Не пропусти

Зразки позовних заяв у спорах за кредитними правовідносинами (до суду загальної юрисдикції)

Юридична компанія «МОЄ ПРАВО ІНФОРМ» пропонує до Вашої уваги зразки позовних заяв у спорах за кредитними правовідносинами.

Деякі зразки заяв опубліковані з посиланням на рішення суду у за цими позовними заявами (як за нормами старого ЦПК України, так і за нормами нового ЦПК України).

Зразки заяв про перегляд заочного рішення є платними та розміщенні в Юридичному кабінеті – онлайн на сайті documenti.com.ua.

В списку наведені зразки документів в форматі Word (*.doc).

У випадку, якщо після оплати документу з будь яких причин зразок документу не завантажиться, повідомте нас про це в онлайн чаті сайту або надішліть повідомлення на електрону адресу info.moe.pravo@gmail.com чи у Facebook на офіційну сторінку «Юридичний кабінет», або зателефонуйте:

тел: +38 (097) 983-37-77
тел: +38 (093) 245-37-77
тел: +38 (066) 986-07-77

Зразки позовних заяв у спорах за кредитними правовідносинами:

Скачати:

doc Зразок позовної заяви про визнання договору іпотеки припиненим згідно частини 3 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» (за новим ЦПК).

Згідно частини 3 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.

doc Зразок позовної заяви про захист прав споживача, про визнання договору застави припиненим та зобов’язання вчинити певні дії з посиланням на рішення суду за цією позовною заявою За цим посиланням також розміщений зразок позовної заяви про захист прав споживача про визнання припиненими зобов’язання за договором застави та зобов’язання вчинити певні дії (за новим ЦПК)

doc  Зразок позовної заяви про визнання іпотечного договору недійсним (з посиланням на судове рішення за цією позовною заявою)

doc Зразок позовної заяви про визнання припиненими зобов’язання за договором застави транспортного засобу та зобов’язання вчинити дії щодо про припинення обтяження і вилучення запису (з посиланням на судове рішення за цією позовною заявою) За цим посиланням також розміщений зразок позовної заяви про визнання припиненими зобов’язання за договором застави транспортного засобу та зобов’язання вчинити дії щодо про припинення обтяження і вилучення запису (за новим ЦПК)

doc Зразок позовної заяви про визнання частково недійсним Додатку кредитного договору та недійсним графіку погашення кредиту

doc Зразок позовної заяви про визнання зобов’язання за договором застави припиненим та зобов’язання до вчинення дій (за новим ЦПК)

doc Зразок позовної заяви про визнання недійсним пунктів кредитного договору, укладеного з ПАТ «Ідея Банк» з посиланням на судове рішення за цією позовною заявою (за новим ЦПК)

doc Зразок позовної заяви про визнання договору іпотеки припиненим (за новим ЦПК)

 

 

banner 240x350 png

Теги: позовна заява про визнання договору іпотеки припиненим,  позовна заява про визнання недійсним пунктів кредитного договору, укладеного з ПАТ «Ідея Банк, позовна заява про визнання зобов’язання за договором застави припиненим, позовна заява про визнання іпотечного договору недійсним.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Дане визначення кредитного договору дане у ст. 1054 ЦК України. Поняття комерційного кредиту викладено у ст. 1057 ЦК України і ним є договір, виконання якого пов’язане з передаванням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт, або послуг.

Кредитодавцем за кредитним договором може виступати лише банк або інша фінансова організація. Позичальником за кредитним договором може виступати фізична або юридична особа.

Предметом кредитного договору є грошові кошти в національній або іноземній валюті. Кредити в іноземній валюті надаються резидентам України та юридичним особам-нерезидентам – банківським установам.     Іноземна валюта також може бути предметом кредитного договору при дотриманні вимог, встановлених чинним законодавством, насамперед Законом «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (ВВР, 1994 р. №40), та Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року.

З огляду на особливості правового статусу такі кредитодавці, як страхові організації та кредитні спілки, не мають права переводити борг чи відступати право вимоги за кредитним договором.

