До Європейського суду з прав людини звернувся Дмитро Каплатий, який з 2017 року чекав відповіді від прокуратури щодо його скарги. Тоді він вкотре оскаржував рішення правоохоронців припинити провадження щодо обставин смерті його дружини. У рамках справи «Каплатий проти України» (CASE OF KAPLATYY v. UKRAINE) заявник просив Суд визнати, що правоохоронці не належним чином провели розслідування подій, що становило порушення Конвенції.

Обставини справи

До 2011 року заявник був одружений на К. 3 вересня 2013 року тіло К. знайшли у будинку її тогочасного хлопця у Коломийському районі на Івано-Франківщині. На місці події правоохоронці не виявили жодних ознак боротьби чи насильницької смерті. У свідоцтві про смерть було зазначено, що К. померла від гострої серцево-легеневої недостатності та тромбоемболії легеневої артерії.

4 вересня Коломийська міліція відкрила кримінальне провадження щодо умисного вбивства К. – заявника, який і подав заяву про злочин, визнали потерпілим. Того ж дня слідчий ініціював проведення судово-медичної експертизи. 5 вересня тіло К. доставили до Полтави, де і поховали. А вже 9 вересня міліція припинила провадження у зв’язку із відсутністю складу злочину. Своє рішення міліціонери заснували на свідоцтві про смерть, свідченнях лікаря швидкої та партнера К., якого допитали у невизначений день.

Останній свідчив, що у день смерті вони з К. були разом вдома. Ввечері вона почала скаржитися на біль у серці і втратила свідомість. Чоловік викликав швидку, але коли вона приїхала К. була вже мертва – спроби реанімувати жінку результатів не дали. Ці свідчення підтверджував лікар швидкої. Обидвоє свідчили, що не бачили на тілі К. тілесних ушкоджень. У зв’язку з цим міліціонери прийшли до висновку, що ознак злочину, зокрема вбивства, у смерті К. не було.

Заявник оскаржив припинення провадження у прокуратурі. Він звертав увагу на те, що міліціонери припинили провадження на підставі свідоцтва про смерть, і навіть не дочекалися результатів судмедекспертизи. Також він звертав увагу, що правоохоронці допитали не всіх потрібних людей, зокрема – його. На думку заявника, К. вбила її мати, яка хотіла заволодіти грошима від продажу спільної квартири К. та заявника. Він також стверджував, що на руках К. були сліди від ін’єкцій, наявність яких правоохоронці просто проігнорували та які він помітив під час підготовки до похорону.

Втім, результати судмедекспертизи від 3 жовтня підтвердили попередню версію смерті від згаданих вище хвороб. Зокрема, експерти виявили та дослідили тромб, який вбив К. Вони також не знайшли на тілі К. жодних ушкоджень, крім одного синця, який з’явився на тілі за 3-4 дні до смерті. Слідів отруєння експерти також не виявили.

9 жовтня прокуратура повідомила заявника, що наявна інформація, включно з описаними вище результатами експертизи, не давали підстав говорити про наявність ознак злочину. Отже, підстав для втручання прокурора немає, а рішення припинити провадження було ухвалено правомірно. При цьому 8 жовтня 2014 року розслідування обставин смерті К. поновили, але сторони не змогли надати документів, які це підтверджували.

До цього – 20 вересня 2013 року – заявник подав до міліції у Полтаві заяву про скоєння злочину, у якій стверджував, що смерть К. настала унаслідок умисного ненадання допомоги з боку її партнера та її матері. На користь цієї версії він зазначав, що мати та сестра К. схиляли її витратити гроші від продажу квартири так, як вони хотіли. Також він посилався на СМС від К., у якому вона написала: «Дімо, я зрозуміла, мати та [сестра] хочуть моєї смерті. Їм потрібні лише гроші», – та підозрілі сліди на тілі К. Крім того, заявник стверджував, що сестра К. повідомила батька про смерть К. о 15 годині, у той час, як швидку викликали лише о 17:30.

Міліція Полтави 21 вересня відкрила провадження за фактом смерті К. за статтею 136 ККУ «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані». Підозрюваних не було, заявник отримав статус постраждалого. 26 вересня міліція ініціювала проведення ексгумації тіла К. та проведення судмедекспертизи – ексгумація відбулася 8 жовтня 2013 року.

20 листопада 2013 року слідчий задовольнив клопотання заявника, якого з незрозумілих причин називав представником потерпілого, щодо отримання на зберігання гістологічних зразків К. та оригіналів медичних документів, які слідчий раніше отримав від своїх колег з Івано-Франківщини. 3 грудня 2013 року заявник отримав відповідні матеріали, які передали йому «для подальшого дослідження».

За свідченнями уряду, слідчий неодноразово просив заявника повернути матеріали, а також повідомити своє місце проживання, але той відмовлявся. Заявник зазначав, що з них ніхто не зв’язувався щодо цього, а місце його проживання не змінювалося у той час. Без цих матеріалів завершити експертизу було неможливо.

