Вчинення злочину у співучасті не виключає ухвалення вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості з одним із співучасників, за умови відповідності такої угоди нормам глави 35 Кримінального процесуального кодексу (КПК). Вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості, може бути оскаржений до апеляційного суду іншою особою, яка не була учасником судового провадження, якщо це рішення стосується інтересів іншої особи, а не тієї, з якою було укладено угоду. Вирок слід визнавати таким, що стосується інтересів іншої особи лише у випадку, якщо у його тексті зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнано встановленими такі обставини, які дозволяють суду однозначно ідентифікувати іншу особу, за умови, що вирок суду стосується прав, свобод та інтересів цієї іншої особи. До такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (ОП ККС ВС), розглянувши касаційну скаргу захисника в інтересах двох осіб на ухвалу апеляційного суду від 3 вересня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на вирок місцевого суду від 24 червня 2019 року у кримінальному провадженні у справі № 639/2837/19.

Обставини справи

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова  від 24 червня 2019 року у підготовчому судовому засіданні затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим. Цим вироком чоловіка визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів). Ухвалою апеляційного суду від 3 вересня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника в інтересах двох осіб на вирок місцевого суду від 24 червня 2019 року щодо засудженого у порядку, визначеному п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, оскільки апеляційну скаргу подала особа, яка не має права її подавати. На думку захисника, у вироку на підставі угоди щодо  обвинуваченого хоча і зазначено, що останній вчиняв злочин разом із двома особами, проте при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд вказав обставини, які дозволяють ідентифікувати двох осіб як осіб, які вчиняли кримінальне правопорушення у співучасті.

Як стверджує захисник, всупереч презумпції невинуватості, суд першої інстанції фактично встановив винуватість цих двох осіб у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК. Тому вони хоча і не були визнані учасниками цього провадження, однак вправі захищати свої права та інтереси шляхом апеляційного оскарження вироку. Колегія суддів ВС залишила без задоволення касаційну скаргу захисника, а ухвалу апеляційного суду – без змін, мотивуючи своє рішення таким.

У рішенні ОП з посиланням на ч. 4 ст. 394 КПК, а також на правовий висновок ВСУ, викладений у постанові від 3 березня 2016 року (справа № 5-347кс15), зазначено, що відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб’єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК. ОП не бачить підстав для відступу від цього висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Враховуючи викладене, ОП звертає увагу на те, що у позивачів як інших осіб та і у їхнього захисника право на оскарження вироку щодо обвинуваченого може виникнути тільки у випадку, якщо вирок стосується їх прав, свобод та інтересів.

Вироком місцевого суду від 24 червня 2019 року затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим. Суд першої інстанції визнав встановленим, що чоловік у період з грудня 2010 року до квітня 2012 року, а також з 20 квітня до 22 травня 2012 року у складі організованої групи разом вчинив повторне незаконне придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту та збут сильнодіючих лікарських засобів в особливо великих розмірах.

Захисник, оскаржуючи зазначений вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, стверджував, що саме дві особи, вироком усупереч презумпції невинуватості було встановлено факт вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК. Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, перевіривши апеляційну скаргу у порядку ст. 398 КПК, дійшов висновку, що вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей щодо підзахисних захисника, а тому захисник не є особою, яка має право на оскарження вироку суду першої інстанції.

Беручи до уваги наведене, а також вимоги п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, апеляційний суд прийняв рішення про повернення апеляційної скарги захиснику. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із зазначеними вимогами КПК, а посилання захисника на те, що хоча дві особи позивачі не є учасниками процесу у цьому кримінальному провадженні, проте їхні права та інтереси порушено вироком, а тому вони є особами, які можуть особисто або через представника оскаржити вирок,  є безпідставним. ОП наголошує на тому, що при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня іншою особою, яка не була учасником судового провадження, ключовим є з’ясувати, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи. ОП звертає увагу, що у тексті вироку особисті дані про співучасників не зазначені, вони у всіх частинах вироку названі як ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Дослідження та оцінки правомірності дій позивачів, які такої угоди не укладали, суд не здійснював, не встановлював преюдиційних фактів щодо них. Будь-яких ознак, за якими можна було б ідентифікувати безіменних осіб, про співучасть з якими йдеться у вироку, цей вирок не містить. Не дозволяють ідентифікувати особу такі дані, як адреси мешкання, де під час обшуків вилучені сильнодіючі лікарські засоби, марка та номер автомобіля, яким вони користувалися при незаконному перевезенні цих засобів.

ВС визнав необґрунтованими твердження захисника про те, що його підзахисних можна ідентифікувати при співставленні формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним у вироку, з даними, які містяться в обвинувальному акті в іншому кримінальному провадженні.

ККС ВС ОП наголосила на тому, що дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами статей 91, 92, 277, 291 КПК. З огляду на наведене ОП дійшла переконання, що висновок апеляційного суду про те, що вирок місцевого суду не стосується прав, свобод та інтересів позивачів є правильним. ОП не вбачає порушення принципу презумпції невинуватості та інших загальних засад кримінального провадження. Звертає увагу на те, що апеляційний суд в мотивувальній частині свого рішення зазначив, що апеляційна скарга захисника підлягає поверненню, що відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК. У той же час у резолютивній частині суд вказав, що відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника. Ураховуючи конкретні обставини справи, це порушення не є істотним з огляду на вимоги ч. 1 ст. 412 КПК.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.