Для забезпечення виконання сторонами зобов’язань за кредитним договором можуть застосовуватися будь-які види забезпечення, передбачені гл.49 ЦК України. Найбільш ефективним серед них кредитори вважають заставу, зокрема іпотеку. Відносини застави регулюються законами України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку», «Про заставу», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», рядом підзаконних нормативних актів. Крім того, можливим є застосування як виду забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором поруки, гарантії, завдатку, притримання, страхування, неустойки.

За невиконання чи неналежне виконання обов’язків за кредитним договором кожна зі сторін може нести відповідальність, зокрема у формі відшкодування збитків та сплати неустойки.

За умовами кредитного договору банк може нести відповідальність за несвоєчасне перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника чи визначений останнім рахунок третьої особи. Якщо договором не встановлена неустойка за порушення цього обов’язку кредитодавця, то банк зобов’язаний сплатити пеню у розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожен день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу. Крім того, позичальник вправі вимагати відшкодування завданих цим порушенням збитків — як реальних, так і упущеної вигоди.

Кредитодавець також може нести відповідальність і за необгрунтовану відмову від надання кредитної послуги.

Відповідальність позичальника може виражатися у формі відшкодування збитків та сплати неустойки.     Вирішення питання про включення до договору умови щодо неустойки має бути віднесено виключно на розсуд сторін. Поряд зі сплатою неустойки кредитодавець має право вимагати від позичальника за прострочення виконання грошового зобов’язання сплати відсотків відповідно до ст.625 ЦК України.

Цивільний кодекс України був доповнений  статтею 10561 в грудні 2008 р. в розпал фінансової кризи. Оскільки криза спричинила масове збільшення банками процентних ставок за кредитними договорами в односторонньому порядку, що призвело до погіршення стану багатьох боржників банку, 12 грудня 2008 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким доповнила ЦК коментованою статтею.

Частина 1 даної статті встановлює, що розмір процентів за кредитним договором і порядок їх сплати є договірними умовами, які узгоджуються сторонами в договорі кредиту. Як правило, банк сам пропонує боржнику проценти по кредиту, що вираховуються спеціалістами банку виходячи із багатьох факторів: строку кредиту, облікової ставки НБУ, ситуації на кредитному ринку, наданого забезпечення тощо. Клієнт може або погодитися із запропонованою процентною ставкою, або шукати кращі умови кредитування.

Розмір процентів, узгоджений сторонами в договорі, може змінюватися, виходячи із різних факторів. Однак в будь-якому випадку така зміна має бути узгоджена банком та боржником та закріплена на рівні додаткової угоди до кредитного договору. Збільшення розміру процентів банком в односторонньому порядку не допускається.

При цьому така заборона діятиме і у випадку, якщо сторони узгодили відповідну можливість банку змінювати проценти в односторонньому порядку в самому договорі. Така умова договору буде нікчемною.

Рішенням Верховинського районного суду задоволено позов БАНКУ і стягнуто з спадкоємців померлої ОСОБИ_1_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 47361 грн. 69 коп. пропорційно до розміру їхньої частки у спадковому майні померлої.

Справа слухалася в апеляційному суді і рішенням апеляційної інстанції апеляційну скаргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБИ_2_1 — ОСОБИ_3_1 на користь банку заборгованість по кредитному договору в сумі 28417 грн., а з ОСОБИ_4_1 та ОСОБИ_5_1, як спадкоємців і батьків померлої по 9472 грн. 38 коп. з кожного.

Постановляючи таке рішення суд апеляційної інстанції вказав, що судом правильно визначено правовідносини, що виникли між сторонами, однак, покладаючи обов’язок по стягненню боргу відповідно до розміру частки у спадщині з неповнолітніх дітей, суд не врахував вимог ст. ст. 31, 32 ЦК України, оскільки вони не можуть бути відповідачами по справі і нести цивільні обов’язки.

