Постанова Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18
Ключові тези:
Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, передбаченому п. 4.2 додаткової угоди, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.
Обставини справи:
У жовтні 2018 року ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» суми основного боргу за договором на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку від 28 квітня 2017 року (далі – договір) у розмірі 177 360,30 грн, а також штрафних санкцій у розмірі 17 736,03 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на порушення відповідачем зобов`язань в частині повного та своєчасного розрахунку за договором.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2019 року первісний позов ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» до ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» на користь ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» суму заборгованості за договором на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку у розмірі 177 360,30 грн, штраф у розмірі 14 188,82 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 873,23 грн. У решті первісних позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 3 547,21 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 89,22 грн – відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» до ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» про визнання договору на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку від 28 квітня 2017 року, укладеного ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» та ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР», недійсним – відмовлено у повному обсязі (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 4 лютого 2019 року).
У січні 2019 року ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР», керуючись вимогами статей 126, 129, 244 ГПК України, звернулося до господарського суду із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Заявник на підставі укладеного між ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» та адвокатом Савенком Олексієм Олександровичем договору № 4 про надання правової допомоги від 3 січня 2018 року, додаткової угоди № 2 від 28 вересня 2018 року та акта про надання послуг за вказаним договором від 16 січня 2019 року із загальною вартістю послуг адвоката 10 000 грн просив винести додаткове рішення щодо судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу).
Додатковим рішенням від 29 січня 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області заяву ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» задовольнив частково: стягнув з ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» на користь ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 909,09 грн. У стягненні решти витрат на підставі пункту 4.2. додаткової угоди до договору відмовив, зазначивши, що така винагорода адвокату не є ціною договору (платою за надані послуги), а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.
Центральний апеляційний господарський суд постановою від 22 квітня 2019 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2019 року у справі № 904/4507/18 змінив, виклавши його резолютивну частину в такій редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» на користь ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» 147 800,25 грн основного боргу, 11 824,02 грн штрафу та 1 596,42 грн витрат з судового збору. В іншій частині позову відмовити.».
Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року у справі № 904/4507/18 змінив. Стягнув з ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» на користь ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» 4 091 грн витрат на послуги адвоката. Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2019 року у справі № 904/4507/18 залишив без змін.
За висновками суду апеляційної інстанції додаткова оплата за успішний кінцевий результат не є правничою допомогою та відповідно до вимог статті 126 ГПК України не відноситься до судових витрат, тож погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви в цій частині.
Касація:
У своїй касаційній скарзі ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року в частині перегляду додаткового рішення скаржник просив змінити вказане рішення саме в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн та стягнути з ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Скаржник навів доводи щодо безпідставності висновків судів про відмову у стягненні 5 000 грн на правничу допомогу та про те, що послуги адвоката не відносяться до судових витрат; вказав, що фактори відповідності (невідповідності) розміру витрат на професійну правничу допомогу для розподілу їх у складі судових витрат чітко визначені у частині четвертій статті 126 та у частині п`ятій статті 129 ГПК України. Серед таких факторів ціна позову і прив`язка до ціни позову в договорі про надання правової допомоги, що має сенс виключно тоді, коли позов задоволено; крім того, законодавець прямо використав у вказаних нормах процесуального кодексу словосполучення «результат вирішення (справи)». Вказаним доводам скаржника суд апеляційної інстанції не надав оцінки та не навів мотивів, за яких такі доводи підлягали відхиленню.
Велика Палата ВС вказала, що ч. 1 ст. 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК).
За приписами ч.ч. 1 – 3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
За умовами пункту 4.2 додаткової угоди № 2 від 28 вересня 2018 року в разі якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення з ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» (ідентифікаційний код 40122718) заборгованості у повній сумі та штрафних санкцій), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар в розмірі 5 000 грн.
Щодо визначеної п. 4.2 додаткової угоди № 2 від 28 вересня 2018 року суми додаткової оплати за успішний кінцевий результат суди дійшли одностайного висновку, що «додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору у розумінні ст.ст. 632, 903 ЦК України, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат».
Визначаючи суть виключної правової проблеми, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що поняття «гонорар успіху» не містить чіткого врегулювання та навів судову практику як приклад неоднозначного вирішення зазначеного питання судами касаційної інстанції щодо стягнення сум, передбачених договором, та щодо визнання недійсними умов договору про надання правничої допомоги у залежності від результатів розгляду справи.
За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI«Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, передбаченому пунктом 4.2 додаткової угоди № 2 від 28 вересня 2018 року, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. При цьому загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, складає 12 000 грн, що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару.
Отже, додаткове судове рішення про відмову в стягненні 5 000 грн слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відшкодування позивачу цих витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, додаткове рішення суду першої інстанції скасував в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу. Прийняв в цій частині нове рішення, яким стягнув витрати на професійну правничу допомогу (гонорар адвокату). В решті додаткове рішення суду першої інстанції залишив без змін.
