12
Як відомо, 11 червня 2009 року Верховна Рада України прийняла Закони України:

Зазначені Закони докорінно змінюють загальнодержавний підхід до розуміння корупції та антикорупційних заходів, містять низку новел, правових інститутів, які невідомі вітчизняним правовим традиціям, а тому потребують додаткового пояснення.

У зв’язку з цим, Міністерство юстиції вирішило започаткувати серію публікацій щодо положень нових антикорупційних Законів, в яких буде роз’яснювати значення тих чи інших норм цих Законів, причини їх включення в національне законодавство, практику застосування аналогічних норм в інших державах. Публікації будуть присвячені більш детальному висвітленню зазначених положень Законів України «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

При порівнянні Закону України «Про боротьбу з корупцією» 1995 року та Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» 2009 року одразу стає помітно, що вони суттєво відрізняються своєю ідеологією. Якщо попередній Закон був спрямований в основному на здійснення заходів репресивного характеру (встановлення відповідальності за порушення вимог Закону), то Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» зосереджено на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції. Причому, дія елементів запобігання корупції починається ще на стадії добору публічних службовців, і супроводжує його не лише протягом перебування на ній, а і після звільнення зі служби.

Одним із основних механізмів запобігання корупції є запровадження добору висококваліфікованих кадрів на публічній службі, які б одночасно відповідали вимогам доброчесної поведінки.

З метою організації такого добору кадрів при працевлаштуванні на посади, пов’язані з виконанням функцій держави, кандидат зобов’язаний подати відомості про майно, доходи, зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, та пройти спеціальну перевірку. Під час спеціальної перевірки перевірятиметься не лише достовірність поданої інформації про майновий стан, наявність у кандидата та близьких йому осіб корпоративних прав, про притягнення до кримінальної відповідальності та відповідальності за корупційні правопорушення, а і відомості про стан здоров’я кандидата, його освіту тощо.

Зі вступом на публічну службу діяльність службовця супроводжується низкою заходів, пов’язаних із забороною:

  • використовувати своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб;
  • займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом;
  • входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом;
  • відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію;
  • одержувати подарунки, крім особистих подарунків, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги;
  • працювати в безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким особам.

Також, для всіх публічних службовців під час перебування на посадах встановлюється обов’язок регулярно подавати відомості не лише про доходи, а і про витрати, що дозволить запобігти незаконному збагаченню цих осіб.

При цьому, всі зазначені обмеження щодо публічних службовців зберігаються протягом двох років після звільнення таких осіб з посад або припинення ними в установленому порядку діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, за умови якщо обов’язки цих осіб на новій посаді у приватному секторі безпосередньо пов’язані з функціями, які виконували особи, перебуваючи на попередній посаді.

У разі порушення цих обмежень, особи, притягаються до кримінальної або адміністративної відповідальності та підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не передбачено законом. Крім того, відомості про цих осіб, заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Зазначені положення Закону набувають більшої ваги з огляду на те, що суб’єктами відповідальності за вчинення корупційних правопорушень з 1 січня 2010 року стануть не лише посадові особи, які отримують заробітну плату з державного або місцевих бюджетів, а і особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Це, зокрема стосується осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи).

З урахуванням того, що на сьогодні однією з причин поширення корупції в державі є толерантне ставлення громадян до цього ганебного явища, ще одним важливим механізмом запобігання корупції, що знайшов своє місце в Законі, є залучення громадськості до участі у запобіганні та протидії корупції та інформування населення щодо результатів реалізації державної антикорупційної політики.

Ці положення закону мають особливу важливість з огляду на необхідність встановлення громадського контролю за діяльністю влади з боку громадського суспільства.

При цьому, Закон передбачає, що громадський контроль здійснюватиметься шляхом:

  • обов’язкового громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб’єктам господарювання, а також делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, у тому числі недержавним організаціям;
  • проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів;
  • внесення пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання та протидії корупції.

Механізмом, спрямованим на запобігання поширення корупції, є також створення єдиних засад формування державної антикорупційної політики. Цей напрямок антикорупційної діяльності забезпечуватиме спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики, який згідно із Законом відповідатиме, зокрема за:

  • формування державної антикорупційної політики;
  • реалізацію антикорупційної стратегії;
  • координацію діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань;
  • проведення антикорупційної експертизи.

Останній напрямок діяльності спеціально уповноваженого органу з питань запобігання корупції є важливим з огляду на те, що як доводить практичний досвід, на сьогодні, поширені випадки наявності дефектів нормативно-правових актів, які дозволяють в подальшому посадовим особам при виконанні своїх службових обов’язків вчиняти корупційні правопорушення.

З метою усунення таких недоліків нормотворчості положеннями Закону запроваджено проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, основним завданням якої є виявлення наявності в проектах нормативно-правових актів норм, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, а також розроблення рекомендацій стосовно їх усунення.

До речі, створення цієї інституції ще раз підтверджує спрямованість Закону на превенцію корупції.

Міжнародний досвід свідчить про те, що застосування таких механізмів запобігання корупції дозволяє значно знизити рівень поширення корупції в державі.

Іншим елементом реформи антикорупційного законодавства є положення щодо удосконалення засад кримінальної та адміністративної відповідальності громадян, що містяться у положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Здійснення таких реформ обумовлено тим, що положення Кримінального кодексу застаріли та вже давно не відповідають сучасному стану речей. Економічні, культурні, соціальні процеси стрімко змінюються, а законодавство залишається у минулому столітті.

Яскравим відображенням цього є неадекватне ставлення Кримінального кодексу до корупції у приватному секторі. Відповідні норми глави «Службові злочини» просто «перекочували» із КК 1961 року. Хоча всі добре пам’ятають, що у той час не було ні корупції, ні приватного сектору.

Сучасний світ не залишає без реагування не доброчесність у приватному секторі, адже це може суттєво підірвати економічні засади функціонування держави. Саме тому Кримінальна конвенція Ради Європи проти корупції (статті 7 та 8), Конвенція ООН проти корупції (статті 12. 21) вимагають від держав визнати злочинною корупцію у приватній сфері.

Всі без винятку демократичні розвинуті держави вже давно пройшли цей шлях. Цікаво те, що у Великобританії, ще 1906 року, понад століття тому прийнято Акт про запобігання корупції, яким криміналізовано корупцію у приватній сфері. Більш ніж сто років по тому в Україні лише розпочалася дискусія на цю тему.

Закон доповнює Кримінальний кодекс новим розділом щодо корупційних злочинів у приватному секторі. Такий підхід відповідає міжнародним стандартам. Оскільки відповідальність за корупцію у публічному секторі повинна бути більш жорсткою, ніж за корупцію у приватному секторі, ці норми викладають у окремих статтях або главах. Як приклади можна навести такі держави, як США, Великобританія, Франція, Фінляндія, Ісландія, Люксембург, Нідерланди, Словенія, Латвія, Польща. Подібним шляхом пішли і наші сусіди — РФ.

Іншою важливою новелою є розширення кола осіб, на яких поширюватиметься відповідальність за корупційні правопорушення.

Мова йде про такі категорії, як:

  • посадові особи іноземної держави або міжнародної організації,
  • особи, які не мають статусу державного службовця, але виконують делеговані їм державою публічні функції влади (аудитор, нотаріус, експерт, адвокат, арбітражний керуючий тощо).

Ці норми також випливають із положень Конвенції ООН проти корупції (стаття 2), Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції (стаття 1) та Додаткового протоколу до неї (статті 2 та 3).

Кримінальний кодекс також доповнено новими статтями, що передбачають відповідальність за «торгівлю впливом», якою вважається пропозиція або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за такі вигоди вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та за «незаконне збагачення», тобто за одержання службовою особою неправомірної вигоди або за передачу нею такої вигоди близьким родичам.

Зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають:

  • окреслення кола корупційних правопорушень відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» (зокрема, одержання подарунка, порушення вимог щодо декларування особистих інтересів тощо);
  • чітке розмежування кримінальної та адміністративної відповідальності за корупцію.

Так, Група держав Ради Європи проти корупції (ГРЕКО) рекомендувала переглянути систему адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення з тим, щоб чітко встановити, що випадки корупції мають трактуватися як кримінальні правопорушення або, у крайньому випадку, чітко розмежувати вимоги до застосування цих двох відмінних процедур.

Таким чином, положеннями Закону пропонується визначити, що одержання хабара (незаконне одержання благ), а так само дача хабара (підкуп), вважатимуться адміністративними правопорушеннями, якщо їх сума не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні, це 1512 грн.). Якщо ж, сума хабара перевищуватиме п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то такі діяння вважатимуться злочином.

Також Законом передбачено зупинення строку розгляду адміністративних справ про корупційні діяння у випадку, коли особа, умисно ухиляється від явки до суду чи з поважних причин не може туди з’явитися.

Положення Закону «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» також ґрунтуються на нормах Конвенції ООН проти корупції, Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції. На цьому Україні наголошували Група держав Ради Європи проти корупції та Стамбульський план дій по боротьбі з корупцією.

У сучасному світі відповідальність юридичних осіб є загальновизнаним ефективним засобом боротьби з корупцією, оскільки дозволяє повністю позбавити корпорації незаконно одержаних благ.

Характеризуючи Закон доцільно відзначити такі основні риси:

  1. відповідальність юридичної особи наступає за вчинення корупційного злочину керівником чи іншою уповноваженою особою юридичної особи від імені та в інтересах цієї юридичної особи. Відповідальність юридичної особи настає лише в тому випадку, коли злочин було вчинено в інтересах юридичної особи. Ця вимога спрямована на те, щоб уникнути притягнення до відповідальності юридичної особи у випадках, коли фізична особа вчиняє злочин у власних інтересах або всупереч інтересам юридичної особи;
  2. відповідальність юридичної особи наступає тільки після винесення обвинувального вироку щодо фізичної особи-керівника юридичної особи. Тобто, як це передбачається міжнародними актами, накладення стягнення на юридичну особу за вчинення корупційного правопорушення не виключає відповідальності посадових осіб, які діяли в інтересах такої юридичної особи;
  3. юридичну особу можна притягнути до відповідальності за злочини, окреслені у Конвенції ООН проти корупції та Кримінальній Конвенції Ради Європи проти корупції — хабарництво, комерційний підкуп, відмивання брудних коштів, втручання в діяльність судових органів;
  4. до відповідальності не можуть бути притягнуті юридичні особи публічного права, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів;
  5. порядок розгляду місцевими загальними судами справ про корупційні правопорушення, вчинені юридичними особами, визначений цим Законом.
 

 

 

 

Органи протидії корупції

Система органів, що здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»

Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» порівняно із Законом України «Про боротьбу з корупцією» розширено перелік суб’єктів, що здійснюють заходи із запобігання та протидії корупції.

Недосконалість існуючої системи антикорупційних органів, а також відсутність чіткої державної антикорупційної політики та державних органів, відповідальних за її реалізацію, є одним із найважливіших чинників складної ситуації з корупцією в Україні.

В новому Законі ця проблема вирішується шляхом функціонального розмежування на суб’єктів, відповідальних за формування, розробку, реалізацію, координацію антикорупційної політики держави, тих, що здійснюють безпосереднє виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень, а також тих, що беруть участь у запобіганні, виявленні та припиненні корупційних правопорушень.

