Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 638/20596/16, в якій досліджував питання встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

Обставини справи

Громадянка України звернулась до суду з позовом до особи, про встановлення факту сумісного проживання однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною власністю та визнання права власності на S частину майна, зміну черговості спадкування.

В обґрунтування позову вказала, що в період з травня 2011 року по 22 липня 2016 року вона проживала з чоловіком однією сім’єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживанні вони були пов’язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, піклувались один про одного, проводили разом дозвілля, а також мали взаємні права та обов’язки, які притаманні чоловіку і дружині. Коли він у період з вересня 2014 року по день смерті тяжко хворів, не працював та не отримував доходів, вона піклувалася про нього, матеріально утримувала, оплачувала лікування, здійснювала догляд особисто, так і шляхом найняття третіх осіб. У період проживання однією сім’єю вони за рахунок спільних коштів придбали автомобіль Тоуоtа Avensis та сплатили пайовий внесок у ЖБК «Н» на загальну суму 264 550 грн, згідно з договором на будівництво квартири площею 40,7 кв.м.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова позовні вимоги задоволено. Постановою Харківського апеляційного суду скасовано рішення суду першої інстанції в частині зміни черговості одержання права спадкування та надання позивачу права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги (особи_2), і у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що обов’язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім’ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов’язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.

Також ВС підкреслив, що статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою на майно, яке набуте ними в період спільного проживання. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із співвласників може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того, хто її спростовує.

ВС зазначив, що вирішуючи спір у цій справі та задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами довела факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з особою_3 в період травня 2011 року по 22 липня 2016 року, а тому має право на половину спільного сумісного майна, набутого ними за цей час в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, а саме: спірних автомобіля та квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що спірне майно купувалося саме за кошти особи_3 не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та цим доводам вже була надана оцінка судами попередніх інстанцій. Відповідач не спростувала презумпцію спільності майна, набутого під час фактичних шлюбних стосунків.

За таких обставин безпідставними є аргументи касаційної скарги про порушення права відповідача на мирне володіння своїм майном як спадкоємцем першої черги після смерті сина. При цьому суди попередніх інстанцій захистили спадкові права відповідача, відмовивши у задоволенні позовних вимог про зміну черговості спадкування.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до незгоди заявника із висновками судів та переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Враховуючи викладене, судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблено обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог про встановлення факту сумісного проживання однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на S частину майна на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.

При цьому суди надали належну правову оцінку доказам, що свідчать про стабільний та значно вищий ніж у особи_3 дохід позивача; фотокарткам, що підтверджують проведення вказаними особами дозвілля та відпочинку разом; показанням свідків, які підтвердили наявність між позивачем та особи_3 відносин, що виражались у взаємній любові, повазі, взаєморозумінні та взаємодопомозі, що є моральною основою шлюбу, а також іншим доказам, які у їх сукупності свідчать про перебування зазначених осіб у фактичних шлюбних відносинах.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова та постанову Харківського апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем: позиція ВС.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.