Нещодавно у світі відзначали Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства проти жінок. Одне зі свіжих рішень Європейського суду з прав людини «Зеліч проти Хорватії» (CASE OF ZELIĆ v. CROATIA) якраз стосується такого насильства, хоча воно і не є підставою для звернення. Отже, до Суду звернувся Маріно Зеліч, якого визнали винним у домашньому насильстві щодо його тітки. Заявник скаржився на порушення права на справедливий суд. Він зазначав, що суд опитав двох свідків за відсутності самого заявника та його адвоката, а пізніше визнав його винним на підставі цих свідчень.

Обставини справи

4 листопада 2010 року поліція м. Жадар звернулася до місцевого суду, який розглядає справи про дрібні правопорушення. Поліцейські просили суд відкрити провадження проти заявника, стверджуючи, що 1 листопада він здійснював словесне та фізичне насильство проти своєї тітки С. К. До свого звернення вони долучити два протоколи про опитування заявника, його батька та тітки.

Під час слухання 8 лютого 2011 року заявник свою вину не визнавав. На наступному слуханні свідчила П. Б., яка підтвердила свідчення заявника. 25 лютого за межами основного слухання суд опитав З. М. – одного з поліцейських, які складали протоколи. На цьому слуханні не було ані прокурора, ані сторони захисту. Поліцейський свідчив, що приїхав за викликом про домашнє насильство, після чого опитав трьох людей. На наступному слуханні 16 березня його свідчення зачитали, чому заявник висунув заперечення.

Наступне слухання у справі відбулося аж 3 липня 2012 року. На ньому С. К. свідчила, що заявник у той день ображав її та фізично нападав на неї. Адвокат заявника ставив їй питання. Наступного дня суд виправдав чоловіка. Поліція подала апеляцію. Суд другої інстанції скасував це рішення, повернув справу на повторний розгляд і видав припис взяти свідчення у батька заявника, тітки, свідка П. Б. та поліцейських.

Провадження продовжилося лише у серпні 2013 року. Поліцейські М. З. та С. Д. не змогли згадати нічого про тодішні події, адже пройшло вже три роки. П. Б. повторила свої свідчення на користь заявника. Батько заявника не міг свідчити через проблеми зі здоров’ям. 10 жовтня 2013 року поліцейський З. М., який брав участь у провадженні ще у 2011 році, з’явився перед судом за власним бажанням. Суд знову вирішив опитати його поза основним слуханням за відсутності прокурора і сторони захисту.

Поліцейський свідчив, що у день події він приїхав і побачив, що заявник не впускав свою тітку С. К. у будинок. Жінка повідомила З. М., що заявник ображав її. Тілесних ушкоджень на тілі жінки правоохоронець не бачив. Пізніше поліцейського викликали на наступне слухання, але він не з’явився.

4 листопада свідчила поліцейська М. Б., яка стверджувала, що вона опитувала потерпілу і та повідомила, що заявник фізично нападав на неї. Поліцейська також свідчила, що бачила на правій стороні обличчя С. К. червоні відмітини, а також що жінка виглядала пригніченою. У відповідь на питання про те, як вона це все досі пам’ятала, поліцейська зазначила, що робила записи, з якими ознайомлювалася перед судом, а також що це частина її роботи. Адвокат заявника висунув заперечення її свідченням. С. К. на це засідання не прийшла.

Тітка заявника прибула до суду за власною ініціативою 13 листопада (за 5 днів до призначеної дати засідання) і суд вирішив опитати її поза основним слуханням – без прокурора та захисту. Вона повторила свої свідчення від 3 липня 2012 року – що заявник ображав її, зіштовхнув зі сходів, а також дав декілька ляпасів по лівій стороні обличчя.

2 листопада 2013 року суддя зачитав свідчення З. М. та С. К. Адвокат заявника висловив заперечення, адже ці свідчення були зібрані без обвинувачення та захисту. Він подав клопотання про повторне опитування свідків із присутністю захисту, аби пересвідчитися у тому, наскільки ці свідчення варті довіри – суддя відхилив клопотання. Того ж дня суд визнав заявника винним у домашньому насильстві і присудив 1200 кун (160 євро) штрафу.

Заявник подав апеляцію, стверджуючи, що суд порушив його право на захист, відмовивши у виклику З. М. та С. К. для свідчень у присутності його та адвоката. Зокрема, він наголошував, що свідчення цих свідків не сходилися з іншими. Наприклад, З. М. зазначив, що не бачив на тілі потерпілої ушкоджень, а інша поліцейська бачила – на правій стороні обличчя, а С. К. говорила, що заявник бив її по лівій.

