Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 496/2215/17, в якій досліджував питання виселення з житла.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що Військова частина звернулася до суду з позовом, у якому просила виселити відповідачів із будівлі, без надання іншого житлового приміщення та стягнути судові витрати у справі.

Позивач зазначав, що в оперативному веденні ВЧ знаходиться будинок, який перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси.

Та під час перевірки було встановлено, що у зазначеній будівлі без достатніх на те правових підстав проживають відповідачі, які не є військовослужбовцями військової частини, тому не мають стосунку до військової частини, а, відповідно й права на проживання у військовому містечку. Будь-які документи, які б підтверджували законність проживання відповідачів у будівлі, відсутні.

Також зазначав, що нежитлова будівля, в якій проживають відповідачі, є об’єктом підвищеної небезпеки і потенційно небезпечною для життя.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідачі вселилися у спірну будівлю з дозволу командира військової частини ще у 1981 році, що сторонами не оспорювалося, а тому доказуванню не підлягає.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що згідно з частиною першою та другою статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав установлених законом. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Установивши, що відповідач разом із померлим чоловіком, який був військовослужбовцем вселилися у спірне приміщення з дозволу командира військової частини, відповідачі постійно проживають у ньому та зареєстровані за його адресою, не мають іншого житла на момент подання позову про виселення, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що відповідачі мають достатні та триваючі зв’язки з конкретним місцем проживання, а спірне майно є їх єдиним житлом у розумінні статті 8 Конвенції.

ВС зауважив, що істотними обставинами, що впливають на оцінку законності оскаржуваних рішень є те, що відповідачі проживають у займаному приміщенні з 1981 року, тобто майже 40 років і протягом цього періоду військова частина не мала заперечень із приводу зайняття відповідачами цього приміщення.

Крім того, позивач не довів і судами не встановлено, що у відповідачів наявне інше житло, в якому вони можуть проживати.

Ураховуючи викладене, на думку ВС висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову – є правильними.

Доводи касаційної скарги щодо того, що відповідачам не належить право власності на спірне приміщення, не доводить незаконності оскаржуваних рішень, оскільки, загальний захист від втручання у право мирного володіння майном поширюється також і на наймачів.

Враховуючи обставини справи Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи можуть виселити з житлового будинку після припинення шлюбних відносин: позиція ВП ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.