Формування, реалізація та координація державної антикорупційної політики

Відповідно до положень частини першої статті 3 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» до суб’єктів, які здійснюють заходи щодо протидії корупції віднесено Президента України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, а також органи прокуратури України в межах повноважень, визначених Конституцією України та законами.

Визначення Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України суб’єктами протидії корупції, пов’язане із тим, що саме зазначені суб’єкти наділені конституційними повноваженнями щодо формування державної політики, визначення її основних напрямків та загальної стратегії розвитку.

Крім того, частиною третьою вказаної статті визначено, що координація і контроль за реалізацією заходів щодо запобігання та протидії корупції здійснюється Кабінетом Міністрів України, а формування державної антикорупційної політики, реалізація антикорупційної стратегії, що визначається Верховною Радою України, а також координація діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань здійснюється спеціально уповноваженим органом (особою) з питань антикорупційної політики.

На сьогоднішній день таким органом є Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики. До його основних завдань відповідно до Положення про нього, зокрема віднесено: розроблення і внесення Кабінетові Міністрів України пропозицій щодо визначення основних напрямів державної антикорупційної політики, забезпечення ефективної взаємодії з центральними і місцевими органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян з питань реалізації державної антикорупційної політики, проведення системного аналізу діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері запобігання та протидії корупції із здійсненням комплексу заходів щодо їх узгодженої роботи у зазначеній сфері тощо.

Виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень

Відповідно до частини четвертої статті 3 нового Закону спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції, до основних завдань яких віднесено виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень є спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом.

Повноваження зазначених суб’єктів визначені в законах України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю та корупцією».

Слід звернути увагу на те, що відповідно до нового Закону органи прокуратури таких повноважень позбавлені. На них покладено здійснення координації діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції.

Крім спеціально уповноважених суб’єктів участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, також беруть:

  • уповноважені підрозділи органів державної влади;
  • місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;

Необхідно зазначити, що завдання та повноваження цих суб’єктів є значно вужчими у порівнянні із спеціально уповноваженими суб’єктами. Їх роль у значній мірі полягає у здійсненні заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням та сприянні спеціально-уповноваженим суб’єктам.

Для прикладу, в Міністерстві юстиції таким уповноваженим підрозділом є Управління з питань запобігання корупції, до основних завдань якого віднесено запобігання зловживанням та попередження інших службових правопорушень в органах юстиції, підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери управління Міністерства юстиції України, виявлення корупційних ризиків, що виникають у процесі діяльності органів юстиції та надання рекомендацій щодо їх усунення тощо.

Важливим є також те, що новий Закон з урахуванням визнання корупції в приватному секторі визначає суб’єктом запобігання та протидії корупції також підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадових осіб, а також громадян та об’єднання громадян за їх згодою.

Необхідно наголосити на тому, що новий Закон покладає обов’язок вживати заходи щодо запобігання та протидії корупції на керівників органів державної влади, юридичних осіб, їх структурних підрозділів. Законом передбачено, що зазначені суб’єкти у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення, зобов’язані вжити доступних для них заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноваженого суб’єкта у цій сфері.

У разі невиконання вказаних обов’язків передбачена адміністративна відповідальність статтею 21229 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Санкція цієї статті передбачає накладення штрафу від 50 до 125 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

 

Суб’єкти відповідальності

Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення

Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», що вводиться в дію з 1 січня 2010 року, визначає коло осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, що можуть бути притягнені до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

На сьогодні, відповідно до статті 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією» до суб’єктів корупційних діянь належать:

  • державні службовці;
  • Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри;
  • народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
  • посадові особи місцевого самоврядування;
  • військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби).

Таким чином, протиправні діяння значної кількості посадових осіб залишаються поза межами дії Закону, що сприяє поширенню корупційних проявів не лише на державний апарат, а й на всю бюджетну сферу, діяльність політичних партій, приватний сектор, тощо.

Тому, одним з питань, що вирішувалось у ході роботи ще над проектом Закону, було закріплення можливості притягнення до відповідальності всіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, у випадку вчинення ними корупційних правопорушень.

Крім того, Конвенцією ООН проти корупції, яка ратифікована Україною у 2006 році, з метою запровадження єдиних стандартів у сфері протидії корупції, визначено й коло суб’єктів вчинення корупційних діянь, що повинні притягуватись до відповідальності.

Так, відповідно до статті 2 Конвенції до державних посадових осіб віднесені:

  • будь-які особи, які обіймають посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі Держави-учасниці, яку призначено чи обрано, праця якої оплачувана чи неоплачувана, незалежно від старшинства;
  • будь-які інші особи, які виконують будь-яку державну функцію, зокрема для державного органу або державного підприємства, або надає будь-яку державну послугу, як це визначається у внутрішньому праві Держави-учасниці і як це застосовується у відповідній галузі правового регулювання цієї Держави-учасниці;
  • будь-які інші особи, що визначаються як «державна посадова особа» у внутрішньому праві Держави-учасниці. Однак з метою вжиття деяких конкретних заходів, передбачених главою II цієї Конвенції «державна посадова особа» може означати будь-яку особу, яка виконує будь-яку державну функцію або надає будь-яку державну послугу, як це визначається у внутрішньому праві Держави-учасниці і як це застосовується у відповідній галузі правового регулювання цієї Держави-учасниці.

З урахуванням положень Конвенції ООН проти корупції, Закон виділив декілька категорій осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення.

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування

Перша з них — особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування. До цієї категорії осіб належать:

  • Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
  • державні службовці;
  • посадові особи місцевого органів місцевого самоврядування;
  • військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;
  • судді Конституційного Суду України, професійні судді, народні засідателі і присяжні;
  • особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;
  • посадові особи і працівники органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;
  • посадові та службові особи інших органів державної влади.

На цих осіб поширюється найбільша кількість обмежень, встановлених цим та іншими законами України.

Слід звернути увагу, що статус деяких осіб, віднесених до цієї групи визначений Конституцією України і спеціальними законами (Президент України, народні депутати, судді).

Тому питання відповідальності цих осіб за корупційні правопорушення повинні визначатися з урахуванням відповідних норм Конституції України і спеціальних законів.

Особи, які не відносяться до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, але в цілях Закону до них прирівняні

Окремо Законом виділено категорію осіб, які не відносяться до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, але в цілях Закону до них прирівняні. На таких осіб поширюється менша кількість обмежень у порівнянні із особами, уповноваженими на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, і застосовуються вони до них лише у випадку виконання ними визначених функцій у публічному секторі. До них належать:

  • посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
  • члени окружних, територіальних та дільничних виборчих комісій;
  • керівники громадських організацій, які частково фінансуються з державного чи місцевого бюджету;
  • помічники-консультанти народних депутатів України та інших виборних осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
  • особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги: аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи.

 

Посадові особи іноземних держав та посадові особи міжнародних організацій

Варто відзначити і таку важливу новелу, як поширення відповідальності за вчинення корупційних діянь, на посадових осіб іноземних держав та посадових осіб міжнародних організацій. Це випливає із статті 2 Конвенції ООН проти корупції, відповідно до якої «іноземна державна посадова особа» — це будь-яка особа, яка обіймає посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі зарубіжної країни, яку призначено чи обрано; а також будь-яку особу, яка здійснює державні функції для зарубіжної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства;

В свою чергу, згідно з Конвенцією, «посадова особа міжнародної організації» — це співробітник міжнародної організації чи будь-яка особа, яка уповноважена такою організацією діяти від її імені.

Особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків

Крім того, у зв’язку з визнанням державою необхідності боротьби із корупцією у приватному секторі, до категорії осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення віднесено осіб, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків та осіб, спеціально уповноважених на виконання таких обов’язків в юридичних особах, а також фізичних осіб — підприємців.

Підстави відповідальності суб’єктів зазначених у цій статті, склади правопорушень, за які вони можуть нести відповідальність, визначаються нормами Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення, Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення».

Юридичні особи

Нарешті, остання група суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення – юридичні особи. Згідно із Законом України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення», юридичні особи несуть відповідальність за вчинення від її імені та в її інтересах керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті будь-якого із злочинів, передбачених наступними статтями Кримінального кодексу України:

  • статтею 209 (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом);
  • частиною першою або другою статті 2354 (комерційний підкуп);
  • частиною першою або другою статті 2355 (підкуп особи, яка надає публічні послуги);
  • статтею 364 (зловживання владою або службовим становищем);
  • статтею 365 (перевищення влади або службових повноважень);
  • статтею 368 (одержання хабара);
  • статтею 369 (пропозиція або давання хабара);
  • статтею 376 (втручання в діяльність судових органів).

Інститут відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення є новим для нашої правової системи. Його запроваджено у зв’язку з тим, що недоброчесні дії керівників юридичних осіб часто призводять до нівелювання однакових для усіх правил ведення бізнесу, а також руйнують засади вільної, конкурентної економіки.

 

Обмеження щодо одержання подарунків

1 січня 2010 р. уводиться в дію Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», ухвалений Верховною Радою України 11 червня 2010 р. Однією із вимог нового Закону є запровадження обмежень щодо одержання подарунків.

Відповідні стандарти закріплені в низці міжнародних документів, виконувати які, зобов’язалась наша держава.

Так, пункт 4 статті 7 Конвенції ООН проти корупції передбачає зобов’язання сторін створювати, підтримувати й зміцнювати системи, які запобігають виникненню конфлікту інтересів, а пункт 5 статті 8 Конвенції встановлює обов’язок держав запроваджувати заходи й системи, які зобов’язують державних посадових осіб надавати відповідним органам декларації, inter alia (у тому числі), про суттєві дарунки або прибутки, у зв’язку з якими може виникнути конфлікт інтересів стосовно їхніх функцій як державних посадових осіб.

Комітет Міністрів Ради Європи 11 травня 2000 р. ухвалив Рекомендацію №R(2000)10, згідно з якою урядам держав — членів рекомендовано ухвалювати національні кодекси поведінки посадовців на основі Типового кодексу поведінки посадовців органів державної влади та місцевого самоврядування, доданого до цієї Рекомендації. Типовий кодекс передбачає низку правил щодо запобігання конфлікту інтересів посадовців, у тому числі, щодо одержання подарунків.

Стаття 18 Типового кодексу визначає, що:

  1. Посадовець не може вимагати або приймати подарунки, знаки уваги, прояви гостинності або інші вигоди для себе чи своєї сім’ї, близьких родичів і друзів, або осіб чи організацій, з якими він має ділові чи політичні стосунки, що можуть сплинути чи видаються такими, що впливають на неупередженість при виконанні посадових обов’язків, або які є винагородою чи виглядають як винагорода, пов’язана з його обов’язками. Це не стосується загальноприйнятої гостинності або дрібних подарунків.
  2. Якщо посадовець має сумніви щодо того, чи може він прийняти подарунок або вияв гостинності, то він повинен звернутись за порадою до свого керівника.

Важливо зазначити те, що Комітет Міністрів Ради Європи доручив Групі держав проти корупції (ГРЕКО) контролювати виконання цієї Рекомендації. Тому Україна має дотримуватись цих стандартів, адже вступивши до ГРЕКО, взяла на себе відповідні зобов’язання.