Суд другої інстанції відхилив скаргу заявника. Він прийшов до висновку, що суд першої інстанції діяв відповідно до законодавства, а права заявника на захист не були порушені, оскільки він мав можливість брати участь у засіданні і заперечувати свідченням, які суд зібрав поза основними слуханнями.

Конституційний Суд Хорватії визнав скаргу заявника неприйнятною.

Розгляд ЄСПЛ

Заявник наполягав, що дії суду порушили його право на справедливий суд. Уряд, у свою чергу, стверджував, що все було відповідно вимог Конвенції. С. К. проживала за кордоном, і мали місце проблеми з її викликом, тому її опитали за можливості – до того ж, її свідчення не відрізнялися від попередніх. Що ж до З. М., то тут уряд зазначав, що порушення також не було, оскільки він свідчив за відсутності обох сторін, а тому процесуальна рівність сторін була дотримана. Крім того, робота поліцейського не давала йому об’єктивної можливості підлаштовуватися під дні слухань – він свідчив, коли у нього така можливість була. До того ж, у заявника була можливість висувати цим свідченням заперечення та інші можливості для забезпечення свого захисту.

Для встановлення того, чи мало місце порушення прав заявника, Суд спробував дати відповідь на три питання:

• Чи були вагомі підстави для того, щоб заслухати свідчення С. К. та З. М. за відсутності заявника та його адвоката?

ЄСПЛ встановив, що обидва свідки прибули за власною ініціативою у дні, відмінні від тих, на які їх запрошували. При цьому вони не надали жодних пояснень, чому з’явилися у той момент, а не на заплановані слухання. Суд же не надав обґрунтованих підстав, чому він дозволив їм свідчити у цей час. Крім того, Суд наголосив, що національне законодавство дозволяло опитувати свідків поза основним слуханням лише у день, коли це слухання мало відбуватися.

Суд також відкинув доводи уряду про те, що С. К. жила в іншій країні, зазначивши, що сам по собі такий факт не є виправданням для порушення права обвинуваченого допитувати свідків обвинувачення. Так само недостатнім виправданням ЄСПЛ назвав роботу поліцейського. Отже, суд першої інстанції не надав вагомих підстав для опитування свідків без сторони захисту.

• Чи були докази, які ці два свідки надали ключовою або важливою основою для визнання заявника винним?

ЄСПЛ назвав їх свідчення ключовими факторами для визнання заявника винним, а також звернув увагу на те, що вони мали ряд нестиковок зі свідченнями поліцейської М. Б., про які заявник згадував у своїй апеляційній скарзі. Це, у свою чергу, змушує поставити під сумнів твердження усіх трьох свідків і говорить про потребу подальшого з’ясування обставин.

«Маючи на увазі, що крім тверджень М. Б. не було жодних доказів, які свідчили б про вину [заявника та] підтримували свідчення С. К. та З. М. та які між собою розходилися, Суд приходить до висновку, що їхні свідчення на підтвердження вини заявника були, коли не ключовим доказом проти нього, то щонайменше важливим».

• Чи були застосовані належні противаги, аби збалансувати труднощі, з якими стикнувся захист?

Суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції прийняв свідчення С. К. та З. М. без особливих застережень і не зменшив їх «вагу», попри відсутність захисту при опитуванні свідка. При цьому ці свідчення суд розглядав, як безперечно варті довіри, та відмовив у повторному виклику свідків. На думку ЄСПЛ у разі прийняття свідчень С. К. та З. М. суд мав вжити заходів для врівноваження тягаря, який вони покладали на сторону захисту.

«У цьому плані, Суд встановив, що [суд першої інстанції] не намагався зв’язатися з заявником чи його адвокатом і вирішив опитати С. К. та З. М., коли вони з’явилися перед судом за власною ініціативою у дні, на які основне слухання не було призначене, що суперечило вимогам [національного законодавства]. Суд не може прийняти доводи уряду, що вищезгадане не мало наслідком порушення принципу процесуальної рівності, адже суд опитував свідків за відсутності прокурора і захисту. Сам факт, що ані захист, ані прокурор не були присутніми під час опитування ключових свідків не є виправданням для нехтування правом заявника на очну ставку, та перехресний допит свідків, свідчення яких були вирішальними для визнання його винним. Більше того, поліція, так само як прокурор, мали можливість опитати С. К. та З. М. під час досудової частини провадження».

Разом з тим ЄСПЛ також взяв до уваги, що заявник мав можливість викласти свою версію подій. Втім, цього не достатньо для того, аби збалансувати перевагу, яку отримало обвинувачення завдяки свідченням С. К. та З. М.

На цій підставі Суд прийшов до висновку, що у обставинах справи можна говорити про порушення права заявника на справедливий суд.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив, яких заходів має вжити суд для забезпечення належного правового захисту підсудного.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.