7 грудня відбулось чергове засідання Робочої групи щодо реформування законодавства у сфері примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, яка сформована на базі парламентського комітету з питань правової політики.

Представники Міністерства юстиції та Асоціації приватних виконавців України висловили своє бачення щодо напрямків реформи примусового виконання судових рішень, зокрема, обговорювали норми, які регулюють питання зведеного провадження, і, традиційно, ні до чого спільного знову не домовились.

«В моїй уяві, робоча група – це коли всі працюють в одному напрямку, але поки що її робота зводиться до того, що нардепи вислуховують претензії виконавців до Мін’юсту, і навпаки. І думають, що з цим робити», – розповів «Судово-юридичній газеті» про атмосферу засідань їх учасник, член робочої групи від АПВУ, приватний виконавець Андрій Авторгов.

За його словами, компромісних моментів на засіданнях робочої групи дуже мало. Все це спостерігають депутати комітету, серед яких також немає спільної думки.

Самі гострі моменти – це розширення повноважень приватних виконавців, не у міфічному 2024 році, а сьогодні і зараз, а друге – контроль і дисциплінарна відповідальність приватних виконавців, яка теж є наріжним каменем спотикання.

«Ми пройшли ці питання. Це не означає, що домовилися. Просто їх проговорили. Рішення за депутатами. Від Мін’юсту не бачимо якогось конструктиву, приватних виконавців там хочуть демонізувати, стверджуючи, що у них постійні порушення. Але якщо взяти рішення судів, та й рішення самої дисциплінарної комісії при міністерстві, то якихось серйозних порушень там не побачимо. Тому це є лише маніпуляція. З позитивного можна відзначити те, що до приватних виконавців нарешті стало доходити, що Мін’юст – це не їх нянька, і що наші проблеми ніхто крім нас не вирішить», – вважає Андрій Авторгов.

Про співпрацю АПВУ з Міністерством юстиції

Нагадаємо, що для отримання макрофінансової допомоги Україні від Європейського Союзу потрібно виконати ряд вимог, серед яких – зрівняння повноважень приватних і державних виконавців. Державний регулятор сфери примусового виконання рішень та професійна спільнота приватних виконавців розробили кожний – свою версію, як досягнути поставленої мети. На розгляді у Верховній Раді з червня 2020 року перебувають два законопроекти – урядовий (реєстр. № 3609) та від спільноти приватних виконавців (реєстр. № 3726).

Наше видання вже писало про бажання приватних виконавців відмовитися від застарілих та стримуючих розвиток норм чинних законів України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» і створити єдиний документ, а також про головні тези того, що пропонує у своєму законопроекті міністерство.

За пів року обговорення позицій на робочій групі – тільки незначна взаємодія, констатує заступник голови АПВУ, також учасник дискусій, приватний виконавець Олександр Сивокозов.

«Контакт з регулятором начебто є, але він зовсім не розуміє наші потреби», – стверджує він.

Для прикладу він наводить ситуацію, що виникла з підвищенням кваліфікації приватних виконавців. Мін’юст повністю відкинув проект відповідного Положення, яке було добротно розроблене АПВУ із залученням науковців, вважаючи, що тільки регулятор має опікуватися цими питаннями. В результаті, на сьогоднішній день Мін’юст не провів жодного заходу з підвищення кваліфікації приватних виконавців.

«Взагалі, хочемо, щоб кваліфікаційна комісія була не при Мін’юсті, а при Асоціації. Тим більше, якщо вдасться автоматизувати третій етап іспитів, то роль комісії зведеться просто до фіксації протокольної частини цього питання», – переконаний Олександр Сивокозов.

Наступний яскравий приклад «співпраці» з регулятором – проведення перевірок діяльності приватних виконавців. За словами заступника голови АПВУ, спільнота уже третій рік просить міністерство включати в комісії з перевірки представників Асоціації, але цього також не відбувається.

«Ми ж самі хочемо, щоб все було правильно, а також хочемо розуміти природу наших порушень. І другий момент – це дисциплінувало б членів самої комісії. Адже приватні виконавці часто скаржаться, що після перевірки їм говорять, що начебто все добре, а через день після консультацій перевіряючих із своїм керівництвом все змінюється, і виноситься негативний висновок», – каже він.

Не складається порозуміння з Мін’юстом також у питанні забезпечення реальної взаємодії ДВС та приватних виконавців з державними органами, банками та іншими фінансовими установами за допомогою Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП).

«Ми постійно сигналізуємо про проблеми, адже АСВП працює вкрай погано, але НАІС, який забезпечує роботу системи, нас не чує. Він орієнтується виключно на позицію міністерства. На жаль, сьогодні відкриття провадження, накладення арештів і підготовка всіх запитів займає чимало часу. Так не повинно бути. АСВП – це не система, там немає автоматизації, все вноситься вручну, це більше реєстр якийсь. Тому у нашому законопроекті ми просимо дозволити нам користуватися альтернативним програмним забезпеченням», – зазначає член робочої групи з реформування сфери примусового виконання рішень.

Навіть із визначенням кількості приватних виконавців, наголошує він, Мін’юст поводиться безвідповідально.

«Називаються якісь цифри, але ніхто не замислюється над їх економічним обґрунтуванням, зрештою, що ці виконавці, умовно кажучи, будуть їсти! Є ринок виконання рішень. Чим більше приватних виконавців – тим менше роботи для них усіх. Слід також розуміти, що добробут приватного виконавця – це запорука його доброчесності. Нинішній ринок не зможе вмістити 1000 виконавців, про які каже регулятор. Ми підрахували, що один «приватник» працює на рівні ефективності одного відділу ДВС. Якщо у нас 657 таких відділів, то приблизно стільки нам потрібно і виконавців», – підсумовує Олександр Сивокозов і сподівається, що під куполом Верховної Ради народні депутати врахують ці аргументи.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.