Разом із тим, необхідно наголосити, що необхідність запровадження аналогічних норм існує не лише тому, що Україна взяла на себе відповідні міжнародні зобов’язання. Світовий досвід вказує на те, що встановлення обмежень для публічних службовців у частині одержання ними подарунків, пов’язаних із виконанням публічних обов’язків, є одним із способів запобігти можливому конфлікту інтересів. Без таких положень жодна із внутрішньодержавних систем запобігання корупції не буде ефективною. Крім того, це є важливим з огляду на необхідність забезпечення довіри населення до публічної адміністрації, впевненості у її неупередженості та справедливості. Звісно, такої довіри не може бути, якщо громадяни бачать, що посадовець отримує винагороду від тих чи інших осіб за вчинення чи утримання від вчинення певних дій на їх користь.

З урахуванням наведеного, статтею 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» встановлено такі правила:

  1. Особам, зазначеним у пунктах 1-2 частини першої статті 2 цього Закону, у зв’язку з виконанням ними функцій держави або органів місцевого самоврядування забороняється приймати подарунки, за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами.
  2. Особи, зазначені в пунктах 1-2 частини першої статті 2 цього Закону, можуть приймати особисті подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги.
  3. Особи, зазначені в пунктах 1-2 частини першої статті 2 цього Закону, передають органу державної влади, організації або іншій юридичній особі, де вони працюють, подарунки, одержані під час проведення офіційних заходів, у триденний строк в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, для того щоб встановити законність/незаконність одержання подарунку публічний службовець повинен, перш за все, визначити, чи пов’язаний запропонований подарунок із виконанням ним своїх обов’язків за посадою.

Пов’язаними із виконанням службових обов’язків, є подарунки, що надаються як подяка за раніше вчинені службовцем дії (бездіяльність) або прийняті ним рішення на користь дарувальника або третіх осіб, або даруються в очікуванні заздалегідь необіцяного вчинення публічним службовцем дій (бездіяльності) або прийняття ним рішень на користь дарувальника або третіх осіб. До цієї ж категорії належать подарунки, що надаються службовцю підлеглими.

Службовцю завжди варто визначатись з мотивами дарувальника. Якщо вбачається, що мотивом для надання подарунку є перебування такого службовця на державний службі та його абстрактна здатність приймати владні рішення чи вчиняти певні дії, від подарунку необхідно відмовитись.

У разі ж якщо у службовця є сумніви щодо того чи пов’язане надання подарунку із його службовими обов’язками, він повинен звернутись за роз’ясненнями до свого безпосереднього керівника.

У будь-якому випадку необхідно відмовитись від прийняття подарунку, якщо це може поставити під сумнів доброчесність службовця чи органу, де він працює, неупередженість та безсторонність прийнятих ним рішень. Така вимога випливає, зокрема із положень:

  • частини першої статті 12 Закону, яка вказує на те, що публічні службовці зобов’язані вжити заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів, а також
  • статті 5 Закону України «Про державну службу», яка передбачає, що державний службовець повинен не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Аналогічні положення, для прикладу також, містяться і в статті 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Водночас, слід мати на увазі, що є ситуації, у яких подарунки, хоча і мотивовані виконанням службовцем своїх обов’язків, однак не виходять за межі закону. Мова йде про випадки, коли подарунок надається службовцю органом виконавчої влади/ органом місцевого самоврядування як відзнака або заохочення за успіхи у професійній діяльності, або стосується проведення офіційних заходів. Очевидно, що такі подарунки не можуть надходити від приватних установ (компаній, банків, громадських організацій, фондів, політичних партій тощо) чи осіб, або ж бути профінансованими такими особами.

Згідно із частиною другою статті 5 Закону, допускається одержання подарунків, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги. До зазначених належать подарунки, одержані від близьких осіб, друзів чи знайомих з нагоди, наприклад, дня народження, ювілею, або загальновизнаного свята (Новий рік, міжнародний жіночий день, день захисника Вітчизни) за умови, що ці подарунки не впливатимуть на прийняття службовцями неупереджених рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення. Незабороненими законом є такі прояви гостинності як запрошення на каву, вечерю, перегляд спортивних змагань, знову ж таки за умови, що прояви гостинності не будуть постійними, не впливатимуть на прийняття службовцями рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення. Крім того, вартість одного такого подарунка не повинна перевищувати розміру однієї податкової соціальної пільги.

Розмір податкової пільги встановлюється відповідно до статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», і дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» (стаття 55) з 1 січня 2009 року встановлено гарантований державою розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень на місяць, відповідно — податкова пільга складатиме 302 грн. 50 копійок. Слід звернути увагу, що цей розмір щороку змінюватиметься.

Важливою вимогою Закону є встановлення обов’язку передавати подарунки, вручені під час офіційних заходів, до того органу державної влади, в якому працює службовець. Закон встановлює триденний строк для передачі такого подарунку до органу чи установи, де працює службовець. У випадку, якщо офіційний захід відбувався в іншому місті, то подарунок повинен бути зданий службовцем протягом триденного строку з моменту коли стало можливим (наприклад, після повернення із відрядження).

Порядок передачі подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави має бути врегульовано відповідним рішенням Кабінету Міністрів України.

Важливим є також те, що одержання особистого подарунка (дарунка) на порушення вимог Закону є адміністративним правопорушенням, яке відповідно до статті 21232 Кодексу України про адміністративні правопорушення тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією одержаного подарунка.

 

Засади відповідальності

Основні засади відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень

Питання відповідальності юридичних осіб за правопорушення, пов’язані із корупцією, є дуже важливими для забезпечення ефективної антикорупційної кампанії у будь-якій державі. Юридичні особи можуть мати серйозний вплив як на економіку держави, так і на інші сфери життя, а тому зловживання можуть призвести до завдання великих збитків. Крім того, це підриває засади конкуренції, створює нерівні умови для ведення бізнесу, а отже — шкодить розвитку економіки.

Відповідальність юридичних осіб є ефективним засобом боротьби з корупцією, ще й тому, що дозволяє повністю позбавити корпорації незаконно одержаних благ. Крім того, сама наявність правових норм щодо відповідальності юридичної особи матиме стримувальний, попереджувальний ефект, змушуватиме юридичні особи створювати спеціальні програми щодо дотримання вимог законодавства (у першу чергу антикорупційного), ухвалювати кодекси поведінки працівників компаній.

Можна навести декілька прикладів успішного переслідування корпорацій за хабарництво.

У 2007 р. дочірня компанія нафтовидобувної корпорації «Бейкер Х’юз» зі штаб-квартирою в Х’юстоні визнала себе винною в місцевому окружному суді, погодившись сплатити 44 млн. доларів штрафу та повернути прибутки, отримані як наслідок підкупу чиновників у Казахстані, де вона в такий спосіб здобувала замовлення в нафтовидобувному секторі.

Іншим прикладом є розслідування діяльності «Сіменс АҐ», яке для цього мюнхенського виробника електронної апаратури й побутової техніки вже вилилося в безпрецедентний за розміром штраф у 201 млн.євро. Представники обвинувачення стверджують, що ряд колишніх працівників «Сіменс» створювали фонди цільового призначення для підкупу потенційних замовників по всьому світі

Наприкінці минулого року, федеральні органи США взагалі вели слідство стосовно діяльності 84 компаній (у 2002 році — всього трьох).

Визнання міжнародним співтовариством необхідності застосовувати санкції до юридичних осіб, причетних до корупції, призвели до включення відповідних норм у міжнародні договори у сфері протидії корупції.

Так, стаття 26 Конвенція ООН проти корупції передбачає обов’язок Держав-учасниць Конвенції вживати заходів, необхідних для встановлення відповідальності юридичних осіб за участь у злочинах, що визначені цією Конвенцією, а також забезпечувати застосування щодо юридичних осіб, які притягуються до відповідальності, ефективних, пропорційних та стримуючих, кримінальних або некримінальних санкцій, у тому числі грошових.

Стаття 18 Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції передбачає, що Сторони повинні вживати заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення відповідальності юридичних осіб за передбачені цією Конвенцією кримінальні правопорушення.

Україна ратифікувала обидві названі Конвенції. Ухвалення та набрання чинності Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» та «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» мають своїм наслідком зобов’язання нашої держави дотримуватись вимог, встановлених цими міжнародними договорами, у тому числі, щодо відповідальності юридичних осіб.

Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» вводиться в дію 1 січня 2010 року, а отже з цієї дати в Україні з’явиться ще один ефективний інструмент у стримуванні та покаранні за корупцію.

Цей Закон встановлює відповідальність юридичних осіб за вчинення їх уповноваженими особами корупційних правопорушень, а також визначає порядок притягнення їх до відповідальності.

Слід звернути увагу, на те, що суб’єктом відповідальності за правопорушення, пов’язані із корупцією, є лише юридичні особи приватного права — дія Закону не поширюється на юридичних осіб публічного права, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів, а також міжнародні організації. Така норма випливає із положень Кримінальної Конвенції проти корупції та Конвенції ООН проти корупції. Відповідно до пункту «d» статті 1 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією до юридичних осіб на яких не поширюється дія Конвенції, віднесено державу або державні органи, які здійснюють державні повноваження.

Крім того, наявність таких виключень, пояснюється тим, що застосування заходів, передбачених цим Законом до юридичних осіб публічного права, які повністю утримується за рахунок бюджетних коштів є недоцільним, адже у випадку застосування штрафу чи конфіскації, стягнуте майно всеодно буде звернуто в дохід держави.

Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» не містить визначення юридичної особи публічного права чи юридичної особи приватного права. Тому необхідно керуватись положеннями Цивільного кодексу України. Зокрема, юридичними особами публічного права, згідно із його положеннями визнаються ті, що створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом (стаття 81 Цивільного кодексу України).

Статтею 2 Закону визначаються підстави відповідальності юридичної особи. Так, юридична особа може бути притягнута до відповідальності у разі якщо:

  • керівником, засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою вчинено один із злочинів, вказаних у цій статті;
  • цей злочин вчинено від імені юридичної особи та в її інтересах.
    Таким чином, Закон вимагає обов’язкової наявності обох цих умов.

Суть цього положення зводиться до того, що юридична особа не повинна нести відповідальність за правопорушення, вчинені її працівниками з власних, особистих мотивів, спрямовані на досягнення вигоди для працівника. У такому випадку, вчинене правопорушення немає жодного стосунку до юридичної особи. Як приклад, можна навести дачу хабара працівником компанії за сприяння у отриманні земельної ділянки для власного користування.

Для встановлення наявності зв’язку між злочинним діянням уповноваженого представника юридичної особи та самою юридичною особою, необхідно з’ясувати зміст понять «від імені юридичної особи та в її інтересах».

Практика іноземних держав показує, що ці поняття тлумачаться неоднаково. В Канаді, наприклад, цей термін означає, що діяння було безпосередньо або частково спрямоване на одержання вигоди для юридичної особи. В Німеччині – вимагається встановлення факту, що юридична особа одержала або повинна була одержати дохід. У Франції закон тлумачить це таким чином, що юридична особа несе відповідальність, якщо діяння були вчинені у процесі діяльності, спрямованої на розвиток організації, підприємства або виконання задач юридичної особи, навіть якщо не було досягнуто вигоди чи переваги.

Закон, про який іде мова, не вимагає обов’язкового настання вигідних для юридичної особи наслідків. Тобто відповідальність юридичної особи повинна наставати за умови вчинення її уповноваженою особою дій, спрямованих на отримання вигоди юридичної особи, незалежно від того, чи ця вигода була одержана. Користуючись термінологією кримінального права, можна вести мову про аналогію із злочинами із формальним складом.

