Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив рішення по справі № 25338/16 Barbotin проти Франції. Справа стосувалася компенсації, призначеної заявнику національними судами у зв’язку з умовами тримання під вартою в слідчому ізоляторі міста Кан.

Обставини справи

Заявник, Jean-Claude Barbotin, є громадянином Франції, який народився у 1951 році та мешкає в місті Сен-Бріє.

Заявника тримали в слідчому ізоляторі Кана з 28 серпня до 1 вересня 2008 року і згодом з 4 листопада 2008 року до 27 липня 2010 року. 15 червня 2010 року він звернувся з запитом до судді, який розглядає термінові заяви, адміністративного суду Кана, щоб він призначив експерта для перевірки стану його камер в слідчому ізоляторі. Наказом від 16 червня 2010 року суддя, який розглядає термінові заяви, задовольнив запит та призначив експерта, який подав звіт.

Експерт виявив, що чотири з шести камер, які займав заявник, були в доброму загальному стані,  а також те, що п’ята була повністю відремонтована. Шоста камера, площею 16 м², яку заявник ділив з чотирма іншими затриманими, була в поганому стані, занедбана і погано освітлена, і не мала достатньо повітря для п’яти дорослих.

Рішенням від 6 вересня 2010 року Адміністративний суд визначив вартість експертизи в 773,57 євро. Ця сума була стягнута з держави, яка була оголошена відповідальною за авансовий платіж за правову допомогу, на яку заявник мав право. Одночасно з цим Міністр юстиції подав апеляцію третьої сторони на наказ від 16 червня 2010 року, стверджуючи, що звіт експерта не був необхідним, оскільки експертний висновок про умови тримання під вартою вже був складений в слідчому ізоляторі Кана. Наказом від 28 липня 2010 року суддя, який розглядає термінові заяви Адміністративного суду Кана, відхилив запит. Міністр юстиції подав апеляцію на цю постанову, яка була скасована рішенням апеляційного адміністративного суду  Нанта від 27 січня 2011 року.

26 січня 2012 року Conseil d’État відхилив апеляцію заявника з питань права.

31 серпня 2012 року заявник подав позов про відшкодування збитків проти держави, вимагаючи компенсацію за шкоду, спричинену умовами утримання в слідчому ізоляторі. Рішенням від 28 травня 2013 року Адміністративний суд Кана постановив, що під час його тримання під вартою, яке тривало близько 24 місяців, протягом трохи більш ніж чотирьох місяців з 27 січня 2010 року до 2 червня 2010 року заявника утримували в умовах, несумісних з повагою до людської гідності, і наказав державі виплатити йому 500 євро відшкодування моральної шкоди.

Адміністративний суд також зобов’язав заявника оплатити витрати на експертну оцінку на загальну суму 773,57 євро на підставі того, що наказ від 16 червня 2010 року про складання експертного висновку був скасований.

2 грудня 2015 року Conseil d’État відхилив основну апеляцію з питань права, подану заявником, та зустрічну апеляцію, подану Міністерством юстиції.

Покладаючись на статтю 13 (право на ефективний засіб судового захисту) разом зі статтею 3 (заборона нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження) заявник скаржився на неефективність компенсаційного засобу судового захисту, який він застосовував в національних судах, оскільки сума присудженої компенсації була недостатньою і наказ покрити витрати на експертний висновок призвів до того, що він заборгував гроші Франції.

Заява була подана до ЄСПЛ 2 травня 2016 року.

Суд був покликаний вивчити діючі норми відповідальності та вперше винести рішення щодо ефективності компенсаційного засобу захисту відповідно до статті 13, а також розглянути питання, чи отримав заявник відповідну компенсацію.

Перш за все, Суд зазначив, що адміністративні суди розглядали справу з дотриманням загальних принципів, викладених в прецедентному праві  Conseil d’État. Суд зазначив, що адміністративний суд покладався на вимогу, зазначену в Законі про пенітенціарні установи від 22 листопада 2009 року, щодо поваги до людської гідності ув’язнених.

Адміністративний суд звернув увагу на «невідповідність» умов тримання заявника під вартою з посиланням на переповненість в слідчому ізоляторі та проблеми, що виникають через погані умови в камері, площею 16 м², в якій його тримали протягом чотирьох місяців разом із трьома-чотирма іншими особами. Суд визнав відповідальність держави за недбалість і зобов’язав її виплатити відшкодування моральної шкоди, завданої заявникові.

Під час розгляду апеляції з питань права Conseil d’État здійснювала повноваження касаційного суду відповідно до основних напрямків свого прецедентного права. Відповідно до статті 3 Конвенції вона постановила, що ці критерії були належним чином застосовані до цієї справи. Conseil d’Etat також підтвердила підхід, обраний судами нижчої інстанції, вважаючи, що заявника протягом близько чотирьох місяців тримали під вартою в умовах, несумісних з людською гідністю. Вона повторила, що «невідповідні» умови тримання під вартою, яких зазнав заявник, вказували на недбалість держави, і per se створили право на відшкодування моральної шкоди.

Суд зазначив, що таким чином національні суди виносили рішення на основі стандартів щодо умов тримання під вартою, які збігаються з його власними, належним чином враховуючи той факт, що ув’язнені та затримані повністю залежали від адміністрації в’язниці.

Також ЄСПЛ зазначив, що заявник скористався відповідним засобом правового захисту, який надав йому відшкодування збитків, яких він зазнав.  Проте він зазначив, що національні суди вирішили зобов’язати заявника сплатити гонорар експерту на підставі того, що експертна оцінка, призначена в першій інстанції, після завершення була скасована по апеляції. У цій справі було необхідно відняти суму 773,57 євро, яку заявник повинен сплатити за витрати, від присудженої йому компенсації в розмірі 500 євро. Тому, застосувавши компенсаційний засіб захисту, заявник заборгував державі 273,57 євро.

Суд також звернув увагу на надзвичайно малу суму, призначену заявнику, яка становила дуже низький відсоток від суми, яка могла б бути виплачена за подібних обставин.

Суд вважав, що результат провадження, коли він заборгував державі 273,57 євро, позбавила засіб судового захисту своєї ефективності.

Тому ЄСПЛ постановив, що у цій справі мало місце порушення статті 13 Конвенції разом зі статтею 3.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Франція повинна виплатити заявникові 2 000 євро відшкодування моральної шкоди та 1 500  євро відшкодування видатків і витрат.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.