Раніше «Судово-юридична газета» розповідала, як з ініціативи державних та приватних виконавців блокуються всі рахунки (з картковими включно) боржників, навіть за найдрібніше правопорушення.

Ми також розповідали, чим закінчуються такі історії.

Проте одне із найбільш розповсюджених нарікань на виконавців судових рішень – це порушення ними меж виконавчого округу при проведенні виконавчих дій.

Питання про те, чому та як виконавець виходить за межі виконавчого округу, підіймалося вже неодноразово, а судам  доводиться вирішувати такі справи майже постійно.

У справі № 905/3542/15, у якій оскаржувалися дії приватного виконавця (відкриття виконавчого провадження та арешт майна скаржника), Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2018 року зробив висновок про те, що за змістом ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження можна відкрити у виконавчому окрузі за місцем знаходження центрального офісу банку, у якому відкрито рахунок боржника та на якому перебувають належні йому грошові кошти. 

Подальші дії приватного виконавця в межах уже відкритого виконавчого провадження не обмежуються виконавчим округом цього виконавця.

Посилаючись на рішення ЄСПЛ від 5 липня 2012 року у справі «Глоба проти України», Верховний Суд підкреслив, що основна мета виконавчого провадження – виконання судового рішення, яке у державі, що визнала верховенство права, не може залишатися невиконаним, на шкоду одній із сторін, а держава повинна вжити усіх необхідних кроків, у межах своєї компетенції, для виконання остаточного рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 звернула увагу на принцип диспозитивності, який полягає у наданні стягувачу права вибору виконавця судового рішення. Виконання судового рішення має бути зручним насамперед для стягувача і не створювати для нього зайвих перешкод і витрат.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 460/3537/20 зазначив таке.

Аналіз положень Закону №1404-VIII дозволив суду дійти висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку – виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 8 квітня 2020 року у справі № 804/6996/17, від 30 квітня 2020 року № 580/3311/19.

Таким чином, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, у яких зазначено місце проживання/перебування боржника або місцезнаходження майна боржника, які знаходяться в межах його виконавчого округу.

За змістом частини першої статті 4 Закону № 1404-VIIІ у виконавчому документі обов`язково зазначається адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника – фізичної особи.

КАС зауважив, що законодавець, визначаючи місце виконання рішення, вживає поняття «місце проживання» та «місце перебування», під якими розуміються відповідно адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, та житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Оскільки за приписами частини другої статті 2 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження, то законодавець розрізняє поняття «місце проживання», «місце перебування» і «місце реєстрації».

Отже, визначальне значення для визначення місце виконання рішення має саме місце проживання/перебування боржника-фізичної особи, а не місце його реєстрації, а також місцезнаходження майна боржника.

На підставі частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ постанови про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанови, передбачені пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Виходячи із системного тлумачення частини першої статті 4, частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ, у виконавчому документі має бути зазначено адресу місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження майна боржника, які знаходяться у межах виконавчого округу приватного виконавця.

Саме за зазначеною у виконавчому документі адресою приватний виконавець в силу положень частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ зобов`язаний надіслати, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, положення статті 28 Закону № 1404-VIIІ встановлюють імперативний обов`язок приватного виконавця надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме за адресою, зазначеною у виконавчому документі, що обумовлює відсутність меж розсуду у приватного виконавця при визначенні адреси боржника.

Такий висновок про необхідність направлення постанов про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 520/9978/18 (пункти 52-53), від 8 квітня 2020 року у справі № 804/6996/17 (пункт 39).

При надходженні виконавчого документа приватний виконавець зобов`язаний перевірити наявність в ньому всіх обов`язкових реквізитів, визначених частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIIІ, зокрема прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника – фізичної особи.

У випадку, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання, тобто якщо адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), що вказана у виконавчому документі, або місцезнаходження майна боржника не знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця, він зобов`язаний повернути виконавчий документ без виконання відповідно до приписів пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII.

Якщо ж виконавчий документ пред`явлено до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення обов`язково додається документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця (абзац 4 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5).

Таким чином, КАС вважає, що правильне вирішення спору у вказаних категоріях справ залежить від того, чи знаходиться адреса місця проживання або місця перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, що вказана у виконавчому документі, в межах виконавчого округу приватного виконавця. Якщо адреса місця проживання/перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, вказана у виконавчому документі, знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця, то відкриття виконавчого провадження, за умови дотримання приватним виконавцем інших вимог Закону № 1404-VIII, є правомірним.

Якщо ж адреса місця проживання або місця перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, вказана у виконавчому документі, знаходиться поза межами виконавчого округу приватного виконавця, приватний виконавець зобов`язаний повернути такий виконавчий документ.

У випадку пред`явлення виконавчого документа не за місцем проживання або місцем перебування боржника (фізичної особи), а за місцезнаходженням майна боржника, на стягувача покладено обов`язок надати документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Частиною четвертою статті 4 Закону № 1404 установлено вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документа. На етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа у приватного виконавця відсутній обов`язок, а отже і будь-який механізм, спрямований на перевірку законності виконавчого документа та правильності визначення в ньому адреси місця проживання/перебування боржника. Відповідальність за вчинення виконавчого напису відповідно до вимог Глави 16 розділу II Порядку № 296/5 несе нотаріус, як особа, яка вчиняє виконавчий напис.

Перевірка ж майнового стану боржника, розшук боржника та/або його майна здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні (частини друга, четверта статті 13, частина сьома статті 26, стаття 36, частина восьма статті 48 Закону № 1404).

Раніше КАС дійшов висновку, що виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які були відряджені до Украероруху, у разі встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, має здійснюватися за рахунок коштів цього Державного підприємства, а не Міністерства оборони України.