Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним. Позивач посилався на те, що договір купівлі-продажу автомобіля підлягає визнанню недійсним, оскільки на час укладення договору був недійсним його паспорт у зв’язку із тим, що до нього не було вклеєно фотокартку після досягнення двадцятип’ятирічного віку. А паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним, що визначено у п.8 Положення про паспорт громадянина України (затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. № 2503-ХІІ).
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд зазначив, що позивачем не надано доказів, які б обґрунтовували заявлені позовні вимоги та свідчили про порушення його прав при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу. При реєстрації транспортного засобу особа має надати документ, що посвідчує таку особу, а паспорт громадянина України для державної реєстрації не є обов’язковим.
Апеляційний суд погодився із рішенням суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не надав належних доказів на підтвердження наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним укладеного між ним та відповідачем договору купівлі-продажу автомобіля, зважаючи на закріплену у ст.204 Цивільного кодексу України (далі – «ЦК України») презумпцію правомірності правочину. Суд зазначив, що та обставина, що на момент укладення договору купівлі-продажу автомобіля у паспорті продавця не була вклеєна фотокартка у зв’язку із досягненням ним двадцятип’ятирічного віку, не свідчить про невідповідність волевиявлення відчужувача автомобіля на його продаж, зважаючи, зокрема, на той факт, що позивачем не заперечувались обставини укладення договору та факт його підписання.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020р. у справі №759/22877/19) також не знайшов підстав для задоволення позову.
Верховний Суд зауважив, що справедливість та добросовісність є одними із основних засад цивільного законодавства та цивільних правовідносин (п.6 ст.3 ЦК України).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, яка не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони за умови, що інша сторона розумно покладається на них та зазнає негативних наслідків.
Суд касаційної інстанції зазначив, що враховуючи те, що сторони договору купівлі-продажу не мали сумніву в ідентичності особи кожної з них, знали про наявність дефекту паспорту позивача, договір купівлі-продажу вчинили за взаємною згодою, зокрема добровільні дії позивача були спрямовані на відчуження транспортного засобу, подання ним особисто документів, необхідних для перереєстрації транспортного засобу, недійсність паспорту позивача не може бути підставою для задоволення його позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу. А посилання позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог, на використовування ним при укладенні договору недійсного паспорту не відповідає принципу добросовісності.
