Жителька Нової Каховки Олена Михайлова звернулася до Європейського суду з прав людини, стверджуючи про ряд порушень своїх прав. Справа «Михайлова проти України» (CASE OF MIKHAYLOVA v. UKRAINE) стосувалася накладання на заявницю адміністративного арешту за неповагу до суду. У свою чергу, заявниця стверджувала, що жодної неповаги не висловлювала, а лише намагалася обґрунтувати свою заяву про відвід судді.

Обставини справи

До подій, які розглядаються ЄСПЛ, заявниця, яка не є юристкою, неодноразово поставала перед Новокаховським міським судом – в якості сторони або в якості представника. Зокрема, вона брала участь у судовому спорі з місцевим комунальним підприємством. Так, у грудні 2006 року суддя Б. зобов’язала заявницю сплатити відшкодування за наклеп пані С. – штатному юристу міського комунального підприємства.

У 2007 році комунальне підприємство ініціювало провадження проти заявниці, вимагаючи виплатити заборгованість. 1 червня відбулося судове засідання, розгляд справи проводила суддя М. На початку засідання заявниця заявила судді відвід. Далі наведено аудіозапис засідання:

«Заявниця: Ваша Честь, я би хотіла заявити відвід складу суду.

Суддя: Будь ласка, продовжуйте.

Заявниця: Ваша Честь, я заявляю Вам відвід на тій підставі, що, засідаючи у Новокаховському міському суді, Ви не ухвалили ні одного законного рішення у жодній справі, в якій я була представником або стороною. Жодного разу Ви не захистили мої права або права осіб, яких я представляла або яким я допомагала… Раніше я не заявляла Вам відвід, але останнім часом я почала діяти таким чином. Ви не задовольняєте мої заяви про відвід, стверджуючи, що мої доводи проти Вас начебто надумані та суб’єктивні. Проте нещодавно у газеті «Ділові новини» я прочитала статтю «Батько за сина, брат за брата», в якій чітко та ясно зазначалося, що Ви, використовуючи корпоративну солідарність суддів, ухвалили аналогічно незаконний вирок, в результаті чого особу було помилково визнано винною та засуджено до восьми років позбавлення волі. У газетній статті зазначалось, що це питання привернуло увагу Адміністрації Президента та Генеральної прокуратури. Мені відомо, що відповідна справа розглядалася Радою суддів і парламентською комісією, у засідання якої Ви з’явилися до Вашого призначення. Це було джерелом Ваших проблем під час забезпечення Вашого безстрокового призначення на посаду судді. … Ця стаття однозначно говорить мені, що у [цій] справі Ви ухвалите рішення тільки відповідно до вказівок, які Ви … отримуєте, а закон, у тому числі мої права, як споживача, абсолютно нічого не значитиме для Вас. Тим більше, що від секретаря суду я знаю про [надання] Новокаховському міському суду вказівки не вирішувати на мою користь справи, [в яких я беру участь].

На підтвердження сказаного мною я можу послатися на справу, в якій Ви розглянули мій позов до [прокурора], та в якій Ви ухвалили абсолютно незаконне рішення, незважаючи на наявність рішень Новокаховського міського суду та апеляційного суду щодо тієї ж ситуації, якими дії прокурора було визнано незаконними, оскільки за результатами розгляду моїх скарг прокурор мав не лише надіслати листи, а прийняти офіційні рішення, які б могла оскаржити. Своїм рішенням Ви позбавили мене цього права.

Для мене це ще один сигнал: якщо для Вас нічого не була варта доля того молодого чоловіка, моя буде варта ще менше. Отже, справа не тільки в тому, що я маю серйозні сумніви щодо Вашої неупередженості; мені не відомо про жодну справу, в якій Ви б ухвалили законне рішення. Коли Ви прийшли до Новокаховського міського суду, я сказала Вам, що я мала велику надію на Вас – що Ви були компетентною та хорошою суддею. Я помилялася. Особливо після того випадку, коли я та [інша особа], очікуючи у коридорі, почули, як Ви [обговорюєте мене та смієтеся].

Суддя [підвищує голос]: Олено Олександрівно, я змушена перервати Вас, оскільки Ваші твердження є явно неправдивими, і це є підставою для складення протоколу про неповагу до суду! Тому, будь ласка, будьте виваженими; Ви щойно зробили стільки неправдивих висловлювань, які ображають суд.

Заявниця: Те, що я сказала… [не чутно]

Суддя [підвищує голос]: Будь ласка, обґрунтуйте це, обґрунтуйте це доказами – обґрунтуйте це!

