Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу №  917/514/19 та встановив, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що Акціонерне товариство «У» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальності «Г» про звернення стягнення на нерухоме майно за іпотечним договором, який посвідчений приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Полтавської області Микитенко та зареєстрований в реєстрі, в рахунок часткового погашення заборгованості відповідача перед АТ «У» за кредитним договором у сумі 15 917 447, 81 дол. США, з яких 15 917 447, 81 дол. США – заборгованість по тілу кредиту.

Позов мотивований тим, що зобов’язання за кредитним договором не були виконані відповідачем у погоджений сторонами строк, у зв’язку з чим АТ «У» набув права ініціювати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду за клопотанням особи зупинено апеляційне провадження у справі № 917/514/19 до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду Полтавської області у цивільній справі № 538/1205/19 за позовом особи до Товариства з обмеженою відповідальністю «Г» про визнання права власності на нерухоме майно.

Висновок Верховного Суду

Апеляційний суд, зупиняючи апеляційне провадження у справі № 917/514/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 538/1205/19, зазначив, що результати розгляду цивільної справи №538/1205/19 мають суттєве значення для вирішення спору у справі № 917/514/19, оскільки можуть вплинути на подання і оцінку доказів у справі.

Однак ВС наголосив, що сама по собі взаємопов’язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення у іншій справі.

У даному випадку апеляційним судом не вмотивовано, які саме обставини, котрі будуть встановлені у справі № 538/1205/19, матимуть значення для судового спору у справі № 917/514/19. До того ж посилання апеляційної інстанції на обставини, які виникли після фактичних обставин, що слугували підставою позову та після прийняття судового рішення у справі № 917/514/19, яке є предметом апеляційного перегляду, не відповідають положенням статті 269 ГПК України.

Тож ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що іпотека, як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання, є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.  Виконання забезпечувального зобов’язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права на одержання задоволення своїх вимог за рахунок переданого боржником (іншою особою) в іпотеку майна переважно перед  іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов’язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов’язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно.

В порушення норм статей 227, 234 ГПК України, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі не навів мотивів, на підставі яких він дійшов висновку про об`єктивну неможливість розгляду справи № 917/514/19, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів, неможливість здійснення ним перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції відповідно до викладених у ньому висновків.

З наведеного слідує, що оскаржена ухвала про зупинення провадження у справі не містить аргументованих та переконливих мотивів доцільності зупинення провадження у справі, як щодо об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 538/1205/19, так і стосовно того, що зібрані у справі № 917/514/19 докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом даного судового розгляду, що суперечить вимогам пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України.

Враховуючи обставини справи Верховний Суд скасував ухвалу Східного апеляційного господарського суду та передав справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився щодо згоди одного з подружжя на укладення договору.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.