Закон передбачає, що юридична особа може бути притягнута до відповідальності у разі якщо відповідний злочин вчинено керівником, засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою. Зміст понять засновник та учасник визначено у Цивільному кодексі України, зокрема у статтях 114, 135 та 141.

Поняття керівник чи інша уповноважена особа визначаються статутними документами юридичної особи. Статтею 88 Цивільного кодексу України встановлено, що у статуті товариства вказуються органи управління товариством, а в установчому акті установи вказується структура управління установою. Тому необхідно встановлювати наявність повноважень на прийняття рішень від імені юридичної особи у її статутних документах.

Юридична особа несе відповідальність за дії уповноважених осіб, що містять склад злочину, передбачений такими нормами Кримінального кодексу України:

  • статтею 209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом»;
  • частиною першою або другою статей 235 «Комерційний підкуп» та 235 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги»;
  • статтями:
    • 364 «Зловживання владою або службовим становищем»;
    • 365 «Перевищення влади або службових повноважень»;
    • 368 «Одержання хабара»;
    • 369 «Пропозиція або давання хабара»;
    • 376 «Втручання в діяльність судових органів».

Як випливає зі статті 2 Закону, перелік складів злочинів Кримінального кодексу України, вчинення яких тягне за собою відповідальність юридичних осіб, включає в себе і ті, що не можна назвати у чистому вигляді корупційними, наприклад відмивання злочинних доходів чи втручання у діяльність судових органів.

Такий підхід відповідає загальновизнаним світовим уявленням щодо переслідування корупції, що включає в себе і покарання за злочини, які є супутніми з корупційними, зокрема, полегшують чи сприяють вчиненню корупційного злочину, або приховуванню його наслідків. Для прикладу, стаття 18 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією передбачає, що сторони повинні забезпечити притягнення до відповідальності юридичних осіб за передбачені цією Конвенцією правопорушення – дача хабара, посередництво та відмивання грошей. Натомість стаття 26 Конвенції ООН проти корупції вказує на необхідність встановлення відповідальності за ширший перелік злочинів, у тому числі, і за підкуп у приватному секторі, втручання у здійснення правосуддя тощо.

Покарання для юридичних осіб, причетних до корупції, визначені у статті 3 Закону, яка містить систему стягнень, тобто вичерпний їх перелік, в межах якого зазначені види стягнень залежно від ступеня їх суворості. У цьому переліку стягнення подані за принципом «від менш суворого до більш суворого.

За порядком застосування стягнення у Законі поділяються на:

а) основні (заборона займатися певним видом діяльності, ліквідація юридичної особи) тобто ті, які можуть призначатися лише як самостійні;

б) додаткові (штраф, конфіскація майна). Ці види стягнення можуть застосовуватись у сукупності із іншими видами стягнень, або як самостійні стягнення.

В частині третій статті 3 Закону визначено загальний строк (один рік), протягом якого з дня виникнення підстав, передбачених статтею 10 цього Закону, на юридичну особу може бути накладено стягнення. Важливо відмітити, що законодавець свідомо не диференціював цей строк в залежності від ступеня тяжкості корупційного правопорушення. Це пояснюється тим, що відповідальність юридичної особи пов’язана із наслідками кримінального провадження щодо фізичної особи і дозволяє автоматично врахувати встановлені строки давності, визначені для злочину, вчиненого фізичною особою при вирішенні питання про застосування стягнення до юридичної особи.

Згідно із статтею 4 Закону, залежно від ступеня тяжкості злочину, вчиненого службовою особою, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою юридичної особи, суд може призначити штраф у розмірі від однієї тисячі до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян визначений Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» і становить 17 гривень. Враховуючи це, розмір штрафу в гривневому еквіваленті може складати від 17 тисяч до 255 тисяч гривень.

Розміри штрафів диференційовано в залежності від ступеня тяжкості злочину, вчиненого службовою особою, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою юридичної особи. При цьому, у Законі використана класифікація злочинів, визначена у статті 12 Кримінального кодексу України, відповідно до якої:

  • злочином невеликої тяжкості є злочин за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання;
  • злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років;
  • тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;
  • особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Таким чином, законодавець врегулював питання пропорційності санкцій, що можуть застосовуватись до юридичної особи, враховуючи при цьому ступінь тяжкості пов’язаного кримінального злочину, що є підставою для притягнення до відповідальності фізичної особи.

Однією із цілей запровадження інституту відповідальності юридичних осіб є позбавлення їх неправомірно одержаної вигоди. Конвенція ООН проти корупції вимагає від держав-учасниць застосування конфіскації хабара та доходів від злочину або майна чи грошей, вартість яких еквівалентна вартості хабара чи цих доходів.

Стаття 6 Закону, враховуючи міжнародні зобов’язання України та практику держав із ефективними системами протидії корупції, передбачає застосування стягнення у вигляді конфіскації, тобто безоплатного вилучення у примусовому порядку у власність держави майна, доходів, отриманих юридичною особою внаслідок вчинення корупційного правопорушення.

Новим для вітчизняного законодавства є застосування так завної «еквівалентної конфіскації», що полягатиме у введенні в національне законодавство конвенційного правила, згідно з яким у разі неможливості конфіскувати майно, доходи від корупційного правопорушення, суд стягує з юридичної особи суму, яка дорівнює їх вартості (частина друга статті 6 Закону).

При цьому, важливо зауважити, що виходячи із змісту положень статті 17 цього Закону, стягнення у виді конфіскації не може бути застосовано факультативно і є обов’язковим в усіх випадках, коли отримана неправомірна вигода.

Стаття 17 Закону також передбачає обов’язок прокурора звернутися до суду з клопотанням вжити заходів щодо можливої конфіскації майна юридичної особи шляхом накладення арешту на майно. Слід також звернути увагу на те, що суд може за власною ініціативою вжити таких заходів у разі якщо прокурором не дотримано вимог цієї статті.

Найбільш серйозним стягненням, що може застосовуватись до юридичної особи є її ліквідація, яка призначається судом лише у разі вчинення особами, зазначеними у статті 2 цього Закону, тяжкого або особливо тяжкого злочину (стаття 7 Закону). Слід звернути увагу на те, що ліквідація юридичної особи може призвести до серйозних наслідків, пов’язаних із припиненням економічних стосунків з іншими підприємствами, розірванням існуючих угод, звільненнями працівників підприємства.

Тому важливо підходити до застосування такого стягнення із особливою виваженістю, у виключних випадках, враховуючи принцип пропорційності накладеного стягнення та його наслідків. Застосування цього принципу означає, що суд повинен відмовитись від ліквідації підприємства, навіть коли існують формальні підстави для такого, у разі якщо це призведе до неспівмірно тяжких наслідків — масових звільнень працівників, банкрутства підприємств-контрагентів через невиконання контрактів з ліквідованою організацією тощо.

Такою є, наприклад, практика призначення аналогічного стягнення у Литві. Суди його застосовують як виняток, у тих випадках, коли юридична особа систематично вчиняє злочини або є прикриттям для злочинної діяльності, з урахуванням також можливих тяжких наслідків для інших осіб, які не були причетними до злочину юридичної особи.

Необхідно мати на увазі, що окрім стягнень, передбачених Законом України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» можуть застосовуватись і обмеження щодо юридичних осіб, визначені Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції».

Так, статтею 8 цього Закону передбачаються низка обмежень щодо юридичних осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення:

  • заборона органам державної влади або органам місцевого самоврядування, юридичним особам публічного права, юридичним особам, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету надавати кошти і майно таким особам;
  • заборона провадити діяльність від імені держави чи будь-яку іншу діяльність з надання державних послуг на договірних засадах.

Такі заборони діють протягом п’яти років з дня набрання рішенням суду законної сили і не потребують окремого згадування у рішенні суду про притягнення юридичної особи до відповідальності.

Крім того, варто мати на увазі, що Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» покладає на Уряд обов’язок щодо створення бази даних відносно юридичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення.

 

Зменшення ризиків конфлікту інтересів

З 1 січня запроваджується новий превентивний механізм для зменшення ризиків конфлікту інтересів при працевлаштуванні публічних посадовців після завершення держслужби (питання застосування статті 7 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»)

В статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію корупції», який вводиться в дію з 1 січня 2010 р. запроваджується принципово новий для України превентивний механізм, який має зменшити ризики виникнення конфлікту інтересів при працевлаштуванні публічних посадовців після припинення виконання ними функцій держави та органів місцевого самоврядування. Необхідність запровадження такого механізму обумовлена значною поширеністю практики «кадрових переміщень» між публічною та приватною сферою.

Актуальність цієї проблеми для України підтверджується матеріалами проведених досліджень опитувань державних службовців стосовно їх життєвих планів у випадку залишення державної служби.

Після залишення державної служби планують:

  • працювати в приватному секторі на посадах, де можуть бути корисні знання, досвід та зв’язки, отримані на державній службі — 52,5% опитаних;
    працювати в приватному секторі, незалежно від нинішньої посади — 10,7%;
  • займатись власним бізнесом — 10,0%;
  • інші плани — 26,8%.

Очевидно, що професійна діяльність екс-службовця (особливо — керівника) в тій сфері, що є об’єктом контрольно-дозвільної, регуляторної діяльності відомства, де він раніше працював, має підвищений ризик корупційності. Існує досить значний «попит» на цю категорію працівників.

В багатьох країнах досить детально врегульовано питання конфлікту інтересів при виході державних службовців на пенсію або переході в іншу сферу діяльності. Для визначення корупціогенності таких ситуацій застосовується термін «пантуфляж» («pantouflage» — в перекладі з французької — «хатні капці»).

Як самостійний напрямок антикорупційної діяльності це питання було поставлене в Програмі дій проти корупції, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи. В останні роки воно було об’єктом самостійного аналізу в рамках моніторингових процедур Групи держав Ради Європи проти корупції (ГРЕКО). Переважна більшість країн, що були об’єктом моніторингу під час другого раунду оцінки, отримали рекомендації стосовно необхідності регулювання відповідних ситуацій. Однак, усі вони мають складнощі в реалізації таких рекомендацій. В оціночному звіті ГРЕКО щодо України було відзначено важливість зусиль української держави з метою створення механізмів зменшення корупційних ризиків в ситуаціях переходу посадовців з публічної сфери до приватної.

В Конвенції ООН проти корупції міститься спеціальна норма щодо запобігання «пантуфляжу». В статті 12 Конвенції серед превентивних заходів вказується на необхідність «запобігання виникненню конфлікту інтересів шляхом установлення обмежень у належних випадках й на обґрунтований термін, стосовно професійної діяльності державних посадових осіб у приватному секторі, якщо така діяльність або робота безпосередньо пов’язана з функціями, що такі державні посадові особи виконували в період їхнього перебування на посаді або за виконанням яких вони здійснювали нагляд». Саме ця юридична конструкція була реалізована в статті 7 Закону «Про засади запобігання та протидії корупції».

Основна проблема при застосуванні цієї норми виникає у зв’язку з відсутністю у законі прямих вказівок на конкретні види та зміст обмежень для осіб, що залишають посади в публічній сфері. Ця обставина додатково ускладнюється тим, що Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» має рамковий характер і частина його положень потребують конкретизації в спеціальних законах. Однак цього зробити поки що не вдалось і приписи статті 7 Закону залишаються єдиними нормативними положеннями щодо феномену «пантуфляжу».

