Не пропусти

Зразки договорів про перевезення та транспортного експедирування

Інформаційно-правовий бізнес портал «МОЄ ПРАВО ІНФОРМ» пропонує до Вашої уваги Зразки договорів про перевезення вантажів, пасажирів, багажу та транспортного експедирування. 

Зразки договорів є платними та розміщенні в Юридичному кабінеті – онлайн 

на сайті documenti.com.ua.

В списку наведені зразки документів в форматі Word (*.doc).

У випадку, якщо після оплати документу з будь яких причин зразок документу не завантажиться, повідомте нас про це в онлайн чаті сайту або надішліть повідомлення на електрону адресу info.moe.pravo@gmail.com чи у Facebook на офіційну сторінку «Юридичний кабінет», або зателефонуйте:

тел: +38 (097) 983-37-77

тел: +38 (093) 245-37-77

тел: +38 (066) 986-07-77

Зразки договорів про перевезення вантажів, пасажирів, багажу та транспортного експедирування.

Скачати:

doc  Зразок договору на надання послуг з організації перевезень пасажирів та їх багажу

doc  Зразок договору перевезення вантажу автомобільним транспортом

doc  Зразок договору транспортного експедирування (1)

doc Зразок договору транспортного експедирування (2)

doc Зразок договору про транспортне експедирування

doc Зразок договору про надання послуг із перевезення автомобільним транспортом та доставки (вручення) кінцевим одержувачам відправлень (листів, бандеролей, посилок)

 

Інформаційно-правовий бізнес портал «МОЄ ПРАВО ІНФОРМ» періодично поповнює даний розділ новими зразками договорів про перевезення вантажів, пасажирів, багажу та транспортного експедирування.  

Юридичний кабінет — онлайн

zrazok-1024x562

Особливості укладення договорів транспортного експедирування регламентуються Законом № 1955 і главою 65 ЦКУ. Згідно зі ст. 1 Закону № 1955:

– транспортно-експедиторська діяльність – підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг із організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

– транспортно-експедиторська послуга – робота, що безпосередньо пов’язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

– експедитор (транспортний експедитор) – суб’єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату та за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних із перевезенням вантажу (ст. 9 Закону № 1955ч. 1 ст. 929 ЦКУ).

Договором транспортного експедирування може бути встановлено: обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом; зобов’язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправлення та одержання вантажу; а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням (ч. 1 ст. 929 ЦКУ).

Зазначеним договором також може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження й вивантаження; сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта; зберігання вантажу до його одержання в пункті призначення; отримання необхідних для експорту й імпорту документів; виконання митних формальностей тощо). Договір транспортного експедирування укладається в письмовій формі (ст. 9 Закону № 1955ч. 1 ст. 930 ЦКУ).

Істотними умовами договору транспортного експедирування є такі (ст. 9 Закону № 1955):

1) відомості про сторони договору:

– для юридичних осіб – резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань;

– для юридичних осіб – нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

– для фізичних осіб – громадян України: прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер;

– для фізичних осіб – іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України;

2) вид послуги експедитора;

3) вид і найменування вантажу;

4) права, обов’язки сторін;

5) відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили;

6) розмір плати експедитору. Якщо розмір плати не встановлено, клієнт повинен виплатити експедиторові розумну плату (ч. 1 ст. 931 ЦКУ);

7) порядок розрахунків;

8) пункти відправлення та призначення вантажу;

9) порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;

10) строк (термін) виконання договору;

11) усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування. Експедитор має право залучити до виконання своїх обов’язків інших осіб (ч. 1 ст. 932 ЦКУ). У разі залучення експедитором до виконання своїх обов’язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору (ч. 2 ст. 932 ЦКУ).

Виходячи з викладеного, виділяють два види договорів транспортного експедирування:

1) прямі договори – за якими всі послуги (або певні їх види) експедитор надає самостійно;

2) договори посередницького типу – за якими експедитор лише організовує виконання визначених договором послуг, пов’язаних із перевезенням вантажу, а ці послуги виконують треті особи.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов’язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах із нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта (ст. 9 Закону № 1955).

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедиторові за належне виконання договору транспортного експедирування.

До плати експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування; на оплату зборів (обов’язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування (ст. 9 Закону № 1955).

Документація

При наданні послуг за прямим договором експедитор повинен мати необхідні дозвільні документи. Зокрема, якщо експедитор є безпосереднім перевізником пасажирів або небезпечного вантажу автотранспортом, він повинен одержати відповідну ліцензію (п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону № 222ст. 9 Закону № 2344). Ліцензійні умови здійснення господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом затверджено постановою Кабміну від 02.12.2015 р. № 1001.

