Виплата Фондом соціального страхування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї Законом  України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» не передбачена і така, за наявності для цього підстав, повинна виплачуватись роботодавцем.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі  № 210/2271/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до  комунального підприємства «К», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що від нещасного випадку, який трапився при виконанні трудових обов’язків, загинув його батько. Смерть настала внаслідок механічної асфіксії при утопленні в каналізаційних водах у каналізаційному колодязі.

Смерть батька позивача настала під час виконання трудових обов`язків у каналізаційному колодязі каналізаційної мережі I внаслідок раптового викиду каналізаційної суміші газів і стоків у колодязь № 8 з каналізаційної мережі ІІ, яка була підключена в колодязь № 8 каналізаційної мережі І. Каналізаційна мережа ІІ не була внесена в схему каналізаційних мереж, що знаходяться на балансі підприємства. Тому бригада з вини відповідача не вжила і не могла вжити запобіжних заходів щодо перекриття системи каналізаційного стоку з вище розташованих колодязів відносно колодязя № 8 каналізаційної мережі.

Позивач зазначав, що після смерті батька він переносить тяжкі моральні страждання, оскільки на час нещасного випадку йому виповнилося одинадцять років, що завдало сильного емоційного та психічного потрясіння, яке відчувається до теперішнього часу, він залишився без батьківського піклування та підтримки, все дитинство минуло з почуттям туги та жалю за батьком тощо.

Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути з кожного з відповідачів у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька, кошти у розмірі 417 300 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області позов задоволено частково. Стягнуто з КП «К» на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві, 200 000 грн, без утримання податку з доходів фізичних осіб. У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що смерть  батька позивача сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, вина підприємства доведена актом про нещасний випадок, тому саме з підприємства слід стягнути відшкодування моральної шкоди. Враховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, незворотність втрати, а також з урахуванням конкретних обставин справи і наслідків, що наступили, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з  КП «К» на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю батька, 200 000 грн, що відповідатиме тим стражданням і переживанням, які позивач пережив та переносить на теперішній час.

Постановою Дніпровського апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 8 квітня 2020 року при розгляді цивільної справи № 210/2272/19 (провадження № 61-18268св19) дійшов висновку про те, що станом на 25 липня 2001 року (час смерті батька позивача під час виконання трудових обов’язків) саме на Фонд було покладено зобов’язання у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. При цьому суд зазначив, що не застосувавши положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про стягнення грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди із роботодавця, оскільки обов`язок з відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 1105-XIV був покладений саме на Фонд.

Однак, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 213/4098/18 (провадження № 61-14398св19) дійшов протилежного висновку. Так, залишаючи без змін касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ПрАТ «ІнГЗК»), касаційний суд зазначив про те, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення  на роботодавця – ПрАТ «ІнГЗК» обов`язку з відшкодування позивачу, як дочці загиблого 16 липня 2001 року внаслідок нещасного випадку на виробництві працівника відповідача, завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 440-1 ЦК Української РСР.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від  6 червня2019 року у справі № 212/2904/17 (провадження № 61-16729св18) та від 15 травня 2019 року у справі № 212/7779/17 (провадження № 61-39348св18).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі  № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19), прийнятої за наслідками розгляду справи з аналогічних правовідносин, зазначено, що у судів були відсутні правові підстави для задоволення позову позивача – доньки загиблого, оскільки нещасний випадок на виробництві з особою – батьком позивача, стався у вересні 1998 року, порядок відшкодування моральної шкоди на час виникнення спірних правовідносин регулювався статтею 440-1 ЦК Української РСР, статтею 12 Закону України «Про охорону праці» (в редакції, чинній на момент настання нещасного випадку) та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 472   від 23 червня 1993 року, якими не передбачалося право членів сім`ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві. При цьому, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, колегія суддів виходила з того, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що смерть особи – батька позивача, який перебував у трудових відносинах з КДГМК «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, однак не звернули увагу на те, що діючим на той час законодавством не було передбачено відшкодування моральної шкоди членам сім`ї потерпілого, а статтею 440-1 ЦК Української РСР була передбачена можливість відшкодування моральної шкоди лише тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Так, передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної  палати  Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 8 квітня 2020 року № 210/2272/19 (провадження № 61-18268св19) та колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня   2020 року у справі № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19).

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на те, що відповідальність за моральну шкоду, завдану позивачу у зв’язку зі смертю його батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не може бути покладена на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час настання нещасного випадку з батьком позивача) у разі настання страхового випадку, а таким на підставі статей 13 та 14 цього Закону є нещасний випадок на виробництві, що спричинив застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму у процесі виконання ним трудових обов`язків, Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати.

Перелік грошових сум страхових виплат на відшкодування такої шкоди міститься в пункті 1 частини першої статті 21 Закону, серед яких підпунктом е) передбачено виплату грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. До грошових сум, які в разі смерті застрахованого працівника підлягають виплаті особам, що перебували на його утриманні, Законом віднесено одноразову допомогу, пенсію у зв`язку з втратою годувальника та відшкодування вартості пов’язаних з похованням ритуальних послуг (підпункти б), д) пункту 1; пункт 2 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

ВС зауважив, що виплату Фондом соціального страхування від нещасних випадків грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї зазначеним Законом не передбачено і така, за наявності для цього підстав, повинна виплачуватись роботодавцем, з яким загиблий перебував у трудових відносинах, відповідно до статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.

Наведене свідчить про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові  від 8 квітня 2020 року № 210/2272/19 (провадження № 61-18268св19) та колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня  2020 року у справі № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.