Варто зазначити, що в Україні на рівні спеціального (галузевого ) законодавства були спроби регулювати такі ситуації . Наприклад, в статті 7 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти» (втратив чинність в 2004 році), до «несхвальних дій» учасників тендерів було віднесено ситуації, коли останні пропонують або дають посадовій особі або колишньому службовцю замовника винагороду в будь-якій формі (пропозиція про найм на роботу, послуга, цінна річ, тощо). Однак, згідно наявної інформації, ця норма залишилась декларативною.

Разом з тим, положення статті 7 Закону не повинні тлумачитись як автоматичне (формальне) поширення на вказану категорію будь-яких обмежень та заборон, що поширювались на них в період їх зайнятості в публічній сфері. Оскільки українське законодавство має досить значну кількість законів, що регулюють діяльність посадових осіб в публічній сфері, то відповідні обмеження є численними та диференційованими за змістом і способами законодавчого визначення. Такі обмеження врегульовані не лише в Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції», а також і в інших – як загальних (наприклад, Законі України «Про державну службу»), так і спеціальних законах (наприклад, законах, що встановлюють статус окремих державних органів чи порядок здійснення окремих функцій держави).

При визначенні того, чи мають такі обмеження поширюватись на осіб, що припинили діяльність пов’язану з виконанням функцій держави та органів місцевого самоврядування, необхідно враховувати наступні обставини:

  • обмеження можуть застосовуватись лише до осіб, що зайняті в приватному секторі. Закон містить пряму вказівку на те, що такі особи мають займати посади в приватному секторі, тобто бути посадовими особами юридичних осіб приватного права. Разом з тим, аналогічний режим може бути застосовано також і до фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, осіб, що є найманими працівниками таких приватних підприємців (працюють на підставі трудових та цивільно-правових угод з ними та виконують організаційно-розпорядчі чи управлінські функції), а також на осіб, що працюють на підставі цивільно-правових угод з фізичними особами та юридичними особами приватного права;
  • мають бути наявні достатні докази того, що існує безпосередній зв’язок обов’язків (чи повноважень) особи в приватній сфері з тими функціями (повноваженнями), що їх особа мала в період своєї попередньої зайнятості в публічній сфері або за якими вона мала здійснювати нагляд чи контроль. Безпосередність такого зв’язку може отримувати різні прояви. Наприклад, вона є в наступних ситуаціях: а) особа є представником юридичної чи фізичної особи в органі, де вона працювала раніше, б) особа є працівником підприємства, нагляд чи контроль за діяльністю якого входив до її посадових обов’язків на попередньому місці роботи, в) особа є працівником підприємства, що отримує кошти державного чи місцевого бюджетів на підставі будь-яких угод, що на момент працевлаштування такої особи в приватній сфері були укладені державним органом чи установою, де вона раніше займала посаду. Цей перелік не є вичерпним, оскільки відповідні ситуації можуть мати досить різноманітний характер;
  • необхідно використовувати системне тлумачення, зокрема враховувати цільовий характер обмежень, який стає зрозумілим лише в контексті встановлення мети та завдань всього законодавчого акта чи його окремих положень. В преамбулі Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» зазначається, що цей закон визначає засади запобігання та протидії корупції. Відповідно, саме необхідністю створення превентивних механізмів щодо корупційних ризиків встановлюється цільовий характер обмежень, які він передбачає. В інших випадках мета обмежень може бути іншою. Наприклад, обмеження чи заборони можуть вводитись для збереження конфіденційності окремих видів службової інформації, підтримання неполітичного (позапартійного) характеру окремих державних органів, тощо. Якщо в контексті обставин, що складають суттєві умови працевлаштування колишніх посадовців публічної сфери, встановлені законом обмеження не відповідають завданням попередження корупції, то відповідні обмеження не можуть бути застосовані, оскільки вони втрачають значення превентивного інструменту, перетворюючись в більшості випадків в нелегітимні обмеження прав людини;
  • обмеження та заборони мають відповідати загальним критеріям (принципам) несуперечливості (розумності, раціональної обґрунтованості), адекватності та реальності. Наприклад, відповідно до підпункту «г» частини першої статті 4 цього Закону посадові особи публічної сфери не можуть надавати переваг певним юридичним та фізичним особам при підготовці проектів управлінських рішень та нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування. Однак, працюючи в приватній сфері, ці особи позбавлені відповідних повноважень, що робить неможливим поширення на них цих обмежень та заборон. Аналогічний характер в значній мірі мають і обмеження щодо сумісництва.

З урахуванням наведених вище міркувань можуть бути визначені основні заборони та обмеження, що можуть поширюватись на осіб, що переходять з публічної сфери в приватну. В загальному вигляді всі обмеження базуються на забороні використовувати протягом двох років свої переваги та можливості (інформація, контакти, навики, тощо), що пов’язані з службовим становищем за попереднім місцем роботи в публічній сфері, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб. Ця загальна заборона проявляються в кількох обмеженнях, які за змістом є конкретизацією існуючих в законодавстві заборон та обмежень до специфічних обставин, які мають місце при переході особи з публічної сфери до приватної:

  • забороняється неправомірно сприяти юридичним та фізичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти). Сприяння може відбуватись в різних за змістом діях (представництво інтересів, надання консультацій, передача інформації, тощо). Ознак неправомірності таке сприяння набуває за умов, коли рішення на користь таких осіб приймаються (можуть прийматись) тим органом чи установою, де раніше працював відповідний посадовець;
  • забороняється входити (в тому числі через інших осіб) до складу органів управління чи наглядової ради підприємств чи організацій, що мають на меті одержання прибутку, за умов, що таке підприємство чи організація належить до сфери наглядової, дозвільної чи контрольної діяльності органу, де раніше працювала відповідна особа. Тобто Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» не створює підстав для загальної заборони працевлаштування цих осіб на таких підприємствах, за винятком випадків, коли особа займає посади, пов’язані з виконанням управлінських функцій.

Вказані обмеження можуть діяти лише протягом певного часу.

Обґрунтування таких часових рамок є досить складним завданням, оскільки вони мають бути виправданими ступенем актуальності та реальності тих обставин, корупціогенність яких мають блокувати ці обмеження. Підхід, використаний в Україні, може бути віднесений до «помірно жорстких», оскільки відповідно до статті 7 Закону обмеження зберігаються протягом двох років з дня коли особа звільнилась з посади або припинила діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави чи органів місцевого самоврядування.

Разом з тим, враховуючи рамковий характер приписів статті 7 Закону їх соціальна ефективність в загальній системі попередження корупції має бути посилена із внесенням змін до законодавства, якими будуть визначені чіткі обмеження та заборони для окремих категорій посадовців або для окремих сфер державного управління.

 

Антикорупційна експертиза актів

Із вступом в дію Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» 1 січня 2009 р. в нашій державі буде запроваджено здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

У сучасних теоретичних моделях корупції, на яких базуються виконані в останні роки дослідження корупції в країнах з перехідною економікою (перш за все, дослідження Світового Банку, Європейського Банку реконструкції та розвитку тощо) стан законодавства визнається важливим чинником корупційної поведінки. Так, неякісне законодавство провокує корупційні дії осіб, уповноважених на виконання функцій держави, або ж полегшує реалізацію їхніх корисливих інтересів усупереч суспільним зловживаючи, при цьому, повноваженнями. Крім того, окремі правові норми можуть змушувати одержувачів державних послуг обирати корупційні моделі поведінки як найбільш раціональні та ефективні способи досягнення своїх ситуативних інтересів.

Як свідчить аналіз нормативно-правових актів України, правове регулювання в Україні здійснюється певною мірою хаотично і безсистемно. Це створює передумови для «конструювання» посадовцями вигідних для себе владних повноважень або створення можливостей діяти на власний розсуд. Навіть якщо правове регулювання здійснюється, як може здатися на перший погляд, на належному рівні, воно досить часто містить істотні прогалини, що дозволяє деяким посадовцям зловживати відсутністю повного і однозначного визначення меж їхніх повноважень.

Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції, яку Україна підписала 11 грудня 2003 року у м. Меріда (Мексиканські Сполучені Штати), містить офіційну вимогу до всіх Держав — учасниць на політичному та практичному рівнях попереджати та протидіяти корупції: «Кожна Держава — учасниця прагне періодично проводити оцінку відповідних правових інструментів й адміністративних заходів з метою визначення їх адекватності з точки зору запобігання корупції та боротьби з нею» (пункт 3 статті 5 Конвенції). Отже, у цьому документі акцентується увага на можливих корупційних ризиках у законодавстві та необхідності проведення відповідної експертизи.

У Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», схваленій Указом Президента України від 11 вересня 2006 року № 742, Главою держави наголошено на необхідності запровадження антикорупційної експертизи законопроектів з метою запобігання виникненню можливих корупційних ризиків у нових законах.

З прийняттям Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» створено законодавчі передумови для запровадження та здійснення антикорупційної експертизи.

Так, відповідно до положень частини першої статті 13 цього Закону з метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, розроблення рекомендацій стосовно їх усунення спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики проводить антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів.

Як відомо, на сьогодні таким органом (особою) в Україні є Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики. Відповідно до Положення про нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2009 року № 410, Урядовий уповноважений наділений повноваженнями щодо проведення системного аналізу законодавства з метою виявлення норм, реалізація яких може призвести до корупційних проявів, з підготовкою пропозицій щодо розроблення проектів нормативно-правових актів у сфері запобігання та протидії корупції, проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів та підготовка висновків за її результатами.

Абзацом другим частини першої статті 13 вищезазначеного Закону передбачено, що порядок і методологія проведення антикорупційної експертизи та порядок оприлюднення її результатів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 1057 схвалено Порядок проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів (далі — Порядок), який визначає процедуру проведення такої експертизи.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону та пункту 2 Порядку антикорупційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади.

Основними завданнями антикорупційної експертизи є аналіз положень нормативно-правових актів для визначення повноти та системності врегулювання відносин у відповідній сфері, внутрішньої узгодженості, доступності для розуміння, виявлення колізій законодавства, а також наявності чи відсутності положень, які сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, надання рекомендацій щодо їх усунення з метою запобігання виникненню наслідків корупційного характеру.

До проектів нормативно-правових актів з потенційно високим ступенем корупційних ризиків зазначеним Порядком віднесені, зокрема ті, предметом регулювання яких, є:

  • відносини, пов’язані з виконанням рішень, у тому числі індивідуального характеру, предметом яких є визначення прав, свобод, обов’язків людини і громадянина та способів їх реалізації;
  • управління об’єктами державної або комунальної власності, їх відчуження;
    питання митної справи, податкової та фінансової політики;
  • установлення процедур аукціонів, тендерів стосовно відчуження чи закупівлі товарів, робіт і послуг;
  • використання бюджетних коштів;
  • питання інвестиційної та інноваційної діяльності;
  • надання пільг і переваг окремим суб’єктам господарювання;
  • встановлення повноважень органів виконавчої влади та органів та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, зокрема щодо самостійного визначення порядку (механізму, процедури) вирішення проблемних питань;
  • делегування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування підприємствам та організаціям незалежно від форми власності;
  • надання адміністративних послуг органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами;
  • виконання контрольно-наглядових функцій органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Слід звернути увагу на те, що найбільш типові корупціогенні чинники та можливі способи їх усунення (нейтралізації) визначатимуться у Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів (далі – проект Методології), яка незабаром має бути затверджена Урядом.

Вказаним документом визначатимуться основні завдання та етапи проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, типологія корупціогенних чинників, основні елементи техніки проведення аналізу положень проекту нормативно-правового акта тощо.