Клієнт зобов’язаний надати експедитору документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов’язків, установлених договором (ч. 1 ст. 933 ЦКУ). У разі ненадання клієнтом документів і необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов’язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі (ч. 3 ст. 933 ЦКУ).

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб’єктами господарювання, які залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути (ст. 9 Закону № 1955):

– авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);

– міжнародна автомобільна накладна (CMR);

– накладна СМГС (накладна УМВС);

– коносамент (Bill of Lading);

– накладна ЦІМ (CIM);

– вантажна відомість (Cargo Manifest);

– інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора під час перевезення підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. При автомобільних перевезеннях основним документом є товарно-транспортна накладна (ТТН).

ТТН – єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного й бухгалтерського обліку, а також для розрахунків при перевезенні вантажу та обліку виконаної роботи (розд. 1 Правил № 363).

Положення п. 11.1 розд. 11 Правил № 363 передбачають, що ТТН є основним документом на перевезення вантажів. Форму ТТН наведено в додатку 7 до Правил № 363. Водночас ТТН може оформлюватися суб’єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до Правил № 363, за умови наявності в ній інформації про:

– назву документа;

– дату та місце його складення;

– найменування (прізвище, ім’я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача;

– найменування та кількість вантажу, його основні характеристики й ознаки, які дають змогу однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер);

– пункти навантаження й розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

ТТН також зазначено в п. 1 Переліку № 207 серед необхідних документів, які повинен мати при собі водій юридичної особи чи фізичної особи – підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Таким чином, під час перевезення «чужого» вантажу оформлення ТТН – обов’язкове, що неодноразово зауважували й офіційні органи (див. листи Мінінфраструктури від 11.03.2014 р. № 2455/25/10-14від 28.05.2014 р. № 5615/25/10-14листи ДФСУ від 29.10.2015 р. № 22911/6/99-99-19-02-02-15від 15.01.2016 р. № 621/6/99-99-19-02-02-15). ДФСУ в листі від 04.09.2015 р. № 18936/5/99-99-10-03-02-15 підтвердила можливість використання факсимільного відтворення підпису при оформленні ТТН за письмовою угодою сторін, у якій містяться зразки відповідного аналога їх власноручних підписів.

Видаткова накладна за наявності ТТН потрібна лише тоді, коли в ТТН немає змоги перерахувати всі найменування вантажу. Тоді до ТТН замовник додає документ довільної форми із обов’язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1 – 10 ТТН). При цьому в ТТН вказується, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого ТТН вважається недійсною й не може використовуватись для розрахунків із замовником (п. 11.7 Правил № 363). Таким додатком може бути й видаткова накладна.

При перевезенні товарів залізничним транспортом оформлюється залізнична накладна, морським – коносамент, авіаційним – авіаційна вантажна накладна (Air Waybill). Склад документів, які оформлюються при перевезенні товарів у зовнішньоекономічній діяльності, наведено в листі Мінінфраструктури від 19.09.2011 р. № 7885/11/10-11, яким було рекомендовано керуватися для виконання завдань податкового обліку в листі ДПСУ від 23.12.2011 р. № 10304/7/15-3417-14. Крім того, перелік документів контролери навели в УПК № 610.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЗАПОЧАТКУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ З ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ ТА ЇХ БАГАЖУ

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу здійснюється за договором перевезення. Договір перевезення – вид цивільно-правового договору про надання послуг. За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має права на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд у разі здавання багажу – також за його провезення…

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу здійснюється за договором перевезення. Договір перевезення – вид цивільно-правового договору про надання послуг.

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має права на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд у разі здавання багажу – також за його провезення.

Залежно від видів транспорту, яким перевозяться вантажі, пасажири і багаж, перевезення поділяються на: залізничні, внутрішніми водними шляхами (річкові), морські, повітряні, автомобільні. Правові відносини у цій галузі регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про транспорт», нормами транспортних статутів і кодексів, а також іншими нормативно-правовими актами.

Перевезення конкретного вантажу оформляється спеціальним перевізним документом, який звичайно пересилається разом з вантажем і вважається письмовою формою договору. Такими документами при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна, автомобільним – товарно-транспортна накладна, морським – рейсовий чартер або коносамент.

Договір перевезення пасажирів укладається усно. Доказом укладення договору перевезення пасажира та оплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Здача перевізникові багажу посвідчується багажною квитанцією.

Таким чином, для здійснення перевезення пасажиру необхідно укласти відповідний договір (усно або письмово) з перевізником.

Тепер більш детально зупинимось на розкритті питання хто може надавати послуги з перевезення пасажирів та їх багажу автомобільним транспортом.

За Законом України «Про автомобільний транспорт» перевізник — це особа, яка надає послуги з перевезення пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Особи, які бажають займатися перевезенням пасажирів та багажу мають бути зареєстровані як суб’єкти господарювання, що надасть їм право бути учасниками господарських відносин та здійснювати господарську діяльність.