За кредитними договорами предметом кредиту є грошові кошти як у національній так і в іноземній валюті. Суди по-різному постановляють рішення по справах, хоча в основному задовольняють позови, вказуючи заборгованість у валюті, передбаченій у кредитному договорі, стягують у гривнях по курсу Національного Банку України.

Це підтверджено роз’ясненнями  Верховного Суду України, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України №  14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. У зв’язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами в грошовій одиниці України — гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

У разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті, суд повинен у мотивувальній частині рішення привести розрахунки з переведенням іноземної валюти в гривні по курсу, встановленому Національним Банком України, на день ухвалення рішення.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року).

Розрахунки в іноземній валюті між резидентами і нерезидентами здійснюються лише через уповноважені банки.

З матеріалів справ, що поступили на узагальнення вбачається, що при укладенні кредитних договорів між установами банків та фізичними особами укладалися письмові правочини щодо забезпечення виконання зобов’язання і видами такого забезпечення зобов’язань були  неустойка (штраф та пеня), порука, застава і як її вид іпотека. У кредитних договорах, які укладені на великі грошові суми сторони передбачали по два види забезпечення виконання зобов’язання наприклад,  поруку та заставу, а інколи і три види: неустойку, поруку та іпотеку. У справах, де предметом спору є споживчий кредит, то вони в основному забезпечувалися неустойкою, оскільки сума таких кредитів не є великою.

Надвірнянським районним судом розглянуто справу за позовом БАНКУ до ОСОБИ_1_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2007 року в розмірі 115992 грн. 99 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки – двокімнатну квартиру загальною площею 42,8м.кв. шляхом продажу вказаного предмета іпотеки позивачем з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу з іншою особою — покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності. Також просив виселити ОСОБУ_2_1 із спірної квартири зі зняттям із реєстраційного обліку.

Рішенням Надвірнянського районного суду позов задоволено частково.  Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а у решті позову відмовлено з тих підстав, що вимогу про виселення усіх зареєстрованих у квартирі громадян позивач вправі пред’явити у разі набуття права власності на квартиру, тому вона є передчасною, оскільки банк на момент звернення до суду із даним позовом не є власником житла і не може ставити вимогу про виселення.

Дане рішення не зовсім відповідає вимогам ч.2 ст.39 Закону України «Про іпотеку», згідно якої одночасно з рішенням про стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а згідно ч.1 ст.40 ЗУ «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України — звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення усіх мешканців.

За аналогічним позовом цього ж банку до ОСОБИ_1_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки слухалася справа у Калуському міськрайонному суді.

У даній справі предметом іпотеки за кредитним договором була двохкімнатна квартира. Кредит у сумі 30810 доларів США.

Рішенням Калуського міськрайонного суду позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБИ_1_2 на користь позивача 26888,73 доларів США заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

В решті позовних вимог про виселення відповідача із спірної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку відмовлено з тих підстав, що у квартирі відповідача проживає дружина з двома неповнолітніми дітьми і це житло є єдиним їх місцем проживання. Проте, у матеріалах справи відсутні будь-які дані про реєстрацію у спірній квартирі інших членів сім’ї чи громадян.

Крім того, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не просив стягнути на його користь заборгованість за кредитним договором.

Слід відмітити, що рішення у цих справах вступили в законну силу і позивачі їх не оскаржували.

У справі за позовом БАНКУ до ОСОБИ_1_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 9417,82 дол. США, що згідно курсу НБУ становить 72517,21 грн. шляхом звернення стягнення на майно, яке є предметом застави, а саме транспортного засобу.

Рішенням Калуського міськрайонного суду позов задоволено у частині стягнення заборгованості по кредитному договору. Щодо звернення стягнення на заставлене майно відмовлено з тих підстав, що згідно ст.20 ч.1 ЗУ «Про заставу» звернення стягнення на заставне майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду , на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Судом правильно зроблено висновок, що згідно укладеного між сторонами договору застави транспортного засобу визначено, що у разі не виконання заставодавцем зобов’язань по кредитному договору, заставодержатель на підставі виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставне майно, реалізує його самостійно або через третіх осіб за власним розсудом.