Так, проектом Методології визначається поняття корупціогенного чинника — здатність нормативно-правової конструкції (окремого нормативного припису чи їх сукупності), самостійно чи у взаємодії з іншими нормами створювати ризик вчинення корупційних правопорушень.

Проектом Методології передбачається, що під час проведення антикорупційної експертизи здійснюватимуться виявлення та оцінка таких корупціогенних чинників:

  • невиправдане встановлення чи надмірне розширення дискреційних повноважень органів публічної влади, службових та посадових осіб;
  • встановлення (закріплення) надмірних (невиправдано завищених) вимог до фізичних та юридичних осіб, що реалізують суб’єктивні права і юридичні обов’язки у взаємодії з органами публічної влади;
  • відсутність або нечіткість адміністративних процедур;
  • відсутність чи недоліки конкурсних (аукціонних) процедур;
  • нечітке визначення функцій, обов’язків, прав і відповідальності, службових та посадових осіб.

Крім того, проектом Методології також передбачаються способи ліквідації корупціогенних чинників в залежності в їх типу, може йти мова про повне виключення дискреційного повноваження з нормативно-правового акта, обмеження його об’єму, зниження рівня і обсягу встановлених відносно фізичних і юридичних осіб вимог, юридичних обов’язків і заборон, удосконалення юридичної процедури тощо.

У зв’язку з цим, необхідно зазначити, що важливою вимогою Закону є обов’язковість розгляду результатів антикорупційної експертизи під час прийняття рішення щодо видання відповідного нормативно-правового акта. Це означає, що висновки щодо корупціогенності тих чи інших норм проекту акта повинні бути публічними, і громадськість матиме можливість ознайомитись із потенційними корупційними ризиками акта, а також заходами, вжитими суб’єктом прийняття акта з метою запобігти корупційним наслідкам прийняття такого акта.

Крім того, Закон передбачає можливість участі інститутів громадянського суспільства у реалізації громадського контролю за нормотворчою діяльністю суб’єктів нормотворчого процесу.

У статті 13 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції наголошено на тому, що «кожна Держава — учасниця вживає належних заходів, у межах своїх можливостей і згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, для сприяння активній участі окремих осіб і груп за межами державного сектора, таких як громадянське суспільство, неурядові організації та організації, що функціонують на базі громад, у запобіганні корупції й боротьбі з нею та для поглиблення розуміння суспільством факту існування, причин і небезпечного характеру корупції, а також загроз, що створюються нею».

З урахуванням цієї вимоги Конвенції частиною третьою статті 13 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» закріплюється положення про те, що за ініціативою фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб може проводитись громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Широке оприлюднення результатів такої експертизи можуть бути ефективним механізмом суспільного контролю за правотворчістю органів державної влади.

Про важливість антикорупційної експертизи як інституту антикорупційної політики свідчить також те, що узагальнені результати проведення антикорупційної експертизи є однією із складових щорічного Звіту Уряду про результати проведення заходів щодо запобігання та протидії корупції.

 

Пам’ятка з питань забезпечення доброчесності

І. ВступКорупція є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу безпеці, демократичному розвитку держави та суспільства, конституційному ладу, а саме: підриває авторитет країни, завдає шкоди демократичним засадам управління суспільством, функціонуванню державного апарату, обмежує конституційні права і свободи людини та громадянина, особливо пересічних осіб, порушує принципи верховенства права, порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, управлінських структур приватного сектора, руйнує моральні та суспільні цінності; дискредитує державу на міжнародному рівні. Саме тому, протидія корупції є одним із пріоритетів держави.

Пам’ятка з питань забезпечення доброчесності має на меті довести до працівників Міністерства юстиції України потенційно небезпечні ситуації, через які вони мимоволі можуть бути втягнутими в корупційні дії, нагадати про сумлінне виконання обов’язків, необхідність дотримання правових норм, а також інформувати про наслідки таких дій.

З 1 січня 2010 року набирає чинності Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції». Цей Закон визначає основні засади запобігання та протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

 II. Поняття корупції

Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», корупція — це використання особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей.

III. Корупція як негативне явище

Корупція є вкрай негативним явищем, її суспільна небезпечність полягає у тому, що вона:

  • завдає збитки всім;
  • підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ суспільства;
  • суттєво обмежує конституційні права й свободи людини і громадянина, особливо пересічних громадян;
  • порушує принципи верховенства права;
  • призводить до гальмування та викривлення соціально-економічних реформ, перешкоджає розвитку ринкових відносин, передусім середнього та малого підприємництва, а також надходженню іноземних інвестицій;
  • як правило, починається з невеликих знаків уваги;
  • грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур приватного сектора;
  • надає незаконні привілеї корумпованим угрупованням і кланам, підпорядковує державну владу їхнім інтересам;
  • сприяє криміналізації та тінізації економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом;
  • живить організовану злочинність, насамперед економічну, стає неодмінною умовою її існування;
  • порушує принципи соціальної справедливості, невідворотності покарання;
  • створює залежність;
  • нищить духовні, моральні та суспільні цінності;
  • ускладнює відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою, унеможливлює надання іноземної допомоги;
  • веде до адміністративної та кримінальної (карного) відповідальності;
  • робить (чинить) людину безробітною.

 

IV. Визначення

Згідно із статтею 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»:

корупційне правопорушення — умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою зазначені у частині першій статті 2 цього Закону: в) державні службовці, ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, ж) посадові та службові особи інших органів державної влади (далі — особою уповноваженою на виконання функцій держави), за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність;

конфлікт інтересів — реальні або такі, що видаються реальними, протиріччя між приватними інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень;

неправомірна вигода — грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав;

близькі особи — подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи за умови їх постійного проживання разом із суб’єктом, визначеним у частині першій статті 2 цього Закону, і ведення з ним спільного господарства.

V. Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення

У статті 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» зазначено, що суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, Прем’єр-міністр України та інші члени Кабінету Міністрів України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;
в) державні службовці;
г) посадові особи місцевого самоврядування;
ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;
д) судді Конституційного Суду України, професійні судді, народні засідателі і присяжні;
е) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;
є) посадові особи і працівники органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;
ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
б) члени окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій;
в) керівники громадських організацій, які частково фінансуються з державного чи місцевого бюджету;
г) помічники-консультанти народних депутатів України та інших виборних осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
ґ) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи);
д) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави, а також інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства);
е) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені);

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків в юридичних особах, а також фізичні особи — підприємці;

4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи — у разі одержання від них особами, зазначеними в пунктах 1—2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди;

5) юридичні особи — у визначених законом випадках.

VI. Форми (види) корупційних діянь

Корупційні діяння мають такі форми (види):

  • зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини, що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб;
  • розкрадання державного, колективного або приватного майна з використанням посадового становища;
  • незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;
  • одержання кредитів, позичок, допомоги, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством, або на які особа не має права;
  • хабарництво;
  • здійснення безпосередньо та через посередників або підставних осіб підприємницької діяльності з використанням влади чи посадових повноважень, а також пов’язаних з ними можливостей;
  • сприяння з використанням посадового становища фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;
  • неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення;
  • використання інформації, одержаної під час виконання посадових обов’язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необґрунтована відмова у наданні відповідної інформації, несвоєчасне її надання, надання недостовірної чи неповної службової інформації;
  • надання необґрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи управлінських рішень;
  • протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на посаду особи, яка за діловими і професійними якостями не має переваг перед іншими кандидатами.

Корупційні діяння можуть бути вчинені також в інших формах, у тому числі в таких, що потребують додаткового визначення законодавством.

Боротьба з проявами корупції має ґрунтуватися на поєднанні профілактичних, правоохоронних і репресивних заходів. При цьому пріоритет повинен надаватися профілактичним заходам загальносоціального і спеціального кримінологічного спрямування.

VII. Спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на запобігання корупції

Статтями 4—7 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» визначено спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції.

Суб’єктам відповідальності за корупційні правопорушення заборонено:

1) використовувати своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:

а) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);
б) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи, яка не має переваг перед іншими кандидатами на цю посаду;
в) неправомірно втручатися в діяльність інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;
г) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків;

2) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом;

3) входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом;

4) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію.

Обмеження, передбачені пунктами 2—3, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), а також на осіб, зазначених у пункті 2 розділу III цієї Пам’ятки.

2. Фізичним та юридичним особам забороняється здійснювати фінансування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, у тому числі надавати їм матеріальну та/або нематеріальну допомогу, безоплатно виконувати роботи, надавати послуги, передавати кошти та інше майно, крім випадків, передбачених законами та чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

Суб’єктам відповідальності за корупційні правопорушення, які є посадовими особами, також заборонено:

а) приймати подарунки, за винятком випадків, передбачених Законом «Про засади запобігання та протидії корупції» та іншими законами. Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення можуть приймати особисті подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги;
б) мати в безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам. Особа — суб’єкт відповідальності за корупційні правопорушення зобов’язана повідомити керівництво органу, на посаду в якому вона претендує, про працюючих у цьому органі близьких їй осіб.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження.

Установлені Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» вказані обмеження щодо суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення зберігаються протягом двох років після звільнення таких осіб з посад або припинення ними в установленому порядку діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, за умови якщо обов’язки цих осіб на новій посаді у приватному секторі безпосередньо пов’язані з функціями, які виконували особи, перебуваючи на попередній посаді.

У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов’язаних із вчиненням цих діянь.

VIII. Поради працівникам Міністерства юстиції України

1. Станьте прикладом нетерпимості до проявів корупції. Своєю поведінкою давайте оточуючим зрозуміти, що не тільки не будете самі приймати участі у корупційних діях, але й не будете приховувати корупційних дій своїх колег.

Корупцію на державній службі легше подолати тоді, коли кожен поставить собі за мету їй запобігати.

В момент вступу на державну службу працівники Міністерства юстиції України зобов’язуються сумлінно виконувати свої обов’язки, дотримуватись законодавства та принципів доброчесності у своїй поведінці. Отже, всі співробітники мають виконувати свої обов’язки неупереджено та справедливо.

Корумпована поведінка працівників порушує законність та мораль, завдає шкоди авторитету Міністерства юстиції України і загалом державі. Вона руйнує віру в неупередженість та об’єктивність державних органів.

Усі працівники Міністерства юстиції України повинні сумлінно виконувати свої обов’язки та бути прикладом, як для своїх колег, так і для пересічних громадян.

2. Рішуче припиняйте спроби втягнути Вас у корупційні дії. Негайно повідомляйте про такі спроби керівництву та до Управління з питань запобігання корупції Міністерства юстиції України, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73; vvboffice@minjust.gov.uavvb2008@minjust.gov.ua.
У
 разі повідомлення Управління з питань запобігання корупції про факти та спроби схилити Вас до корупційних дій Управління з питань запобігання корупції зобов’язане забезпечити захист Ваших прав та інтересів.

У зовнішніх контактах, наприклад, з особами, що надають роботу, товари, послуги за державні кошти Ви повинні, з самого початку, визначити чіткі межі ваших повноважень і негайно припиняти спроби втягування до корупційних дій.

Не створюйте в оточуючих враження, що Ви відкриті для «невеликих ознак уваги».

Не піддавайтеся спокусі таким чином поправити свої матеріальне становище.

Не соромтеся відмовитися від подарунка або віддати його назад, супроводжуючи цю вимогу роз’ясненням правил, яких Ви маєте дотримуватись.

