Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу №  922/476/20 та встановив, що  реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Обставини справи

Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства, фірми «Т», в якому просила суд:

– скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю;

– припинити право власності ПП «Т» на нежитлову будівлю.

На обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що нежитлова будівля є самочинно реконструйованим павільйоном очікування з трьома торговими приміщеннями на зупинці автобусів, прийнятим до експлуатації актом, зі збільшеною площею одноповерхового павільйону з 51 м2 до 121,9 м2, що призвело до зайняття додаткової земельної ділянки комунальної власності площею 70,9 м2.

При цьому право власності зареєстровано на неприйнятий до експлуатації об’єкт будівництва, що свідчить про те, що реєстрація права власності на нежитлову будівлю проведена з порушенням норм діючого законодавства.

Позивач зазначав, що державна реєстрація речових прав на зазначений об`єкт нерухомого майна порушує права міської ради як власника самовільно зайнятої земельної ділянки, зачіпає її інтереси як органу, що здійснює державний архітектуро-будівельний контроль на території міста Харкова та приймає до експлуатації закінчені будівництвом об`єкти.

Рішенням Господарського суду Харківської області, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду, в позові відмовлено.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Окрім цього ВС зазначив, що  стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із офіційним визнанням державою права власності пов’язується можливість матеріального об’єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить.  Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визнає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

ВС зауважив: у справі, що розглядається, суди, приймаючи рішення, не надали оцінки доводам позивача та не встановили обставини щодо відповідності чи невідповідності нежитлової будівлі, встановленим законодавчо ознакам самочинності.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував постанову Східного апеляційного господарського суду і рішення Господарського суду Харківської області та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи може бути примусово знесений об’єкт будівництва, прийнятий в експлуатацію: позиція ВС.

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.