Заявниця: Є моя скарга… [не чутно]

Суддя [підвищує голос]: Ця скарга є лише Вашою суб’єктивною думкою! Будь ласка, будьте виваженими!

Заявниця [підвищує голос]: Я виважена. Ні, це Ваша суб’єктивна думка. Ви доведіть, що Ви не робили всього цього! Ми стояли там і чули…

Суддя: Рішення були залишені без змін апеляційним судом: Ваша справа щодо К. – Ваша справа щодо виборів. Тому, будь ласка, будьте виваженими [не чутно] у [викладенні] підстав заявленого Вами відводу.

Заявниця: Ваші посилання на рішення апеляційного суду… [заявниця перераховує, очевидно, імена інших суддів]

Суддя: Оголошується перерва!»

Газетна стаття, на яку у своєму виступі посилалася заявниця, розповідає про розгляд справи про вбивство у Новокаховському суді. Батько обвинуваченого зазначав, що його син Г. невинний і лише захищав друга. У статті йшлося про те, що суддя Новокаховського міського суду В. визнала обвинуваченого Г. винним у вбивстві. Апеляційний суд скасував вирок і направив справу на повторний розгляд. У статті стверджується, що під час повторного розгляду «[суддівська] честь мундира та корпоративна солідарність» змусила М. знову визнати Г. винним. Цей вирок теж був скасований, а справа передана на повторний розгляд до іншого районного суду.

Після оголошення перерви секретар судді М. склав за її вказівкою на заявницю адмінпротокол за неповагу до суду. У протоколі йшлося, що заявниця під час заяви відводу виклала завідомо неправдиві відомості, які порочать честь і гідність судді, не реагувала на зауваження, що свідчить про неповагу до суду. Розгляд протоколу мав відбутися того самого дня. Заявниця підписувати протокол відмовилася.

До протоколу були долучені письмові пояснення вищезгаданого юриста С. та пані Ме., яка за словами заявниці була стажеркою судді М. Більше того, заявниця стверджувала, що цих свідчень не було у матеріалах справи до передачі судді Б., яка її розглядала – заявниця вважала, що вона їх цілеспрямовано відібрала. Крім того, матеріали були передані напряму судді Б. – без реєстрації у канцелярії та розподілу головою суду – а самій заявниці з ними не дали ознайомитися.

За свідченнями заявниці з моменту складання протоколу до засідання у цій справі пройшло 23 хвилини – 10:04-10:27. Вже об 11:46 Б. визнала заявницю винною у неповазі до суду і наклала на неї адмінарешт на 5 діб. Своє рішення суддя обґрунтовувала протоколом, поясненнями свідків та записом засідання.

02 липня 2007 року перший заступник голови Апеляційного суду Херсонської області переглянув справу. Він залишив без змін постанову судді Б., зазначивши, зокрема, що заявниця не заявляла жодного клопотання у своїй справі.

Розгляд справи ЄСПЛ

Прийнятність скарг за статтею 6

Заявниця скаржилася на порушення її права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції. Йшлося про порушення:

• Пункту 1 – відсутність безсторонності;

За словами заявниці суддя діяла у якості прокурора, керуючи збиранням доказів. Крім того, справу судді Б. передали у неналежному порядку – без реєстрації і розподілу. Суддя посилалася на попередні справи за участі заявниці, які ця ж суддя розглядала. Також заявниця стверджувала, що під час розгляду справи суддя не давала їй висловити своєї позиції, погрожуючи новим протоколом за неповагу. Ну, і також піднімалося питання долучення пояснень свідків, яке, за словами заявниці, відбулося постфактум за вказівкою Б. Уряд же стверджував, що жодних порушень під час розгляду справи не було.

• Пункту 1 та підпункту b пункту 3 – відсутність можливості підготувати захист;

Заявниця посилалася на те, що з моменту оголошення перерви у першому судовому засіданні до початку другого пройшло менше години. У зв’язку з чим вона не змогла належним чином підготувати свій захист та навіть ознайомитися з матеріалами. Уряд зазначав, що подібні справи розглядаються протягом доби, що було зазначено у протоколі, який заявниця не стала підписувати. Заявниця стверджувала, що цього було недостатньо, і їй потрібно було знати час. Уряд продовжив, зазначаючи, що у ході засідання про неповагу заявниця не заявляла про жодні клопотання, хоча точно знала про таку можливість. Зокрема, вона мала знати, що могла клопотати про оголошення перерви для ознайомлення з матеріалами.