Якщо Ви працюєте у сфері, що має справу з розподілом державних коштів або замовлень, то Вам необхідно бути особливо обережним щодо намагань третіх осіб вплинути на Ваше рішення.

Чітко дотримуйтеся норм законодавства про заборону прийняття винагород або подарунків та вимог доброчесної поведінки.

Якщо третя особа попросила Вас зробити їй протиправну послугу, негайно поінформуйте про це своє керівництво і Управління з питань запобігання корупції Міністерства юстиції України. Це допоможе уникнути будь-якої підозри в корупції та дасть змогу вжити заходів проти правопорушників. Якщо Ви опираєтесь спробам втягнути Вас у корупцію, однак не повідомляєте про це керівництво та Управління з питань запобігання корупції, особа, яка схиляла Вас до корупційних дій може повторити свою спробу звернувшись до когось з Ваших колег. Захистіть своїх колег від спокуси втягнутися у корупцію — послідовно розкривайте намагання сторонніх осіб корумпувати Вас.

Працівники Міністерства юстиції повинні протидіяти корупції разом, таким чином вони досягнуть злагоджених дій, результатів у попередженні корупції та викликатимуть довіру у громадян.

3. Якщо у Вас з’являється відчуття, що вас хочуть попросити про послугу, яка суперечить Вашим обов’язкам, покличте когось зі своїх колег у якості свідка.

Іноді в ході розмови із сторонньою особою у Вас може виникнути підозра, що Вам намагатимуться зробити протиправну пропозицію, яку буде нелегко відхилити. Часто в такій ситуації не допомагає лише відмова від корупційних дій, тому Вам не варто намагатися владнати ситуацію власними силами. Запросіть до участі у розмові одного із своїх колег.

4. Працюйте так, щоб Вашу роботу можна було в будь-який момент перевірити.

Ваша робота повинна бути прозорою та зрозумілою для керівництва, колег та інших осіб. Можливо Вам доведеться змінити своє місце роботи (перехід до виконання нових завдань, перехід до іншого підрозділу) або бути тимчасово відсутнім (хвороба, відпустка), тому Ваша робота повинна бути настільки прозорою, щоб в будь-який час особа, що Вас замінить, могла виконувати Ваші обов’язки.

5.Чітко відокремлюйте службову діяльність від свого приватного життя. Перевіряйте, чи немає конфлікту інтересів між Вашими службовими обов’язками та приватними інтересами.

Спроби корупції часто починаються з того, що треті особи намагаються розширити службові контакти та перенести їх у сферу приватного життя. Відомо, що особливо складно відмовити у «невеликої послузі», коли з цією особою існують дружні стосунки, а також коли сам службовець або його родина отримує привілеї у будь-якому вигляді (квитки на концерт, запрошення до дорогих ресторанів) на які не можна відповісти тим самим, тощо. Отже, в приватному житті Ви з самого початку повинні дати оточуючим зрозуміти, що відокремлюєте службову діяльність від приватного життя. Це дозволить уникнути підозри у Вашої корумпованості.

У кожної особи, яка звертається до Вас у зв’язку з Вашою службовою діяльністю є право очікувати від Вас неупередженої, справедливої, обґрунтованої тобто доброчесної поведінки. Тому, під час будь-якої службової діяльності, за яку Ви несете відповідальність, перевіряйте, чи не вступають Ваші власні інтереси, а також інтереси Ваших рідних, з якими Ви пов’язані, в конфлікт з Вашими службовими обов’язками або інтересами Міністерства юстиції України. Піклуйтеся про те, щоб ніхто не міг звинуватити Вас в упередженості.

Якщо в конкретних службових обов’язках Ви вбачаєте можливе зіткнення Ваших службових обов’язків та приватних інтересів або інтересів третіх осіб, з якими Ви пов’язані, негайно повідомте про це своє керівництво з метою вжиття відповідних заходів (наприклад, звільнення Вас від виконання завдання).

Відмовтеся від виконання роботи за сумісництвом якщо це суперечить вимогам законодавства або інтересам служби. Не забувайте, що протиправна робота за сумісництвом, може тягнути за собою відповідальність у вигляді відповідних адміністративних та дисциплінарних покарань.

Якщо, у випадку конфлікту інтересів, Ви надали перевагу власним інтересам, окрім шкоди Вашому особистому авторитету може буде завдано шкоду авторитету всього Міністерства юстиції України. Особливо це стосується керівників структурних підрозділів.

6. Запобігайте корупції, викриваючи випадки корупційних дій.

Корупції можна запобігти лише, коли кожний працівник відчуває свою відповідальність за досягнення загальної мети створення вільного від корупції органу. Це означає, що всі працівники, в рамках виконання своїх завдань, повинні дбати, щоб сторонні особи не мали можливості впливати на рішення державного службовця і що корумпованих колег не можна прикривати через почуття солідарності або лояльності. Не приховуйте протиправних діянь!

Якщо поведінка Ваших колег дає Вам конкретні підстави підозрювати їх у хабарництві не вагайтесь повідомити про це працівників Управління з питань запобігання корупції Міністерства юстиції України, які забезпечать зберігання таємниці про джерело інформації, недоторканність Ваших прав та приймуть відповідні рішення. Важливо, щоб Ви висловлювали підозру лише тоді, коли у Вас для цього є об’єктивні підстави. Неможна допустити ситуацію, в якій будь-кого звинувачують, не маючи конкретних доказів.

7. Допоможіть своєму відомству (підрозділу) виявити та усунути недосконалості організаційної структури та механізмів, в яких можуть виникати ризики корупції.

Процеси, що багаторазово повторюються та застосовуються тривалий час, часто призводять до створення причин та умов виникнення корупції. Наприклад, процеси в яких одна окрема особа несе відповідальність за розподіл пільг або існують недостатньо прозорі процедури, які ускладнюють або роблять неможливою перевірку.

8. Постійно підвищуйте свою кваліфікацію з питань запобігання корупції.

Якщо Ви працюєте у сфері, що пов’язана з особливими корупційними ризиками, використовуйте у своїй діяльності рекомендації Управління з питань запобігання корупції щодо інформування про прояви корупції, небезпечні ситуації, заходи запобігання корупції Міністерства юстиції України, кримінальні та дисциплінарні наслідки корупції. Це допоможе Вам правильно реагувати у випадках, коли Вас намагаються втягнути у корупційні дії, а також у випадках викриття корупційних дій Ваших колег. Використання таких рекомендацій надасть Вам впевненості у власних силах щодо можливого розв’язання питань, пов’язаних з корупцією, у спосіб, що відповідає законодавству.

9. Якщо Вас вже втягнули до корупції, звільніться від постійного страху перед викриттям!

Повідомте Управління з питань запобігання корупції Міністерства юстиції України про вчинення Вами корупційних дій самі. Якщо ваша інформація допоможе повністю визначити існуючу проблему, то це пом’якшить Вашу кримінальну чи адміністративну відповідальність.

Пам’ятайте, що Управління з питань запобігання корупції, відповідно до покладених на нього завдань:

— протидіє спробам втручання в діяльність державних виконавців органів державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при виконанні ними своїх службових обов’язків з боку осіб , не наділених відповідними повноваженнями;

— здійснює заходи щодо унеможливлення протиправного адміністративного впливу на працівників органів юстиції, у зв’язку з наданням ними інформації про причетність до скоєння правопорушення працівниками органів юстиції, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства юстиції України.

IX. Рекомендації з питань запобігання корупції керівникам підрозділів Міністерства юстиції України

Ви маєте бути прикладом і піклуватися про своїх підлеглих. Ваша поведінка, а також увага мають велике значення для запобігання корупції. Тому, Вам необхідно проявляти активність і далекоглядність у сфері керівництва та контролю за підлеглими. Особливу увагу потрібно приділяти чіткому розподілу сфер відповідальності, прозорості завдань співробітників та забезпеченню належного контролю.

До причин та умов, що сприяють корупції, належать, наприклад:

  1. Недостатній контроль за службовою діяльністю підлеглих.
  2. Безперечна довіра до співробітників, які працюють тривалий час та працівників з вузькою спеціалізацією.
  3. Психологічна невитриманість працівників, які працюють у сфері, пов’язаній з особливим ризиком корупції.
  4. Негативний приклад прийняття подарунків керівництвом.
  5. Безкарність осіб, яки були викриті при скоєнні корупційних дій, що призводить до формування почуття вседозволеності у інших співробітників.

Ви можете протидіяти корупції наступним чином:

1. Навчайте та інформуйте про небезпеку корупції.

Використовуючи цю Пам’ятку з метою запобігання корупції. Постійно розмовляйте з підпорядкованими Вам особами про обов’язки, що випливають із заборони прийняття винагород та подарунків та з застережень щодо запобігання конфлікту інтересів.

2. У межах Ваших повноважень впроваджуйте організаційні заходи щодо запобігання корупції.

Приділяйте увагу чіткому визначенню кола завдань підпорядкованих Вам осіб і, у разі необхідності, обмежуйте сферу прийняття ними рішень. Чітко визначайте структуру повноважень, межі прийняття рішення «на власний розсуд» та необхідність візування документів. Приділяйте особливу увагу тим напрямкам роботи, де існує підвищені корупційні ризики.

Там, де це можливо реалізуйте принцип «багато очей», включаючи і власну сферу відповідальності. При виконанні суміжних завдань доцільно також створювати робочі групи. Перевіряйте необхідність супроводу окремих співробітників іншими службовцями на зустрічі, проведення контролю на місці тощо та доцільність створення «скляних офісів» для прийому відвідувачів для того, щоб контакти співробітників зі сторонніми особами проходили лише за принципом «багато очей». Якщо через об’єктивні причини це зробити неможливо, то організуйте проведення контролю через невеликі інтервали часу.

Запровадьте новітні організаційні заходи управління персоналом, особливо у тих сферах, де необхідні фахові знання набуваються досить швидко.

1. У сферах, де існують великі корупційні ризики, періодично впроваджуйте ротацію персоналу.

2. Відмова від проведення такої ротації у виняткових випадках, наприклад, коли робота потребує фахових знань, що здобуваються роками, має супроводжуватися письмовим обґрунтуванням та особливо ретельним контролем сфери роботи з боку керівництва. Якщо у підпорядкованому Вам підрозділі, органі практикується робота кількох співробітників в одному приміщенні, то використовуйте цей фактор для запобігання корупції в сферах, де є особливі корупційні ризики, наприклад, через зміну робочих місць співробітників або приміщень у яких вони постійно працюють (змінювати завдання та сферу відповідальності при цьому необов’язково).

3. Запобігання корупції вимагає також підвищеного піклування про своїх підлеглих.

Не забувайте про підвищену небезпеку для окремих осіб, які працюють у сферах, де існує високих ризик проявів корупції.

Постійний діалог з підлеглими є ознакою піклування про них.

Звертайте увагу на робочі та приватні проблеми своїх підлеглих.

Забезпечуйте необхідну допомогу підлеглим, наприклад, шляхом звільнення працівника від виконання завдання, якщо Вам стає відомо про конфлікт інтересів, що виникає у зв’язку з роботою близьких осіб цього працівника.
Особливу увагу приділяти працівникам, у яких надмірне або недостатнє навантаження.

Потрібно бути особливо уважним, якщо Вам стає відомо про уподобання когось із співробітників, що суперечать їх можливостям (наприклад, залежність або схильність до дорогих хобі, які складно фінансувати лише за рахунок заробітної платні) або про велику заборгованість співробітника. Особи, яки мають великі фінансові проблеми не повинні призначатися на посади, де існує високих ризик проявів корупції.