Державна реєстрація суб’єкта господарювання (отримання свідоцтва про державну реєстрацію) є першим кроком на шляху започаткування бізнесу. Після цього, суб’єкт розпочинає ведення господарської діяльності, яку він обрав. Але при цьому, він зобов’язаний отримати дозвільний документ (ліцензію) на ведення виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Суб’єкт господарювання – це зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, а також фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності, яка провадить господарську діяльність.

Ліцензування — один із засобів і механізмів регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання. Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання, який одержав ліцензію, на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензування здійснюється у добровільному порядку виключно за волевиявленням суб’єкта господарювання. Таким чином, для суб’єктів господарювання ліцензування можливо розглядати і як угоду, спрямовану на отримання необхідного елемента підприємницької дієздатності.

Види господарської, що підлягають ліцензуванню, встановлюються статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Цей Закон також визначає порядок ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Так, відповідно до зазначеної статті ліцензуванню підлягає надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі.

Ліцензування перевезень автомобільним транспортом введено, зокрема, з метою забезпечення безпеки перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування, запобігання дорожньому травматизму та посилення контролю за додержанням законодавства.

Для отримання ліцензії з перевезення суб’єкту господарювання необхідно звернутися до органу ліцензування, яким на даний час (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 14 листопада 2000 р. N 1698 „Про затвердження переліку органів ліцензування») є Головна державна інспекція на автомобільному транспорті, утворена у вересні 2004 року. Головавтотрансінспекція є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку і йому підпорядковується. Органом ліцензування зазначених видів господарської діяльності до створення Головавтотрансінспекції було визначено Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс).

Головавтотрансінспекція здійснює державний контроль за додержанням суб’єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту загального користування, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів, що регулюють організацію перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування; здійснює державний нагляд за забезпеченням суб’єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту загального користування, безпеки автомобільних перевезень

Документи, які необхідно подати до органу ліцензування, визначені у Переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 року № 756.

Кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності з перевезення пасажирів, вантажів автомобільним транспортом встановлено Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі. Вказані ліцензійні умови затверджені спільними наказами Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 18 грудня 2003 р. N 136/985 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2003 р. за N 1259/8580 та за N 1260/8581).

Ліцензійні умови є обов’язковими для виконання суб’єктами господарювання, незалежно від їх організаційно-правової форми власності, які надають послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування і отримали ліцензію на цей вид господарської діяльності.

Водії автомобільних транспортних засобів, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів, повинні відповідати умовам допуску до керування транспортними засобами, що передбачені Законом України «Про дорожній рух», постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993р № 340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян для керування транспортними засобами».

Автомобільні транспортні засоби, які використовуються для внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів, повинні бути зареєстровані згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. № 1388 «Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок» і повинні мати: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, видане органами Державтоінспекції; талон про проходження державного технічного огляду; тимчасовий реєстраційний талон, виданий підрозділами ДАІ (якщо транспортний засіб переданий його власником у встановленому порядку в користування і (або) розпорядження ним іншій фізичній або юридичній особі).

Окремо слід відмітити, що Законом України „Про автомобільний транспорт» (прийнято 5 квітня 2001 року) було введено поняття ліцензійна картка. Цим Законом внесено відповідні зміни і до Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Це врегулювало питання щодо наявності дозвільного документу на кожний автомобільний транспорт.

На сьогодні передбачається, що на кожний автомобільний транспортний засіб до ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування і з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі додаються ліцензійні картки на термін дії ліцензії. Ліцензійна картка є бланком суворої звітності, до якої заносяться реєстраційні дані ліцензії та автомобільного транспортного засобу.

Контроль за додержанням суб’єктом господарювання Ліцензійних умов здійснюється шляхом проведення планових та позапланових перевірок за місцезнаходженням суб’єкта господарської діяльності і безпосередньо в транспортних засобах, які використовують ліцензіати під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування або перевезень пасажирів та їх багажу на таксі.

Планові перевірки додержання ліцензіатом Ліцензійних умов проводиться органами контролю згідно з квартальними планами перевірок, які затверджуються наказом органу контролю. Позапланові перевірки здійснюються органами контролю лише на підставі надходження до них у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення ліцензіатом Ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень Ліцензійних умов.

Для проведення перевірки органи контролю видають розпорядчий документ про створення комісії. Термін проведення перевірки становить не більше п’яти робочих днів, у разі необхідності, за рішенням керівника органу контролю, термін перевірки може бути продовжено до десяти робочих днів.

Порушення, які були виявлені при перевірці додержання ліцензіатом Ліцензійних умов мають бути викладені в акті перевірки з посиланням на конкретні пункти, статті, розділи нормативно-правових документів, які були порушені ліцензіатом.

