера та системи його бізнесу, первісне навчання, вибір місця, підтримка і т. д. Відмінності між моделями полягають в тривалості ділових відносин франчайзера і франчайзі та різних схемах адресації встановлених платежів.

У системі регіонального франчайзингу посередником є головний франчайзі, якому відводиться роль офіційного представника франчайзера в регіоні. Материнська компанія вдається до послуг посередників у випадку недосконалого вивчення регіону, а також обмеженості фінансового і кадрового потенціалу. Ця схема передбачає передавання частини повноважень франчайзера головному франчайзі, а саме підбір нових франчайзі у своєму регіоні, початкове навчання кадрів. У цьому випадку строковим контрактом між головним франчайзі та франчайзером встановлюється величина роялті, яка залежить від частки головного франчайзі в доходах інших франчайзі, залучених ним у систему.

У субфранчайзингу посередником виступає субфранчайзер, функції якого ідентичні функціям головного франчайзі. Різниця тільки в тому, що втягнуті в систему франчайзі на довгостроковій основі напряму працюють зі субфранчайзером, майже не вступаючи в контакти з материнською компанією. Внесок і роялті вони також сплачують субфранчайзеру, частина яких перераховується материнській компанії, а залишок іде в дохід посередникам і на утримання системи. За цією схемою успіх справи, головним чином, залежить від субфранчайзера.

У франчайзингу розвитку роль посередника виконує група інвесторів, яким материнська компанія поступається винятково правом на освоєння регіону. До обов’язків посередника входить зобов’язання у визначений термін відкрити певну кількість торгових або сервісних точок на визначеній території.

Історія франчайзингу як виду бізнесу сягає своїм корінням у середньовічну Англію, коли громадянам надавалася франшиза (дозвіл) на продаж своїх товарів на території міста. У більш-менш сучасній формі франчайзинг став використовуватись англійськими броварниками у XX ст., відповідно до якого в обмін на надану позику броварник отримував заїжджий двір як ринок збуту свого пива і спиртних напоїв.

У 1950 р. почалася ера сучасного франчайзингу. Мало кому відомо, що організатором всесвітньої мережі ресторанів фаст-фуд є не брати Макдональд, а комівояжер Рей Крокет — продавець апаратів для виробництва молочних коктейлів. Одного разу відвідавши паркінг-ресторан швидкого обслуговування «Сан Бернадіно», яким управляли брати Макдональд, він оцінив типове меню швидкість обслуговування та викупив права на франчайзинг їх бізнесу. Так з’явилася одна з найуспішніших компаній в історії американського бізнесу. Сьогодні «Макдональдс» охоплює понад 21 тис. ресторанів у 101 країні світу, обслуговуючи щоденно майже ЗО млн. клієнтів.

Сьогодні американські компанії вважаються головними експортерами франчайзингових брендів. Американський франчайзинг охоплює практично всі види бізнесу від автомобільних перевезень, будівництва до садових послуг, торгівлі. Проте, за даними Frandata Corporation, п’ятірку найбільш ‘ «зайнятих» франшизою секторів бізнесу становлять ресторани фаст-фуд (у тому числі морозиво й десерти) —18 %, роздрібна торгівля (у тому числі продуктами харчування) —14%, надання послуг (у ; тому числі спортивних і туристичних) — 12%, автомобільні перевезення й обслуговування — 8%.

Серйозний внесок у розвиток цього виду бізнесу зробили брендові компанії Канади, Франції, Німеччини, Японії, Великої Британії, Австралії. У Європейському Союзі нині діє близько 4000 франчайзингових систем, у яких зайнято майже 1,5 млн. осіб, а їх річний обіг перевищує 115млрд. дол. США. У Франції, яка за кількістю франчайзингових мереж посідає третє місце серед європейських країн, налічується більше 620 франчайзерів і 30 тис. франчайзі. Французи охоплюють 40 % усього європейського франчайзингового ринку, місткість якого оцінюється у 32-35 млрд. дол. США. У Польщі франчайзингу надається урядова підтримка. У 2005 р. у Варшаві відбулася перша і Польська франчайзингова виставка. В Італії кожен новий франчайзі одержує від Італійської асоціації франчайзингу 50 тис. євро, з яких 50 % — грант, 50 % — кредит під маленький відсоток.