Також особливу увагу слід звертати на випадки, коли працівник часто висловлює незадоволеність державним органом (підрозділом), у якому він працює. У таких випадках необхідно вживати превентивних заходів.

4. Контроль як спосіб керівництва.

Не забувайте, що в корупції немає тих, хто скаржиться. Тому запобігання корупції залежить від Вашої уважності та поінформованості Ваших співробітників. Хибне уявлення про кооперативний стиль керівництва або позиція потурання «маленьким слабкостям» підлеглих можуть мати тяжкі наслідки в сферах служби, що наражаються на особливу небезпеку корупції.

Тому намагайтеся:

  • оптимізувати контроль за виконавською дисципліною підпорядкованих Вам осіб, наприклад, шляхом запровадження контрольних механізмів у підрозділі (повторний розгляд справи або подібні заходи);
  • уникати відокремлення працівників або їх переходу на повністю автономний спосіб роботи;
  • приділяти особливу увагу проявам ознак корупції;
  • проводити періодичну перевірку дотримання процедур щодо прийняття рішень та їх виконання;
  • встановлювати прийнятність висловлювань працівників про адміністративну діяльність свого підрозділу у розмовах з третіми особами.

Використовуйте можливості з підвищення кваліфікації та поінформованості підпорядкованих Вам осіб щодо корупції.

Попереджувальні ознаки корупції

Незвична поведінка працівника часто є такою, яку можна розцінювати, як сигнали про його корумпованість. Однак, ця поведінка супроводжується певною невизначеністю, оскільки деякі з її ознак вважаються нейтральними або навіть позитивними, хоча пізніше їх можна розпізнати, як надійні сигнали схильності того чи іншого працівника до вчинення корупційних дій.

Жодна з ознак «підозрілої» поведінки працівника не е «доказом» його корумпованості. Однак, якщо на підставі деяких висловів працівника та спостережень за ним, якась його поведінка видається Вам незвичною, Ви маєте перевірити, чи не містить поведінка підлеглого інших ознак корупційної діяльності.

1. Нейтральні ознаки

1.1. Дуже високий життєвий стандарт працівника, що викликає увагу та який неможливо пояснити (дорогий стиль життя, демонстрація символів статусу).

1.2. Явні підозрілі приватні контакти між службовцями та третіми особами (наприклад, запрошення, договори про надання консультацій або експертної оцінки, участь у бізнесі).

1.3. Незрозумілий опір працівника при зміні завдань або переводу його на інше місце служби (роботи), особливо якщо перехід на інше місце служби пов’язаний з перспективою підвищення заробітної платні.

1.4. Робота за сумісництвом.

1.5. Нетипова, незрозуміла поведінка (наприклад, через шантаж або докори сумління), замкнутість, роздратованість, різкі зміни у ставленні до колег та керівництва.

1.6. Соціальні проблеми (алкогольна, наркотична залежність, залежність від азартних ігор тощо).

1.7. Надмірне честолюбство, вихваляння контактами в службовій та приватній сферах.

1.8. Використання пільг, які надають треті особи (особливі умови придбання речей, не сплачення рахунків у ресторанах, запрошення до приватних або службових заходів).

1.9. Явна щедрість сторонніх осіб (наприклад, спонсорство).

2. Ознаки про небезпеку вчинення корупційних діянь

Окрім нейтральних ознак існують також ознаки, які є характерними для корупції в державних органах, тому вони вважаються «ознаками про небезпеку».

Ознаки внутрішньої небезпеки:

2.1.1. Дії в обхід наказів та розпоряджень, часті «невеличкі порушення правил», невідповідність між перебігом справи та її документуванням.

2.1.2. Незвичні рішення без достатнього обґрунтування.

2.1.3. Різні оцінки та рішення у схожих справах, якщо йдеться про різних осіб, зловживання можливістю приймати рішення «на власний розсуд».

2.1.4. Видача дозволів (наприклад, зі звільненням від обов’язків) в обхід інших служб, що несуть за це відповідальність.

2.1.5. Цілеспрямований обхід контролю, ізолювання окремих областей служби (роботи).

2.1.6. Приховування ходу справ.

2.1.7. Занадто короткий або довгий час опрацювання документів.

2.1.8. Упереджене (позитивне чи негативне) ставлення стосовно деяких осіб, що подають заявки або намагаються отримати замовлення (послугу).

2.1.9. Спроби вплинути на рішення, що не належать до сфери відповідальності співробітника, але в яких зацікавлені треті особи.

2.1.10. Замовчування небездоганної поведінки працівників, особливо у випадках їх протиправної поведінки.

2.1.11. Відсутність або недостатність контролю у справах, в яких це особливо необхідно.

2.1.12. Відсутність реакції на підозрілі випадки та події.

2.1.13. Занадто висока концентрація завдань на одну особу.

2.2. Ознаки у сфері зовнішніх контактів:

2.2.1. Підозріло сприятливий розгляд справи третьої особи.

2.2.2. Надання переваги обмеженому тендеру або вільній передачі державних замовлень, розподіл замовлень для можливості вільної передачі замовлень, уникання розгляду альтернативних пропозицій.

2.2.3. Значне чи систематичне перевищення передбаченої вартості замовлення.

2.2.4. Отримання замовлення за незвичною для ринку ціною, необґрунтовані придбання, укладання довгострокових договорів без проведення прозорого конкурсу на умовах, невигідних для державного органу;

2.2.5. Постійні «помилки у розрахунках», виправлення у переліках робіт та послуг, що повинні бути виконані.

2.2.6. Занадто велика додаткова робота. Робота співробітника за сумісництвом або робота його близьких в організації (підприємстві), які одночасно є претендентами на отримання тендеру або пропонують такий тендер.

2.2.7. «Панібратський» тон в ділових переговорах із сторонніми особами.

2.2.8. Використання неіснуючих переваг з боку сторонніх осіб.

2.2.9. Часті «відрядження» до окремих підприємств, організацій або установ органів Міністерства юстиції (безпідставні затримки у відрядженні).

2.2.10. «Постійні візити» сторонніх осіб на робоче місце окремого працівника та візити сторонніх осіб лише тоді, коли на місці є певні працівники.

2.2.11. Відсутність конфліктів з підприємством або претендентами на отримання тендеру в тих ситуаціях, де вони зазвичай виникають.

Сигналами про небезпеку є натяки, чутки, що надходять з поза підрозділу (органу), а також інформація (наприклад, від юридичних або фізичних осіб, які були «обділені» і у яких, внаслідок цього виникли фінансові проблеми). Необхідно зазначити, що таку інформацію необхідно постійно аналізувати для унеможливлення зловживання. З іншого боку, така інформація є приводом для проведення розслідування, внаслідок якого, дійсно розкривалися випадки корупції.

2.3. Підозра

У конкретних обґрунтованих випадках підозри працівників у корупції необхідно негайно звертатися до Управління з питань запобігання корупції Міністерства юстиції України. Іноді обставини вимагають вжиття негайних заходів з Вашого боку для недопущення приховування інформації про корупційні дії. До таких заходів, наприклад, можуть належати:

безпідставна передача іншим співробітникам окремих поточних чи завершених матеріалів або справ;

заборона доступу колег до робочого приміщення, службових матеріалів або робочих засобів, носіїв інформації (наприклад, комп’ютера, дискети тощо).

Масштаб та вид необхідних антикорупційних заходів можна визначити лише у кожній конкретній ситуації. Не забувайте про те, що корупція — не «невеличка провина», а її замовчування шкодить і Вашому власному авторитету. У випадку невиконання обов’язків керівника Ви можете нести дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

X. Відповідальність за вчинення корупційних діянь

1. Згідно з статтями Кримінального кодексу України

Номер статті Частина Назва статті
189 Вимагання.
191 2,5 Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
206 2,3 Протидія законній господарській діяльності.
232 Розголошення комерційної таємниці.
235—1 Зловживання повноваженнями.
235—2 Перевищення повноважень.
235—3 Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги.
235—4 Комерційний підкуп.
235—5 Підкуп особи, яка надає публічні послуги.
353 Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи.
358 Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів.
262 2,3 Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем.
364 Зловживання владою або службовим становищем.
365 Перевищення влади або службових повноважень.
366 Службове підроблення.
367 Службова недбалість.
368 Одержання хабара.
369 Пропозиція або давання хабара.
369—1 Зловживання впливом.
395 2 Порушення правил адміністративного нагляду.
410 2,3 Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем.
423 Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем.
424 Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень.

2. Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення:

— одержання особою неправомірної вигоди для себе чи іншої особи у розмірі, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру (стаття 21221);

— пропозиція або надання особі неправомірної вигоди (безпосередньо для неї чи для іншої особи) у розмірі, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, — тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21222);

— сприяння особою з використанням посадового становища фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладенні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти) з метою одержання за це неправомірної вигоди, якщо її розмір не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру (стаття 21223);

— здійснення особою безпосередньо або через посередників чи інших осіб підприємницької діяльності, а так само виконання ним роботи за сумісництвом (крім викладацької, наукової, творчої роботи або медичної практики у позаробочий час) — тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманої винагороди від підприємницької діяльності чи роботи за сумісництвом (стаття 21224);

— незаконне входження особи безпосередньо або через представника чи підставних осіб до складу органу управління або наглядової ради підприємства чи організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків безпосереднього виконання функцій з управління акціями (частками, паями), що належать державі, або представництво інтересів держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом, — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21225);

— неправомірна відмова особи у наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання — інформації, що не відповідає дійсності, у разі якщо така інформація підлягає наданню на запит фізичної або юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію» або «Про звернення громадян», — тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21226);

— неправомірне втручання особи з використанням посадового становища в діяльність державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування або посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21227);

— порушення особою встановлених законодавством вимог щодо подачі відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру, — тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— неподання або несвоєчасне подання відомостей про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента, — тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21228);

— невжиття заходів щодо запобігання та протидії корупції уповноваженими на це особами — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21229);

— одержання особою особистого подарунка (дарунка) на порушення вимог закону, — тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого подарунка (дарунка) (стаття 21232);

— неподання особою у випадках, передбачених законодавством, відомостей про наявність особистих інтересів чи обставин, що можуть призвести до невиконання чи неналежного виконання нею своїх посадових обов’язків, — тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 21233).

XІ. Дії працівників у випадках виникнення конфлікту інтересів

Працівник Міністерства юстиції України у випадку виникнення конфлікту інтересів повинен:

— негайно повідомляти керівництво про наявність чи відсутність у нього конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів випливає із ситуації, коли державний службовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об’єктивне виконання службових обов’язків. Будь-який з таких конфліктів має бути вирішений до прийняття на державну службу чи призначення на нову посаду;

— суворо дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством та Законами України «Про державну службу» та Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Своєю поведінкою він має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відмітає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведінки інформує свого керівника або державний орган вищого рівня;

— декларувати свої доходи та доходи своєї сім’ї в порядку та у строки, визначені законодавством України; ретельно виконувати свої громадянські обов’язки, у тому числі фінансові зобов’язання в порядку і розмірах, установлених законом;

— утримуватися від виконання іншої дозволеної законом роботи, якщо вона заважає йому належним чином виконувати свої повноваження або якій він повинен приділяти увагу протягом свого робочого часу.

Джерело