Постанова Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20
Ключові тези:
КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:
– визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, що викладене в листі від 08.04.2020 № 0800-0503-8/13830, про відмову у вжитті заходів з метою повернення позивачу помилково (надмірно) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1 % від вартості об`єкта купівлі-продажу, що становить 12 169,50 грн;
– зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області сформувати та подати до управління державної Казначейської служби України у Дніпровському районі м. Запоріжжя Запорізької області подання про повернення позивачу суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 12 169,50 грн згідно з квитанцією АТ “Банк Альянс” від 15.01.2020 № 15-215369/1.
– стягнути у повному обсязі на користь ОСОБА_1 судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.06.2020 у справі №280/2635/20 позов задоволено частково. Відшкодовано ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. У клопотанні про відшкодування витрат на правничу допомогу – відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020 у справі №280/2635/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.06.2020 – без змін.
Касація:
ОСОБА_1 на обґрунтування вимог касаційної скарги покликається на те, що суди під час ухвалення оскаржених судових рішень не взяли до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені у його постановах від 02.10.2019 у справі № 815/1479/18, від 26.09.2019 у справі №813/481/18, від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.03.2019 у справі №283/2065/14-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
КАС вказав, що відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд першої інстанції відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу, мотивуючи це тим, що відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів за вказаним договором.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу було викладено у позовній заяві, докази (крім доказів оплати послуг адвоката) для вирішення цього клопотання були додані до позовної заяви. У цій справі було надано докази щодо обсягу наданих послуг, а саме акти № 1 і № 2.
Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правову допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №813/481/18 зроблено такий висновок: «Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов`язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті.»
Судова колегія зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.
Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу і постанову апеляційного адміністративного суду скасував частково і в цій частині прийняв нове рішення.
