Постанова Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 815/460/18

Ключові тези:

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії у визначеному законодавством порядку), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Норми ст. 122 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Обставини справи:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив визнати протиправними дії щодо відмови йому у перерахунку пенсії та зобов`язати здійснити перерахунок його пенсії з урахуванням всіх видів грошового забезпечення, визнаних Одеським обласним військовим комісаріатом в довідці від 21 травня 2012 року №11027, зі сплатою суми недоотриманого пенсійного забезпечення.

18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про перерахунок його пенсії з урахуванням довідки Одеського обласного військового комісаріату від 21 травня 2012 року №11027 про розмір грошового забезпечення за нормами, чинними на 01 квітня 2012 року за посадою викладача ВААТ, яку він обіймав на день звільнення зі служби: посадовий оклад -1380 грн, оклад за військовим званням – 135 грн, надбавка за вислугу років 40% – 606 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань 50% – 1060,50 грн, надбавка, що передбачає доступ до державної таємниці 10% – 138 грн, надбавка за кваліфікацію 4% – 55,20 грн, премія 90% – 1242 грн., зі сплатою недоотриманого грошового забезпечення, що утворилося внаслідок проведеного перерахунку за весь період перерахунку по день його фактичного проведення. Позивач вважає, що при призначені йому пенсії суб`єктом владних повноважень було не враховано всю належну суму його грошового забезпечення. Перерахунок пенсії просив провести з 01 квітня 2012 року.

Листом від 21 листопада 2017 року №1738/Г-11 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило позивачу у перерахунку пенсії, з посиланням на те, що з 01 квітня 2012 року рішення про зміну розміру грошового забезпечення осіб, які проходили військову службу, Урядом не приймалося, а перерахунок пенсії з цієї дати не здійснювався. Зазначило, що постановою КМУ від 07 листопада 2007 року №1294 встановлено нарахування до пенсії підвищення, а не здійснення перерахунку пенсії у зв`язку зі зміною розміру грошового забезпечення. Крім того, вказано на те, що з 01 квітня 2012 року рішення про зміну розміру грошового забезпечення осіб, які проходили військову службу, Урядом не приймалося, а перерахунок пенсії з цієї дати не здійснювався.

Вважаючи вказані дій відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, позовні вимоги за період з 01 квітня 2012 року по 30 серпня 2017 року залишено без розгляду.

Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з позовом та не наведено доказів поважності причин пропуску строку.

Касація:

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована невірним застосуванням судами попередніх інстанцій положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказує, що судами не перевірено вини відповідача щодо невиплати йому пенсії у належному розмірі.

КАС вказав, що Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії у визначеному законодавством порядку), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Суди попередніх інстанцій, застосовуючи до позивача строки визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України при зверненні з адміністративним позовом щодо визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області при розгляді заяви про перерахунок пенсії, не перевірив правомірності дій пенсійного органу при розгляді заяви позивача про її перерахунок, чим позбавили останнього права на гарантований Конституцією України та міжнародними актами права на судовий захист.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення прийняті із неправильним застосуванням норм матеріального права, які гарантують право на соціальний захист у старості та порушенням норми процесуального права, а саме щодо права особи на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спору у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту права на соціальний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також слід зазначити, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб`єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.

Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень – відповідний орган Пенсійного фонду України – протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист – пенсійне забезпечення.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд ухвалу окружного адміністративного суду та постанову апеляційного адміністративного суду скасував та направив справу до окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Адвокат Дмитрий Марцонь