За змістом ст.543 ЦК України у разі, якщо кредитор звернувся із вимогою до одного із солідарних боржників, але не отримав від нього виконання взагалі або у якійсь частині, він вправі звернутися із вимогами до будь-якого з інших солідарних боржників.

Прикладом у судовій практиці нашої області є справа  за позовом БАНКУ до ОСОБИ_1_4, третьої особи ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За матеріалами справи вбачається, що між позивачем та ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ був укладений кредитний договір на суму 420 000 грн. Забезпечено виконання зобов’язання за даним договором у вигляді договору поруки між банком та ОСОБИ_1_4, згідно п.1.1 даного договору відповідачка зобов’язувалася солідарно відповідати за виконання зобов’язань ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ щодо повернення суми кредиту та інших виплат.

Рішенням Івано-Франківського міського суду, залишеним без зміни апеляційною та касаційною інстанціями у задоволенні позову банку відмовлено.    Постановляючи такі рішення суди констатували, що з метою захисту порушеного права банк звернувся попередньо до господарського суду з позовом до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА про стягненя коштів за кредитним договором і рішенням цього суду позов задоволено, про що видано наказ. На день вирішення даного спору вимоги банку включені до реєстру вимог кредиторів, оскільки щодо ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА відкрито ліквідаційну процедуру у зв’язку з порушенням справи про банкрутство. Позивач у зв’язку з виконанням рішення господарського суду здійснює заходи по примусовому стягненню кредитної заборгованості, яка забезпечена заставою, а саме автомобілем. Відхиляючи посилання позивача на ту обставину, що вартість заставного майна є нижчою за суму кредиту і не покриває її, суди встановили, що таке посилання є передчасним. Банк вибрав передбачений законом спосіб захисту порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет застави і у випадку недостатності коштів від реалізації предмету застави, він зможе задовольнити вимоги за рахунок інших майнових активів ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА.

Банківський вклад

В аспекті даного дослідження варто розкрити тему правового регулювання банківського вкладу, його особливостей та відповідальність банків перед фізичними особами за порушення умов договору банківського вкладу.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) – це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Стаття 1058 Цивільного кодексу України зазначає, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Аналіз справ, направлених місцевими судами для узагальнення свідчить, що фізичні особи (клієнти банку), які не змогли отримати вклади в банку або їм було відмовлено з різних підстав у видачі вкладу, зверталися в суд і такі позови задовольнялися.

При цьому суди правильно виходили з вимог чинного законодавства та договору банківського вкладу, згідно яких банк повинен виплачувати особі депозит в строк, в повному обсязі, з врахуванням відсотків, а також в тій валюті, в якій гроші були внесені на депозитний рахунок.

ОСОБА_1_5 звернулася з позовом в суд до БАНКУ про повернення коштів за договором банківського вкладу в розмірі 7000 Євро, % за користування вкладом в розмірі 658 Євро, стягнення завданих збитків в розмірі 3% річних від простроченої суми в розмірі 229 Євро та моральної шкоди в сумі 5000 грн.

Рішенням Городенківського районного суду позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з БАНКУ на користь ОСОБИ_1_5 7000 Євро за договором банківського вкладу, 658 Євро процентів річних за користування вкладом, 3% річних від простроченої суми за період з 31.01.2009 року по 08.04.2009 року в розмірі 415 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачки, суд правильно виходив з вимог статей 1058, 1060 ЦК України, відповідно до яких відмова відповідача у видачі позивачу депозитного вкладу є незаконною.