Орган ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування не пізніше десяти робочих днів з дати складання акта перевірки порушень ліцензійних умов видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов або орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії.

Ліцензіат, який одержав розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов, зобов’язаний у встановлений в розпорядженні термін усунути порушення та подати в письмовій формі органу контролю, який видав розпорядження, інформацію про усунення порушень.

Також необхідно зазначити, що відповідно до пункту 3 статті 69 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення пасажирів та їх багажу на таксі без ліцензії; відсутність документів, обов’язкових для надання послуг з перевезення пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом загального користування є порушеннями законодавства про автомобільний транспорт, за вчинення якого особа притягується до відповідальності із застосуванням до неї відповідної санкції (санкцій).

На останок, слід зазначити, що здійснення суб’єктом господарювання перевезень пасажирів і вантажів виключно для задоволення власних потреб підприємства не потребує отримання ліцензії.

Джерело

Правові аспекти надання послуг з перевезення туроператорами

Одним із видів діяльності туроператорів є надання послуг з перевезення пасажирів.

Відносини з перевезення регулює система нормативних актів, які в правовій науці виділяються в самостійну галузь законодавства «транспортне законодавство».

Особливістю регулювання відносин з перевезення є те, що їх регулювання здійснюється відповідними нормативними актами залежно від виду транспорту. До таких актів відносять: Повітряний кодекс та Кодекс торговельного мореплавства; Закони України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р. та «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р.; Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р., Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом, Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні та ін.

Відповідно до укладеного договору перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу – доставити останній у пункт призначення та видати особі, яка має право на його одержання, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а в наявності багажу – також плату за його перевезення (ст.910 Цивільного кодексу України).

Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом встановленого зразка, який підтверджує право пасажира на проїзд певним видом транспорту, а провезення ним багажу – багажною квитанцією.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань.

Досить часто виникають проблеми щодо розмежування зобов’язань перевізника та туроператора з виконання договору перевезення пасажирів та багажу.

Якщо між сторонами укладений договір, умовами якого передбачено, що туроператор взяв на себе зобов’язання перед туристом контролювати належне виконання зазначених у ньому послуг (перевезення багажу, перевезення пасажирів), то відшкодування шкоди покладається на туроператора.

Якщо умовами договору не передбачений такий контроль, то відповідно до міжнародного законодавства, відповідальність за неналежне виконання послуг нестиме перевізник.

Досить часто на практиці договір з перевізником укладають не туристи, а туроператор. Через це постає питання про вид договору, який надає туроператор туристу.

В даному випадку, туроператор укладає з перевізником договір про надання транспортних послуг, відповідно до якого останній зобов’язується належним чином, в зазначений час довезти в пункт призначення пасажира, а в разі перевезення багажу – належним чином, в  належному вигляді та в зазначений час.

В разі неналежного виконання договору, турист може звернутися до суду з позовною заявою до туроператора  про відшкодування завданої йому моральної чи матеріальної шкоди.

Туроператор в регресному порядку має право пред’явити позов до перевізника за порушення взятих на себе зобов’язань.

Вид договору, який укладає туроператор зі своїм партнером, залежить від характеру зобов’язань, які покладаються на останніх. Це можуть бути договори на екскурсійне обслуговування, на готельне обслуговування, послуг з громадського харчування. При виконанні зобов’язань з надання туристичних послуг має місце покладення виконання його на третю особу,  тобто конструкція, де турист виступає як кредитор, а туристична фірма, як боржник, який покладає виконання зобов’язань на третіх осіб, безпосереднім виконавцем окремих видів послуг.

Давно ставиться питання про те, хто має заявляти вимоги до третьої особи, яка несе відповідальність перед туристом за збитки завдані йому пр. здійсненні туру. Ними можуть бути вибрані турагенством готель, перевізник, а також інші потенційні винні особи, причому з деякими з них турист має укладати додаткові договори.

У туристичних відносинах має місце давно відома ситуація – відповідальність за дії третіх осіб. Відповідно до цієї норми боржник відповідає за невиконання або неналежне виконання третьою особою, на яку покладено виконання, якщо законом не встановлено, що відповідальність несе третя особа, яка є виконавцем. Але така відповідальність повинна бути встановлена законом. Проте Закон про туризм не містить прямої вказівки на відповідальність туроператора за перевезення туристів, якщо останні не укладали такий вид договорів.

Отже, туроператор несе зобов’язання щодо перевезення тільки у випадку, коли це встановлено договором про надання туристичних послуг. Якщо туроператор не має ліцензії на перевезення, але зазначає у договорі, що бере на себе зобов’язання з перевезення, він виконує функції агента. Зазначення у договорі про надання туристичних послуг того, що туроператор зобов’язаний контролювати перевезення, не можна розглядати як покладення на останнього обов’язку з перевезення.

Автор: Адвокат Лисенко Ярослав

Джерело