На ринку України функціонує близько 200 компаній, що розвиваються за принципом франчайзингу. Провідні позиції мають «Піцца Челентано», «Сільпо», «Михайло Воронін» та ін. —

Правове регулювання договірних відносин комерційної концесії в Україні здійснюється на основі положень гл. 76 ЦК, гл. 36 ГК.

Договір комерційної концесії передбачає використання наданих користувачеві прав, ділової репутації та комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Для досягнення мети договору комерційної концесії виключні права передаються користувачеві саме в комплексі, що дозволяє відрізняти цей договір від інших суміжних видів договорів (доручення, оренди).

Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрацію здійснює орган, який здійснив державну реєстрацію користувача.

Користувач може вносити плату (винагороду) правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором (відрахування від виторгу, націнка на оптову ціну товарів тощо).

Договір комерційної концесії може бути укладено на певний строк або без зазначення строку. Розірвання договору підлягає державній реєстрації.

Договір комерційної концесії припиняється у разі

а) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення без його заміни аналогічним правом;

б) оголошення правоволодільця або користувача банкрутом.

Сторонами в договорі комерційної концесії — правоволодільцем (франчайзером) і користувачем (франчайзі) — можуть бути фізична і юридична особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності. Правоволоділець повинен мати право на розпорядження комплексом виключних прав, підтвердженим відповідними документами (дипломом, патентом, свідоцтвом).

Правоволоділець зобов’язаний У передати користувачу технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачу для здійснення прав, наданих йому за договором, а також проінструктувати користувача і його працівників з питань, пов’язаних зі здійсненням прав;

— видати користувачу передбачені договором ліцензії (дозволи), забезпечивши їх оформлення у встановленому законодавством порядку. У забезпечити державну реєстрацію договору;

— надавати користувачу постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

— контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

Користувач зобов’язаний

 використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;

 забезпечувати відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) ним на основі договору, якості таких саме товарів, робіт чи послуг у правоволодільця;

 дотримуватись інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;

 надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи товари безпосередньо у правоволодільця;

 інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця;

 не розголошувати секрети виробництва правоволодільця;

 сплачувати правоволодільцеві обумовлену договором плату (винагороду).

У договорі можуть бути передбачені особливі умови (обмеження прав сторін)

• обов’язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватись від власної аналогічної діяльності на цій території;

• обов’язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав;

• обов’язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів правоволодільця;

• обов’язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів, виконання робіт чи надання послуг, передбачених договором, а також їх оформлення.

Джерело

Складання та реєстрація договорів франчайзингу

Серед договорів на передачу прав в останні десятиліття широкого застосування в країнах з розвиненою економікою придбав договір франчайзингу, або як ще його називають в Україні — комерційної концесії.

Предметом договору комерційної концесії згідно з ч. 1 ст. 1116 ГКУ є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації. Тобто предмет такого договору має комплексний характер. Його основою є комплекс виключних прав, закріплений за правовласником.

До об’єктів права інтелектуальної власності, які можуть бути передані юридичною особою в рамках договору комерційної концесії, належать права на торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці, комп’ютерні програми. Також це можуть бути комерційні знаки, які представляють собою загальновідомі найменування підприємця чи результатів його діяльності. Другу групу індивідуалізації правовласника складають певні послуги, які здійснюються під егідою відповідної торгової марки або знака обслуговування. Особливістю предмета договору комерційної концесії є можливість використання належної правовласникові комерційної інформації (ноу-хау), його ділової репутації і комерційного досвіду, у тому числі у вигляді відповідної документації щодо організації та ведення підприємницької діяльності.