Відповідно до п.3.4.3 Договору банк зобов’язувався забезпечити повне збереження та повернення вкладу з нарахованими процентами, згідно з п.3.4.4 банк зобов’язаний сплатити проценти і повернути вклад шляхом перерахування коштів на рахунок в останній день строку вкладу, а також у випадках дострокового розірвання договору. Взяті зобов’язання банк не виконав. Виходячи із умов укладеного між сторонами Договору, суд приходить до висновку, що банк повинен виплатити позивачці депозит в строк, в повному обсязі, з врахуванням процентів, а також в тій валюті, в якій гроші були внесені на депозитний рахунок. В зв’язку з викладеним, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивачки в частині стягнення з відповідача вкладу в сумі 7000 Євро та 9,4% річних, що становить 658 Євро, і вважає, що їх слід задовольнити.

Статтями 526 та 629 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначив, що в силу вимог ст.625 ЦК України таке відшкодування не передбачене.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився  й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором банківського вкладу позивачу було завдано моральної шкоди, яка відповідно до ст.1167 ЦК України підлягає відшкодуванню.

При цьому суди не взяли до уваги те, що зазначена норма закону регулює позадоговірні відносини, а тому не поширюється на спірні договірні відносини.

Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування моральної шкоди.

Наслідки порушення договору встановлені ст.625 ЦК України, яка не передбачає відшкодування моральної шкоди. Не передбачає наслідків порушення договору банком і укладений між сторонами договір банківського вкладу від 1 листопада 2004 року

У порушення вищезазначених вимог закону суди безпідставно стягнули з відповідача моральну шкоду.

За таких обставин задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди не ґрунтується на законі, а тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст.341 ЦПК України, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Разом з тим, в окремих випадках зазначені норми закону не були враховані і моральна шкода по справі за позовом ОСОБИ_1_6 до БАНКУ в сумі 1500 грн. стягнута.

 З аналогічних підстав рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області скасовано рішення Івано-Франківського міського суду про стягнення із БАНКУ на користь ОСОБИ_1_7 1000 грн. моральної шкоди.

Проте, аналіз справ, направлених на узагальнення свідчить, що позивачі, звертаючись до суду з позовами про повернення банківського вкладу, просять відшкодувати їм збитки, при цьому, не визначаючи конкретно їх розмір.

Часто сума збитків, яку просили стягнути позивачі, обґрунтовувалися лише умовними припущеннями, а не договором чи законом про нарахування процентної ставки банку за період з часу закінчення дії договору і до фактичного повернення вкладу.

У зв’язку з цим в суду не було правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині за позовом ОСОБИ_1_8 до БАНКУ про спонукання виконання зобов’язань за договором банківського вкладу.

Постановляючи рішення по справах про стягнення з БАНКУ процентів на користь позивачів за користування коштами до дня фактичного повернення суми, суд не вказав розмір грошових сум, присуджених стороні.

В резолютивній частині рішення не визначив суму процентів, а зобов’язав БАНК нарахувати та сплатити позивачу проценти за користування коштами.

Укладення мирових угод сторонами по даній категорії справ дає можливість стверджувати про намагання банків врегулювати питання повернення вкладів фізичним особам.

Під мировою угодою розуміють  досягнуту сторонами в ході судового розгляду і під контролем суду засновану на взаємних поступках угоду, яка по новому визначає їх суб’єктивні права та обов’язки.

Можливість врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди повинна з’ясовуватись судом на всіх стадіях судового процесу: при проведенні попереднього судового засідання (ст.130 ЦПК), після початку розгляду справи по суті (ст. 175 ЦПК) і при переглядах судового рішення в порядку апеляційного та касаційного провадження.

Мирова угода може бути укладена і в процесі виконання рішення суду, визнання якої належить до компетенції суду (а не державного виконавця) в порядку, передбаченому ст.372 ЦПК.

По справі за позовом ОСОБИ_1_9 до БАНКУ заяву про визнання мирової угоди написали обидві сторони і така мирова угода затверджена судом.

Ухвалою Богородчанського районного суду затверджено мирову угоду на стадії виконання рішення, якою буде погашатися 550 доларів США банком ОСОБИ_1_10 на протязі трьох місяців.

Слід звернути увагу на питання видачі грошового вкладу в порядку спадкування.

