Принцип недопустимості погіршення становища засудженого (ч. 2 ст. 416 КПК) вважається порушеним у випадку, коли суд першої інстанції під час нового судового розгляду не звільнив особу від відбування покарання з випробуванням, тоді як у першому вироку цього суду, скасованому апеляційним судом не за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника, обвинуваченому було призначено покарання із застосуванням ст. 75 Кримінального кодексу (КК). До такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду, розглянувши справу № 444/2200/15-к.

Обставини справи

За вироком місцевого суду особу було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК (розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм) із застосуванням ст. 69 цього Кодексу (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом) до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК  звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього виконання обов’язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував указаний вирок і призначив новий розгляд у суді першої інстанції. За новим вироком місцевого суду особу було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

За ухвалою апеляційного суду цей вирок залишено без змін. Верховний Суд скасував вказану ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. За ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо чоловіка змінено в частині призначеного покарання. Постановлено вважати чоловіка засудженим за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Позиція ОП: вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду змінено: на підставі ст. 75 КК звільнено особу від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Обґрунтування позиції ОП: системне тлумачення ч. 2 ст. 416 КПК вказує на те, що погіршення правового становища обвинуваченого під час нового судового розгляду можливе лише за наявності двох обов’язкових умов, а саме якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника (умова щодо суб’єкта апеляційного оскарження, за скаргою якого було скасовано вирок); якщо вирок було скасовано у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання (умова щодо підстави скасування вироку). Системний аналіз положень КПК у їх системному зв’язку із положеннями КК, які регламентують правові наслідки вчинення кримінальних правопорушень, свідчать про те, що до погіршення становища обвинуваченого може призводити не лише обрання більш суворого виду покарання чи більшого його розміру, а й застосування чи незастосування інших положень кримінального закону, які визначають правові наслідки, що настають у зв’язку з вчиненням злочину.

Зокрема, таким правовим наслідком, на думку Суду, є звільнення особи від призначеного їй покарання з випробуванням, за якого суд за наявності для цього підстав доходить висновку, що такий правовий наслідок вчиненого злочину, як відбування покарання, не є необхідним для того, щоб досягти виправлення особи. Особі, котрій призначено захід примусу, що належить відбувати реально, перебуває у гіршому становищі, ніж особа, до якої було застосовано інститут умовного звільнення. Тому відмова судом від звільнення від відбування покарання з випробуванням при новому розгляді справи порушує передбачений ч. 2 ст. 416 КПК принцип недопустимості погіршення становища засудженого. Суд звернув увагу на те, що апеляційний суд скасував вирок місцевого суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції виключно з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 412 (судове рішення ухвалено незаконним складом суду) та з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК. При цьому суд не розглядав доводів прокурора щодо необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання, обмежившись формальною вказівкою, що при призначенні покарання суду першої інстанції необхідно керуватися вимогами ст. 65 КК.

Таким чином, під час нового розгляду кримінального провадження як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, виходячи з вимог ч. 2 ст. 416 КПК, були позбавлені можливості погіршити становище обвинуваченого. Усупереч цьому та в порушення вимог ст. 416 КПК, суд першої інстанції під час нового розгляду визнав чоловіка винуватим за ч. 2 ст. 187 КК та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Зазначене порушення вимог ст. 416 КПК частково залишилося поза увагою апеляційного суду, оскільки вказаний вирок було змінено лише в частині призначеного покарання, шляхом застосування положень ст. 69 КК та не звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням у порядку ст. 75 КК. Таким чином, на думку Суду, розгляду кримінального провадження раніше застосованих положень про звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, якщо вирок суду першої інстанції не був скасований за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, є порушенням вимог ч. 2 ст. 416 КПК у її взаємозв’язку зі ст. 421 КПК.