Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати цивільного суду у справі № 487/7241/18.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік звернувся з позовом до колишньої дружини про визначення місця проживання дитини.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням суду. У період шлюбу у них народився син.

Після розлучення сторони не могли дійти згоди щодо місця проживання дитини. Позивач вважав, що подальше проживання сина разом з ним найбільш повно буде відповідати інтересам дитини. Він працює, має достатній заробіток, час відводити дитину до шкоди, займатися з ним вечорами та іншим чином піклуватися про нього, а тому має змогу створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку сина, задовольнити гармонійний розвиток його особистості в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.

Пізніше колишня дружина подала зустрічний позов, в якому просила визначити місце проживання сина разом з нею. Зазначала, що вона працює, характеризується позитивно. Вважає, що проживання дитини з батьком є недоцільним і таким, що негативно впливає на психічний розвиток дитини. Крім того, зазначала, що має можливість забезпечити належні умови виховання та розвитку своєму синові, який здебільшого сам бажає проживати разом з нею.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва відмовлено в задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Постановою Миколаївського апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Зустрічний позов задоволено, визначено місце проживання дитини разом з матір’ю.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС нагадали, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд за результатами психологічних досліджень та спостережень під час психокорекційної роботи з дитиною, практичним психологом та встановленою однаковою прихильністю дитини до обох батьків, з урахуванням обставин справи, віку дитини, для забезпечення прав та інтересів дійшов обґрунтованого висновку про те, що місце проживання малолітньої дитини має бути визначено разом із матір`ю, тому, що нею створено більш сприятливі умови для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку і це не вплине на реалізацію батьком своїх прав його участі у вихованні сина.

ВС підкреслив, що батько дитини, який, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов’язок піклуватися про здоров’я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.

Також ВС зауважив, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини

Судді ВС зазначили, що доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції думки дитини щодо її бажання проживати разом з батьком є непереконливими з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з батьком та конфлікт між батьками щодо визначення місця її проживання.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.