Ст.1228 Цивільного кодексу (далі — ЦК) передбачено, що вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті: склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 (далі — Інструкція про відкриття рахунків), встановлено, що фізична особа може зробити відповідне розпорядження банку щодо коштів, що їй належать, на випадок своєї смерті (заповідальне розпорядження). Якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку й зберігається у справі юридичного оформлення рахунку (п.10.15).

Отже, для отримання вкладу, щодо якого вкладником було зроблено розпорядження банку, спадкоємцеві необхідно в порядку спадкування отримати свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином, спадкоємцеві вкладника, незалежно від того, чи спадкування здійснюється згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, необхідно звернутися до державної нотаріальної контори (у майбутньому й до приватного нотаріуса) за місцем відкриття спадщини протягом шести місяців з дня смерті вкладника з відповідною заявою.

Спірні питання застосування норм матеріального та процесуального права при розгляді справ та пропозиції можливих шляхів їх вирішення

Узагальнюючи судову практику, слід відмітити, що при розгляді справ цієї категорії виникає чимало спірних питань, що приводить до неоднакового застосування судами норм права.

Як видно із матеріалів справ, що поступили на узагальнення, відсутня єдина практика стягнення  коштів по депозитних вкладах громадян, внесених ними в банківські установи в іноземній валюті. Частина судів стягують  такі банківські вклади у гривневому еквіваленті по курсу на час ухвалення рішення суду, інша частина – у тій валюті, в якій було внесено вклад.

Що стосується розгляду справ про повернення вкладів(депозитів), які були внесені в іноземній валюті, то повернення їх  позивачам у національній валюті України – гривні по курсу на день ухвалення рішення, на нашу думку  не є правильним.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України, предметом договору вкладу є грошова сума, що надійшла, вони внесені вкладником або для нього, і банк зобов’язаний  виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї.

Тому застосування ч.1 ст. 192 ЦК України щодо гривні як законного платіжного засобу і відповідно необхідності стягнення грошового вкладу в іноземній валюті тільки у гривні є сумнівним, тому що грошовий вклад в іноземній валюті в даному випадку не є засобом платежу, в розумінні ч.1 ст. 192 ЦК України.

Крім того, зважаючи на коливання курсу валют, що може призвести до того, що на час виконання рішення суду курс валют може змінитись і в цьому випадку будуть порушені права щодо отримання відповідного розміру вкладу.

На стадії виконання рішення суду про  стягнення боргу за вкладами в іноземній валюті виникали  проблемні питання щодо відкриття виконавчого провадження. Так, наприклад, по виконавчому листу  від 01.06.2009 року, виданому Городенківським районним судом про стягнення з ВАТ КБ «Надра» на користь Петришин Д.В. боргу за вкладом в розмірі 5 520 доларів США, постановою  державного виконавця ВДВС Шевченківського районного управління юстиції м. Києва відмовлено у відкритті виконавчого провадження, так як згідно ст..ст. 524, 533 ЦК України зобов’язання має бути виражене та виконане у національній валюті – гривні.  Оскільки сторона виконавчого провадження цю постанову не оскаржила, а звернулась в суд із заявою про ухвалення додаткового рішення, яка була задоволена та  сума стягнення переведена у гривню.

Стягнення  грошових коштів  по поверненню кредитів, отриманих в іноземній валюті,  суди проводять у національній валюті – гривні, перераховуючи їх по курсу на день ухвалення рішення.

Розглядаючи справи за  позовами фізичних осіб  про визнання кредитних договорів в іноземній валюті  недійсними з підстав відсутності відповідної ліцензії у банків, місцевими судами ухвалювались рішення про відмову в їх задоволенні. При цьому виникали питання процесуального характеру, а саме  можливості розгляду таких справ в одному провадженні з позовами банків про стягнення  заборгованості по цьому ж кредитному договору.