• Пункту 1 та підпунктів «c» і «d» пункту 3 – позбавлення права на захисника та можливості допитувати свідків;

Суддя не з’ясувала, чи потребує заявниця адвоката. Сама ж заявниця не піднімала питання про це, бо не змогла вчасно зорієнтуватися у подіях та зрозуміти, наскільки вона потребує адвоката. Крім того, їй не роз’яснили право клопотати про виклик свідків. Суд свідків обвинувачення не викликав, хоча обидвоє були упереджені до заявниці – суддя їхню упередженість до уваги не взяла. Крім того, суд відмовив у виклику та допиті пана Д., який раніше відмовився свідчити проти заявниці. Уряд наполягав, що усі права мали бути роз’яснені, а до того ж заявниця і сама мала все знати, виходячи з досвіду участі у судових засіданнях.

• Інші порушення статті 6.

Суд не перевірив, чи не входить заявниця до переліку осіб, щодо яких не застосовується адміністративний арешт, чим порушив вимоги справедливого суду. Крім того, суд не прийняв до уваги те, що вислови заявниці можна було трактувати як оціночні судження, що, у свою чергу, може бути пом’якшуючою обставиною. Останнє ЄСПЛ визнав прийнятним, але вирішив розглядати через призму права на свободу висловлювань, а не права на справедливий суд.

Оцінюючи скарги заявниці, Суд одразу відкинув частину з них. ЄСПЛ зазначив, що частина скарг базуються на записі засідання, юридичний статус якого був невідомим. А тому твердження про те, що суддя Б. сперечалася із заявницею та посилалася на попередні справи та що заявниця клопотала про виклик та допит Д., Суд вирішив не брати до уваги.

Також безпідставними судді назвали твердження про порушення процесу розподілу справи. Так, те, що секретар однієї судді принесла матеріали справи до кабінету іншої судді, не свідчить про порушення процесу. Те, що суддя не оголосила номер справи також базується на вищезгаданому записі, а заявниця, крім того, не навела доводів, що таке оголошення є обов’язковим. Також заявниця не змогла пояснити, на підставі чого вона вирішила, що місце, де було проставлено номер справи (за її словами – постфактум) було неправильним.

Крім того, необґрунтованими ЄСПЛ визнав і твердження про те, що суд не перевірив, чи не входить заявниця до переліку осіб, щодо яких не застосовується адмінарешт, а також про те, що суд не допитав свідків обвинувачення.

Усі інші твердження про порушення за статтею 6 Суд визнав прийнятними.

Розгляд прийнятних скарг за статтею 6 по суті

• Відсутність безсторонності;

Для початку Суд встановив загальні принципи безсторонності суду в цілому та у контексті відсутності прокурора під час засідання.

«Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 повинно встановлюватися згідно з: суб’єктивним критерієм, при якому мають ураховуватись особисті переконання та поведінка конкретного судді (тобто, чи мав суддя будь-які особисті упередження або чи був він об’єктивним у цій справі); та об’єктивним критерієм, тобто шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд (та, серед інших аспектів, його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності».

Що ж до відсутності прокурорів, то тут Суд наголосив, що багато чого залежить від обставин справи. Зокрема, у чому полягло завдання суду під час розгляду справи або ж які дії вживає суд за відсутності прокурора та до яких наслідків ці дії призводять.

Переходячи до обставин справи, ЄСПЛ поставив під серйозний сумнів суб’єктивну неупередженість судді Б. Так само були сумніви і щодо інших складових безсторонності. Суд прийшов до висновку, що в обставинах справи суддя взяла на себе функцію пред’явлення обвинувачення та поклала на себе тягар його підтримки. При цьому відповідно до практики ЄСПЛ у цих обставинах присутність сторони обвинувачення була необхідною для того, щоб усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.

Перегляд справи першим заступником голови апеляційного суду не знімав сумнівів щодо упередженості суду, адже попри ці всі обставини він не скасував постанову, якою заявниці було призначено адмінарешт.

• Відсутність можливості підготувати захист;

Тут ЄСПЛ коротко зазначив, що ця справа цілком подібна до ряду інших справ проти України щодо адміністративних правопорушень. Так само час між складанням протоколу і судовим розглядом не перевищував кількох годин. У попередніх справах Суд постановив, що такий поспіх не дав заявникам належно підготувати захисту. Причин прийти до відмінного рішення у цій справі не було.

Говорячи про неможливість викликати і допитати свідків, Суд вирішив, що після встановлення двох вищезгаданих порушень розгляд цього питання не є релевантним.