Договір комерційної концесії має певні особливості. По-перше, його використання можливе виключно у сфері підприємництва. Учасниками, тобто сторонами договору, можуть бути лише суб’єкти підприємницької діяльності. Ця умова ставить договір комерційної концесії в ряд суто підприємницьких договорів. Відносини між його учасниками регулюються спеціальними приписами цивільного та господарського законодавства.
Франчайзинг — це організація бізнесу, в якій компанія (франчайзер) передає певній людині чи компанії (франчайзі) право на продаж продукту і послуг цієї компанії. Франчайзі зобов’язується продавати цей продукт чи послуги по заздалегідь визначених законах і правилах ведення бізнесу, які встановлює франчайзер. В обмін на здійснення всіх цих правил франчайзі одержує дозвіл використовувати ім’я компанії, її репутацію, продукт і послуги, маркетингові технології, експертизу, і механізми підтримки. Таким чином, виконання правил не є недоліком, навпаки, дотримання правил означає, що франчайзі має прекрасну можливість отримати прибуток і зрозуміти вигідність свого вкладення. Щоб отримати такі права, франчайзі робить первісний внесок франчайзеру, а потім виплачує щомісячні внески. Це свого роду оренда, тому що франчайзі ніколи не є повним власником товарного знаку, а просто має право використовувати товарний знак на період виплати щомісячних внесків. Суми цих внесків обмовляються в франчайзинговому договорі (контракті) і є предметом переговорів. Франчайзинговий пакет (повна система ведення бізнесу, передана франчайзі) дозволяє відповідному підприємцю вести свій бізнес успішно, навіть не маючи попереднього досвіду, чи знань навчання в даній області.
Франчайзер — це компанія, яка видає ліцензію або передає право на користування своїм товарним знаком, ноу-хау й операційними системами. Наприклад, франчайзер створює успішний продукт чи послуги, скажімо, особливий стиль роботи ресторану швидкого харчування. Франчайзер досліджує, і розвиває бізнес, витрачає гроші на просування бізнесу, створює гарну репутацію і в пізнаваний імідж (так званий «бренднейм»). Після того, як компанія довела працездатність своєї бізнес концепції й успішну відтворюваність цього бізнесу, вона може почати пропонувати підприємцям, які хочуть повторити подібний успіх, купити її франшизу.

Франчайзі — це людина або компанія, яка купує можливість навчання і допомогу при створенні бізнесу у франчайзера і виплачує сервісну плату (роялті) за використання товарного знака, ноу-хау і системи ведення робіт франчайзера. Франчайзі сам оплачує витрати на створення бізнесу. Дуже часто франчайзер надає дуже вигідні знижки на важливі постачання (матеріали, видаткові кошти).

Ці знижки завжди дають можливість франчайзі купувати продукти у франчайзера по більш низькій ціні, і таким чином це коштує дешевше, ніж розвивати бізнес без франчайзера. Франчайзі робить первісний внесок за допомогу по створенню і відкриттю бізнесу. Франчайзі приймає на себе обов’язок виплачувати щомісячні внески за право користування торговим знаком і бізнес системою, за підтримку, навчання і консалтінг, що надаються франчайзером. Якщо все йде за планом, то франчайзі веде успішний бізнес, і його прибуток перевершує витрати.

