Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив рішення по справі № 73544/14 Mile Novaković проти Хорватії. Справа стосувалася скарги вчителя на звільнення в 1999 році за проведення уроків сербською, а не хорватською мовою. Маючи сербську етнічну приналежність більшість свого професійного життя він мешкав і працював у Хорватії і на момент звільнення працював у середній школі в Східній Славонії, в районі, який був реінтегрований в Хорватію після війни.

Обставини справи

Заявник Mile Novaković зараз померлий, був громадянином Хорватії, який народився в 1944 році і мешкав у с. Дарда (Хорватія).

Novaković, який мав сербську етнічність, працював вчителем у Хорватії з 1971 року. З липня 1998 року він працював у середній школі в регіоні Дарда, розташованого у Східній Славонії, який був реінтегрований у Хорватію.

Після перевірки лише вчителів сербської національності в адміністративному провадженні заявникові спочатку було заборонено викладати. Зрештою  Адміністративний суд скасував рішення в 2006 році на підставі того, що питання, якою мовою повинні викладатися уроки в школі заявника в той час, не було остаточно вирішене.

Тим часом школа звільнила заявника в березні 1999 року за невикористання літературної хорватської мови під час викладання, як це передбачено відповідним національним законодавством. Адміністрація школи дійшла висновку, що не може перевести заявника, оскільки в школі не було посад для викладання сербською мовою. Також він не міг пройти навчальні курси, оскільки від нього було неможливо очікувати вивчення хорватської мови з огляду на те, що йому було 55 років на той час.

Заявник безуспішно оскаржував своє звільнення в суді, в тому числі шляхом подання скарги в 2011 році до Конституційного суду.

Покладаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного життя), статтю 14 (заборона дискримінації) і статтю 1 Протоколу № 12 (загальна заборона дискримінації) заявник скаржився на те, що його звільнення було свавільним і він зазнав дискримінацію за віком та його сербською етнічною приналежністю. Він стверджував, що незнання пари слів хорватської мови під час його перевірки не повинне було призвести до такого радикального заходу як звільнення.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 17 листопада 2014 року.

Суд був переконаний у тому, що причини звільнення заявника – використання сербської мови в його щоденній роботі і передбачувана нездатність адаптувати свою мову викладання до вимог своєї посади через його вік – були в достатній мірі пов’язані з його приватним життям. Зокрема мова, яку використовує особа, обов’язково складає частину його етнічної ідентичності, в той час, як вік є частиною фізичної ідентичності особи.

Уряд стверджував, що звільнення заявника було необхідним для захисту права учнів на освіту хорватською мовою. Суд зазначив, що у його справі ніколи не розглядалась жодна альтернатива звільненню, яка б дозволила заявнику узгодити своє викладання з чинним законодавством.

Інспектор освіти лише вирішив, що заявнику необхідно заборонити викладати не надаючи йому можливості виправити порушення у роботі протягом певного періоду, що було можливо згідно з відповідним національним законодавством.

Школа відхилила можливість додаткового навчання виключно на підставі віку заявника та трудового стажу. Крім того, ні школа, ні будь-який із національних судів не надали докладне та переконливе пояснення того, чому вік заявника був непереборною перешкодою для коригування плану навчання для того, щоб він зміг викладати літературною хорватською мовою.

Дійсно, з огляду на незаперечну близькість цих двох мов, а також той факт, що заявник мешкав і працював у Хорватії більшу частину свого професійного життя, було складно зрозуміти, чому не вивчався варіант забезпечення його додатковим курсом з вивчення мови.

Суд також зазначив, що, у будь-якому випадку, самі національні органи влади – адміністративні та цивільні суди – мали труднощі з встановленням того, якою мовою заявник повинен був викладати у відповідний час.

Наприкінці, в школі заявника не було перевірено жодного вчителя хорватської етнічності. У післявоєнному контексті регіону Східної Славонії того часу виділення певної групи осіб на основі мови, яка була тісно пов’язана з їх етнічною приналежністю, потенційно могла б викликати питання сумісності з Європейською Конвенцією та Конституцією Хорватії.

Суд дійшов висновку, що звільнення заявника з роботи не відповідало нагальній суспільній потребі і не було пропорційним переслідуваній меті порушуючи статтю 8 Конвенції.

Суд шістьма голосами проти одного постановив, що не було необхідним розглядати окремо скарги заявника відповідно до статті 14 разом зі статтею 8 Конвенції та статті 1 Протоколу № 12 Конвенції. Він зазначив, що під час розгляду скарги відповідно до статті 8 він вже врахував посилання національних органів влади на вік заявника та їх рішення перевіряти роботу лише деяких вчителів на основі їх етнічного походження.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Хорватія повинна виплатити заявникові 5 000 євро відшкодування моральної шкоди та 850 євро відшкодування видатків і витрат.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.