21 лютого 2014 року міліція припинила провадження через відсутність складу злочину. У рішенні було зазначено, серед іншого, що через відсутність доступу до необхідних матеріалів, місце перебування яких невідоме, було неможливо проводити подальші дослідження. Невідомо, чи оскаржував заявник це рішення, втім 22 вересня 2014 року прокуратура поінформувала його, що скасувала рішення про припинення провадження. Було ухвалено рішення об’єднати провадження у Полтаві та Коломиї в одне.

Провадження тривало майже два роки до 29 червня 2016 року, допоки поліція Коломиї припинила його – знову у зв’язку із відсутністю складу злочину. Переважно таке рішення базувалося на доказах розслідування 2013 року – свідчення партнера К., лікаря швидкої та інше. Крім того, за рік до того було ініційовано ще одну експертизу, яка через відсутність матеріалів, які були у заявника, не змогла дати відповідей на питання слідчих. Також у рішенні йшлося про те, що заявника просили передати необхідні матеріали, але він відмовлявся повідомити своє місце проживання чи доставити матеріали до Коломиї. Так само йшлося і про те, що частину матеріалів не надав слідчий.

Заявник стверджував, що його повідомили про це рішення лише у квітні 2017-го. На підтвердження цього він надав копію скарги від 10 квітня, у якій, зокрема, вимагав надати копію рішення від 29 червня 2016 року. У кінці місяця він спробував оскаржити припинення провадження, наполягаючи на своїй версії подій. 29 червня рішення про припинення провадження було скасоване.

У листі від 3 травня 2017 року обласна прокуратура надала прокуратурі Коломиї вказівки перевірити скарги заявника та поінформувати його про їх розгляд до 22 травня. Втім, заявник стверджував, що нічого не отримав, а без відповіді не міг піти до суду.

Розгляд ЄСПЛ

Заявник стверджував, що дії представників держави призвели до порушення статті 2, 3 та 6 Конвенції. Втім, Суд, застосувавши принцип jura novit curia, прийшов до висновку, що цю справу варто розглядати крізь призму лише статті 2.

Першим питанням, яке необхідно було вирішити – чи можна вважати заявника потерпілим? Уряд вважав, що ні, адже заявник був розлучений із К. і не проживав з нею фактично. Сам же заявник наполягав, що він  був потерпілим, посилаючись на те, що йому надали такий статус у рамках кримінальних проваджень в Україні.

У справах, коли безпосередній потерпілий помер до подачі заяви, Суд вже надавав статус потерпілих для батьків, брата чи сестри або племінників померлого, а також для партнерів померлих, навіть якщо їхні відносини існували поза шлюбом. Натомість, колишнім чоловікам та дружинам, які не мали суттєвого зв’язку з колишніми, у такому статусі зазвичай відмовляють. Разом з тим, ЄСПЛ бере до уваги і те, який статус мала людина у рамках національного провадження.

«Повертаючись до цієї справи, Суд відзначає, що заявник та К. були одружені протягом 6 років – до 2011-го. Видається, що відтоді вони не проживали разом, але жили в одному місті та мали у спільній власності квартиру, яку продали у липні 2013 року. Після смерті К. у вересні 2013 року, кримінальне провадження було відкрито саме за заявою заявника, а сам він отримав статус потерпілого. Незрозуміло, чи хтось інших – з числа кревних родичів К. (батьки чи сестра) або її новий партнер – отримали статус потерпілих у провадженні. Це особливо важливо, зважаючи на версію подій заявника, що К. вбили її мати та партнер заради грошей. Більше того, під час провадження заявник був активно залучений у розслідування, подавав заяви та неодноразово оскаржував припинення провадження. У цих специфічних обставинах Суд вважає, що заявник може вимагати бути визнаним потерпілим від стверджуваних порушень Конвенції щодо розслідувань смерті К.»

Далі постало загальне питання прийнятності озвучених скарг. Уряд вважав, що скарги заявника такими не є. Зокрема, він наполягав, що слідство вживало ряд заходів для перевірки обставин смерті К. А заявник вимагав додаткових експертиз, і у той самий час не надавав необхідні для їх проведення матеріали, які були у його розпорядженні. Більше того, заявник порушив вимогу звертатися до ЄСПЛ протягом 6 місяців, адже провадження припинилося 29 червня 2016 року.

У свою чергу, заявник стверджував, що розслідування було неефективним і фактично правоохоронці відмовилися його проводити. Зокрема, одна з експертиз так і не була завершена, а саме провадження неодноразово намагалися припинити. Крім того, він наполягав, що дотримався 6-місячного терміну звернення, адже йому не одразу стало відомо про рішення від 29 червня 2016 року.

Суд прийшов до висновку, що доводи уряду щодо прийнятності скарг заявника дуже пов’язані із питаннями, що стосуються розгляду справи по суті, а тому вирішив розглядати ці питання разом.

