Добросовісний платник податків зобов’язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов’язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв’язку цим негативних для того платника наслідків.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №140/30/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що Головне управління ДПС у Львівській області звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «В», в якому просило стягнути до бюджету кошти з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника в розмірі 26418217,30 гривень.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову в суді попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що на адресу Товариства позивачем була направлена саме податкова вимога з дотриманням вимог статей 42, 59 Податкового кодексу України.

Суди звернули увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, які саме заходи вживались контролюючим органом для з’ясування причин невручення Товариству податкової вимоги, чи для вжиття додаткових заходів (як-то електронні засоби зв’язку, кур’єрська доставка і т.д.) щодо вручення Товариству податкової вимоги, після повернення рекомендованого листа і до моменту звернення до суду з розглядуваною позовною заявою.

Висновок Верховного Суду

Верховний Суд враховує, що Податковий кодекс України, як і Порядок направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків чітко визначив категорію поштового відправлення (рекомендований лист), якою контролюючий орган має підтвердити надіслання платнику податків податкової вимоги.

Відтак суди попередніх інстанцій, вказуючи на відсутність доказів в підтвердження того, що на адресу Товариства надіслано саме податкову вимогу, не врахували зазначених вище положень законодавства та наявність в матеріалах справи конверта надісланого на адресу відповідача з відміткою про невручення листа Товариству у зв’язку з закінченням терміну зберігання та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення долученого до зазначеного конверта, які свідчать про надіслання податкової вимоги в порядку встановленому законом.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, які саме заходи вживались контролюючим органом для з’ясування причин невручення Товариству податкової вимоги, чи для вжиття  додаткових заходів (як-то електронні засоби зв’язку, кур’єрська доставка і т.д.)  щодо вручення товариству податкової вимоги, після повернення рекомендованого листа і до моменту звернення до суду з розглядуваною позовною заявою.

В той же час суд звертає увагу на тому, що жодна норма податкового законодавства не зобов’язує податковий орган здійснювати заходи для з’ясування причин невручення податкової вимоги, чи для вжиття додаткових заходів (як-то електронні засоби зв’язку, кур’єрська доставка і т.д.) щодо вручення податкової вимоги. Відтак зазначений вище висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на жодній нормі законодавства.

При вирішенні спорів щодо стягнення боргу, зокрема якщо предметом спору є факт надсилання податкової вимоги, суди повинні враховувати, що, обов’язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб’єктом владних повноважень покладається на суб’єкта владних повноважень.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що податковим органом надіслано податкову вимогу в порядку встановленому законом, платник податків має спростувати ці доводи.

ВС зауважив, що товариством не спростовано доводи податкового органу, стосовно надіслання податкової вимоги в порядку встановленому законом.

Враховуючи зазначене вище правове регулювання, досліджені судами попередніх інстанцій докази, ВС визнав, що податкову вимогу надіслано в порядку встановленому Податковим кодексом України, що свідчить про наявність підстав про стягнення податкового боргу.

Окрім того ВС звернув увагу на тому, що добросовісний платник податків зобов’язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов’язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв’язку цим негативних для того платника наслідків.

Враховуючи викладене, висновуючись на доктринальному конституційному обов’язку платника податків сплачувати податки і збори, встановленого статтею 67 Конституції України, не виконання обов’язку сплатити відповідачем як платником податку заявленого до стягнення грошового зобов’язання (акцизний податок, штраф, пеня), Суд вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу позивача, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився стосовно підтвердження понесених витрат, пов’язаних із прибуттям в судове засідання.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.