Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку після укладення договору іпотеки), не є підставою для визнання такого договору недійсним з підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу № 757/60219/16-ц за позовом особи до Публічного акціонерного товариства (ПАТ) про визнання договору іпотеки недійсним.

Обставини справи

Судами встановлено, що між ПАТ та ДП укладено договір про відкриття кредитної лінії. З метою забезпечення виконання кредитного зобов’язання 26 грудня 2008 року між ПАТ та матір’ю позивача було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, за умовами якого позичальник передала в іпотеку банку житловий будинок та земельну ділянку, на якій розташований зазначений будинок. Згідно з довідкою, виданою комунальним підприємством, на момент укладення договору іпотеки у будинку зареєстровані жінка та її мати.

У жовтні 2012 року заочним рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов ПАТ до жінки, про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, яким звернено стягнення на предмет іпотеки для задоволення грошових вимог ПАТ в сумі 6 492 396,92 грн та встановлено спосіб реалізації майна шляхом проведення прилюдних торгів. На підставі вказаних рішень було відкрито виконавче провадження. Заочним рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, виселено маті та неповнолітню доньку з житлового будинку. Разом з тим у вказаному рішенні суд встановив, що неповнолітня особа була зареєстрована у спірному приміщенні після відкриття виконавчого провадження по виконанню рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, і банк як іпотекодержатель згоди на реєстрацію не надавав, що свідчить про порушення іпотекодавцем укладеного сторонами іпотечного договору.

На момент укладання оспорюваного договору донька була зареєстрована за місцем проживання батька. Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено. Суди дійшли висновку, що на час укладення та нотаріального посвідчення договору іпотеки від 26 грудня 2008 року малолітня донька не була власником житлового будинку, який виступав предметом іпотеки, не була в ньому зареєстрована, а тому дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину не вимагався. При цьому суд зазначив, що порушень майнових прав дитини з боку батьків не відбулося, а тому позовна вимога про визнання договору іпотеки недійсним є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Касаційний цивільний суд прийняв постанову, в якій зазначив таке. Згідно зі статтею 32 Цивільного кодексу України (ЦК України), статтею 177 Сімейного кодексу України (СК України) та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Під час вирішення спорів щодо недійсності іпотечних договорів з підстав порушення житлових та майнових прав неповнолітніх осіб суди, зокрема, повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку після укладення договору іпотеки), не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Установлено, що донька, яка була малолітньою, на час укладення договору іпотеки не мала майнових прав на будинок, який був переданий в іпотеку, та права користування вказаним будинком, була зареєстрована за місцем проживання батька. З огляду на ці обставини суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 26 грудня 2008 року між жінкою та ПАТ. Постановою Верховного Суду рішення Печерського районного суду м. Києва від 6 вересня 2017 року постанову Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року залишено без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.