Франшиза — це повна бізнес-система, яку франчайзер продає франчайзі. Іншою назвою для подібної системи служить франчайзинговий пакет, який зазвичай включає посібники по веденню робіт і інші важливі матеріали, що належать франчайзеру. Будь-який вид бізнесу можна перетворити у франшизу. Міжнародна Асоціація Франчайзингу виділяє 70 галузей господарства, в яких можна використовувати методи франчайзингу.
Франчайзингові взаємини можуть бути прибутковими для обох сторін. Франчайзі зацікавлений у максимальних продажах при мінімальних витратах. Франчайзі повинний виконувати правила ведення бізнесу по франшизі і брати участь у рекламних і маркетингових компаніях, проведених франчайзеромФранчайзер зосереджено працює над тим, щоб лідирувати в конкурентній боротьбі, що було б дуже важко зробити одному франчайзіФранчайзер надає необхідну підтримку, з тим, щоб франчайзі міг приділяти всю увагу своїм щоденним операціям.
Для того щоб досягти такого рівня взаємодії і захисту з боку франчайзерафранчайзі повинен сформувати особливі взаємини з франчайзером.

Ці взаємини є досить складними, але ця ситуація порівнянна з положенням президента, якому допомагає група експертів з усіх важливих питань. Президентом є франчайзі. Президент відповідає за даний бізнес. Але президент ніколи не є абсолютним фахівцем у всьому. У президента є завжди група радників, які є експертами з технічних питань. Ці люди розуміють, що президент усвідомлює їх авторитет і досвід і буде дотримуватися їхніх рекомендацій. Щоб стати президентом, франчайзі повинен виконати сім умов:

  • Повністю прийняти точку зору франчайзера, його цілі та цінності в даному бізнесі.
  • Довіряти і поважати франчайзера й в свою чергу формувати повагу і довіру франчайзера до себе.
  • Приймати чітко встановлені правила й обов’язки, описані в договорі, оскільки після підписання договору вони не підлягають ніяким змінам чи доповненням.
  • Прагнути працювати і спілкуватися з франчайзером.
  • Зв’язати себе певними зобов’язаннями з бізнесом, бути вірним йому як в добрі і погані часи.
  • Слідувати операційним процедурам і стандартам, встановленим франчайзером.
  • Стати частиною системи шляхом внесення в бізнес нових ідей (за згодою франчайзера) і постійного вкладання зусиль у бізнес.

Будь-який зацікавлений в покупці франшизи повинен вирішити, чи є для нього прийнятними такі взаємини. Коли франчайзер бере на себе зобов’язання по відношенню до франчайзі і приймає підприємця як франчайзі, франчайзер таким чином говорить: «Я довіряю вам, ви є хорошим вкладенням для нас, я вірю в те, що ви будете виконувати закони франшизи, а я обіцяю, якщо ви будете слідувати законам франшизи і приймати наш досвід і знання, ми захистимо ваш бізнес і зробимо вас багатим і щасливим «. Можна різними способами одержати дозвіл, щоб стати франчайзі, найбільш поширеними способами є:
Прямий франчайзингФранчайзер продає франшизу безпосередньо місцевому підприємцю (франчайзі). Це найкращий спосіб, щоб забезпечити гарну взаємозв’язок між франчайзером і франчайзі. У випадку з міжнародним франчайзингом, де географічне відстань між франчайзером і франчайзі велика, недоліком такого методу може бути відсутність підтримки на місцевому рівні і менше уваги до місцевих особливостей. Багато дрібних франчайзерів не вдаються до такої форми франчайзингу, тому що йде багато часу і зусиль на підтримку таких франчайзі. Великі франчайзери використовують таку систему з метою дослідження ринку та умов ведення бізнесу в даній країні.

Майстер франшиза. Відносини по майстерні франшизі виникають, коли міжнародний франчайзер продає виключні права на розвиток усієї системи на території всієї країни одному франчайзі. Такий тип франчайзі називається власник майстерні ліцензії. Таки чином, франчайзі стає франчайзером в даній країні, продаючи і пропонуючи франшизи іншим підприємцям і збираючи з них сервісну плату (роялті). Це часто відбувається, коли існує очевидний попит на франшизу. В такому випадку франчайзер не турбується про те, чи буде його бізнес розвиватися успішно чи ні. Замість цього франчайзер шукає добре забезпеченого місцевого підприємця, що володіє організацією, яка дозволить йому зробити систему франчайзера успішно працюючою концепцією на території всієї країни.