Стверджуване порушення статті 10

Заявниця стверджувала, що заява відводу неминуче призвела б до вираження думок, неприємних для судді. При цьому, на її думку, жодних слів чи виразів, які могли б образити суддю чи принизити її честь і гідність, вона не використала. Крім того, вона наполягала, що на засіданні не було ЗМІ та громадськості, а тому шкода від її заяви була значно обмежена. Покарання у вигляді адмінарешту заявниця називала непропорційним та таким, яке мало б застосовуватися у виняткових обставинах.

Уряд наполягав, що втручання у права заявниці було законним та переслідувало законну мету, а також було необхідним у демократичному суспільстві. Також уряд стверджував і про пропорційність покарання – максимальне покарання становило 15 днів арешту, а застосували лише 5. Крім того, рішення першого заступника голови апеляційного суду підтверджувало доречність висновків суду.

Зважаючи на те, що обидві сторони підтверджували втручання у права заявниці, постало лише питання, чи відповідало таке втручання вимогам Конвенції. Суд майже одразу визначив, що таке втручання цілком було передбачено у національному законодавстві та переслідувало законну мету – підтримання авторитету суду. А тому питання залишалося щодо того, наскільки це втручання було «необхідне у демократичному суспільстві».

Визначальним для цього є існування нагальної суспільної проблеми та того, наскільки втручання було пропорційним переслідуваній законній меті та чи були відповідними і достатніми доводи, якими обґрунтували потребу втручання. Крім того, необхідно зважати і на характер та суворість застосованих санкцій, адже покарання може бути демонстративним – для стримування інших від подібних дій.

«Суд також доходив висновку, що лише за виключних обставин обмеження, навіть шляхом пом’якшення кримінальної відповідальності, свободи вираження поглядів захисника може визнаватися необхідним у демократичному суспільстві. Аналогічні міркування застосовуються до тверджень свідків, які дають показання у суді».

Ключове питання у обставинах справи – чим були вислови на адресу судді: критикою чи образою? Суд прийшов до висновку, що заявниця вийшла за межі простої критики рішень судді, яка перетворилася на персональну критику та звинувачення. Також неналежним доводом було посилання на газетну статтю, адже далеко не всі твердження заявниці ґрунтувалися на її змісті, а сама стаття «не містила ніякої конкретної фактичної інформації на противагу нечітким та, вочевидь, аналогічно необґрунтованим твердженням щодо її мотивів». Інших джерел інформації про М. заявниця не наводила.

«Отже, Суд не знаходить підстав для того, щоб ставити під сумнів висновки національного суду, що твердження заявниці були неправдивими. З цієї самої причини Суд доходить висновку, що навіть якщо деякі твердження заявниці можна вважати такими, що становлять оціночні судження, а не констатацію фактів, наявності достатньо точної та достовірної фактологічної бази, пропорційної характеру необґрунтованої оцінки заявниці встановлено не було».

Разом з тим обставини (зала суду, де були присутні лише працівники суду та адвокат позивача) та спосіб (досить формальні вирази без лайки та надмірного сарказму) висловлення неправдивих тверджень мало бути пом’якшувальною обставиною, адже менш сувора реакція на твердження заявниці навряд чи завдала б серйозної шкоди авторитету суду. У зв’язку з цим позбавлення волі у вигляді адміністративного арешту було непропорційними покаранням. Втім, суд навіть не розглянув можливість накладання на заявницю штрафу. На цих підставах ЄСПЛ прийшов до висновку про те, що порушення статті 10 таки мало місце.

Порушення статті 2 Протоколу №7

Ця стаття передбачає право на оскарження у кримінальних справах. З огляду на суворість покарання Суд розглядав цю справу саме крізь призму кримінального покарання, хоча воно і було призначено у рамках КУпАП.

Заявниця стверджувала, що на той момент законодавство не передбачало звичайної процедури оскарження у справах про адміністративні правопорушення. У свою чергу, існуюча процедура оскарження у порядку нагляду не була ефективною. Уряд із цими твердженнями не погоджувався.

Суд відкинув твердження уряду і коротко послався на свої попередні рішення у справах проти України щодо процедури оскарження у подібних справах. Відійти від раніше встановленої практики, яка говорить, що такий порядок справ є порушенням прав заявників, ЄСПЛ не знайшов.

У підсумку, заявниця вимагала 30 тисяч євро моральної компенсації та ще понад 10 тисяч євро для компенсації витрат. Втім, Суд зобов’язав Україні виплатити заявниці лише 3 тисячі євро відшкодування моральної шкоди, а судові витрати покрити у розмірі 5200 євро.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив, коли застосування летальної сили при затриманні є порушенням Конвенції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.