Розгляд цієї справи по суті безпосередньо мав стосуватися процедурної складової статті 2 – обов’язку держави провести належне розслідування обставин смерті людини. ЄСПЛ одразу відзначив, що це не обов’язок досягти певного результату, а обов’язок вжити всіх необхідних заходів. Щоб бути ефективним, розслідування має бути гіпотетично спроможним встановити факти у справі і, якщо правдивість тверджень доведена, встановити і покарати відповідальних. При цьому відповідність процедурних вимог статті 2 оцінюється на основі наступних параметрів:

• Адекватність слідчих заходів;
• Оперативність розслідування;
• Залучення родини загиблої особи;
• Незалежність розслідування.

Отже, за фактом смерті К. було відкрито 2 провадження – у Коломиї та Полтаві – за 1 та 18 днів після події. Обидва провадження відкрили на вимогу заявника, і правоохоронці вважали їх обґрунтованими та що вони вимагають проведення розслідування.

«Суд далі відзначає, що попри швидке відкриття, у рамках цих проваджень було вжито обмежену кількість слідчих заходів та вдалося зібрати небагато доказів. Зокрема, з рішення про припинення провадження від 9 вересня 2013 року відомо, що поліція отримала свідчення лише партнера К. та лікаря швидкої. Більше того, хоча було ініційовано проведення судово-медичної експертизи, припиняючи провадження міліція покладалася лише на свідоцтво про смерть, на основі якого вони прийшли до висновку, що смерть К. була природною, не чекаючи результатів судмедекспертизи. Також Суд бере до уваги, що згадане вище рішення про припинення провадження було ухвалене 9 вересня 2013 року – лише за 6 днів з моменту смерті К., що саме собою викликає серйозні сумніви щодо ретельності проведення розслідування».

Що ж до провадження, яке тривало у Полтаві, то тут ЄСПЛ не побачив жодних доказів того, що протягом 5 місяців слідство вживало будь-яких заходів, крім ексгумації тіла, ініціювання додаткової експертизи та звернення до суду для отримання матеріалів з Коломиї – хоча навіть невідомо, чи намагалися після цього слідчі отримати ці матеріали.

Після цього Суд вирішив розібрався із питанням матеріалів, які слідчі передали заявнику, а тоді не могли отримати назад. Щодо цього суддів прийшли до висновку, що ключовим питанням є те, чому взагалі відповідні матеріали передали заявнику – у відповідному рішення обґрунтування не було, сторони пояснити ці дії також не змогли. Так само сторони не змогли пояснити, чому слідчий не надав експертам інші документи, які були у його розпорядженні. У підсумку, ЄСПЛ прийшов до висновку, що слідство несумлінно поставилося до важливих доказів, не спромоглося забезпечити їх доступність експертам, а також не надало їм інші важливі матеріали.

Так само розкритикували судді ретельність проведення розслідування. Зокрема. Вони послалися на лист з прокуратури, яка повідомляла, що скасувала рішення про припинення розслідування, бо воно було поверхневим та однобоким. Що ж до порушення 6-місячного терміну звернення до ЄСПЛ, Суд прийшов до висновку, що скарга заявника від 28 квітня 2017 року та подальші вказівки обласної прокуратури для прокуратури Коломиї дозволяють говорити, що цей термін варто рахувати не від 29 червня 2016 року.

Суд встановив, що заявник міг не чекати 3 роки (на моменти розгляду справи) на відповідь прокуратури, а спробувати оскаржити останнє рішення про припинення провадження через суд або ж принаймні зв’язатися із прокуратурою раніше. Втім, він цього не зробив. Це судді сприйняли в якості ознаки відсутності інтересу у розгляді справи та невичерпані заявником усіх національних правових засобів. Втім, це питання Суд вирішив розглядати у світлі ефективності розслідування.

Отже, за 2 роки і 9 місяців, що тривало провадження:

• Було вжито обмежену кількість слідчих заходів;
• Провадження двічі поновлювалося через поверхневість рішення про припинення;
• Одна з експертиз так і не була закінчена;
• Заявник так і не отримав відповіді на свою скаргу на рішення про припинення провадження від 29 червня 2016 року.

«У світлі своїх висновків, описаних вище, Суд не може підсумувати, що державні органи зробили все можливе для забезпечення достатніх заходів зі збору та збереження доказів і встановлення обставин смерті К. Також на погляд Суду ці недоліки у розслідуванні на момент ухвалення останнього рішення про припинення провадження… серйозно підірвали перспективи розслідування на успіх, навіть якби воно було швидко поновлено після скарги заявника. Відповідно, заперечення уряду щодо невичерпання національних правових заходів необхідно відхилити. У зв’язку із вищеописаним, Суд приходить до висновку, що мало місце порушення процедурної складової статті 2 Конвенції». ЄСПЛ у повному обсязі задовольнив вимоги щодо немайнової компенсації та зобов’язав Україну виплатити заявнику 6000 євро.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив, що загальна декларація відмови від лікування не знімає з держави обов’язку надати його.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.