При розгляді справ про звернення стягнення на заставне майно виникають питання щодо  можливості роз’єднання вимог  про виселення мешканців  з житла, яке перебуває  в іпотеці, від основної вимоги. Можливо слід зазначити, що такі вимоги можна розглядати в іншому провадженні, після вирішення справи про звернення стягнення на заставне майно,  так як в ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку житловий будинок чи інше житлове  приміщення  є підставою для виселення всіх мешканців за винятком наймачів та членів  їх  сімей.

Наявність заяви іпотекою держателя про  виселення мешканців, не зобов’язує суд, а дає право суду відповідно до ч.2 ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» одночасно з  рішенням  про звернення стягнення  на  предмет іпотеки винести рішення  про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

При вирішенні вимоги про виселення  боржника та неповнолітніх мешканців, потребують роз’яснення питання захисту прав неповнолітніх.

Крім того потребує роз’яснення питання правомірності передачі у володіння кредитора предмета застави при вирішення питання про звернення стягнення на заставне майно.

В практиці місцевих судів виникали труднощі із стягненням в солідарному порядку  з  поручителів – фізичних осіб, заборгованості по кредитному договору при наявності в провадженні іншого суду справи за позовом до кредитодержувача про стягнення заборгованості чи наявності  рішення суду, яке вступило в законну силу, про стягнення цієї ж заборгованості по кредитному договору з особи (фізичної чи юридичної), яка є стороною кредитного договору. В таких випадках, виходячи з положень ст. 543 ЦК України про солідарний обов’язок боржників,  місцеві суди виходили з того, що кредитор, пред’явивши позов тільки до одного із солідарних боржників, скористався правом вимагати виконання обов’язку в повному обсязі окремо від будь-кого із солідарних боржників, тому  право вимоги до інших солідарних боржників у кредитора виникне тільки після одержання виконання обов’язку не в повному обсязі  від решти солідарних боржників.

Щодо сплати судового збору

При подачі фізичними особами позовів про повернення вкладу (депозиту), виходячи із положення ч. 2 ст..1058 ЦК України, де зазначено, що цей договір є публічним, слід застосовувати  вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та не вимагати від позивачів сплати судового збору.

При пред’явленні позову про визнання виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави таким, що не підлягає виконанню, судовий збір та витрати на ІТЗ повинні обчислюватись не як з майнового спору, виходячи з того, що вчинення виконавчого напису є одним із видів досудового врегулювання вирішення справи.

По справах за позовами про визнання недійсними  кредитних договорів, договорів  іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору.

Незрозумілим залишається й питання щодо розміру сум на покриття витрат у кожному випадку, на які нотаріус має видати дозвіл, і можливого допустимого розміру таких сум.

Законодавчого роз’яснення потребує також питання, чи може спадкоємець звернутися із заявою до нотаріуса про видачу дозволу на одержання частини вкладу достроково, якщо цей вклад згідно із заповітом або заповідальним розпорядженням заповідано іншій особі.

Також виникає питання, яким чином нотаріусу, який видав дозвіл на одержання частини вкладу достроково, після закінчення строку на прийняття спадщини враховувати видану частину вкладу у свідоцтві про право на спадщину на грошовий вклад.

Неврегульованим законодавчо залишається й питання, чи зобов’язаний нотаріус при видачі дозволу на одержання частини вкладу достроково повідомляти інших спадкоємців та отримувати їхню згоду.

Усі перелічені спірні й недостатньо врегульовані питання спонукають спадкоємців звертатися до суду з метою захисту своїх спадкових справ.

Судами в основному з дотриманням вимог цивільно-процесуального закону розглядаються  справи даної категорії, однак при винесенні рішень допускаються помилки при викладенні резолютивної частини рішення, а іноді без посилання на норму права, що підлягає застосуванню.

Підводячи підсумки за результатами узагальнення, слід звернути увагу на необхідність неухильного дотримання судами області вимог матеріального права що регулюють саме кредитні правовідносини та договори банківського вкладу, що виникають між сторонами та строки їх розгляду.

Джерело

Тема: Зразки позивних заяв з цивільних правовідносин

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан.