Поки всі чекають на перші рішення ЄСПЛ у 2021 році, а Україна чекає на рішення у справі проти РФ щодо Криму, розгляньмо одне з останніх рішення Суду у 2020 році. Так, 22 грудня ЄСПЛ опублікував рішення у справі «J.A. проти Швейцарії» (CASE OF J.A. v. SWITZERLAND). J.A. – громадянин Іспанії, який народився і все життя прожив у Швейцарії. І от, на 45 році життя його вирішили позбавити дозволу на проживання і вислати до Іспанії.

Обставини справи

У травні 2009 року заявника засудили за обвинуваченням у неодноразових сексуальних злочинах, які він вчинив щодо 13-річної дочки своєї коханки між березнем та груднем 2006 року. До переліку злочинів серед іншого входило зґвалтування, сексуальне насильство та виробництво порнографічних матеріалів. За всі ці злочини, які призвели до серйозних психологічних травм дівчинки, суд призначив заявнику лише 2,5 роки ув’язнення – через відсутність попередніх судимостей. Перші 6 місяців він пробув під домашнім арештом, а ще два роки ув’язнення замінили на умовний термін.

За 9 місяців після закінчення умовного терміну заявник встановив у квартирі матері своєї жертви три мініатюрні камери. У 2012 році проти нього відкрили провадження за порушення приватності із використанням записувальних пристроїв. Втім, сторони досягнули мирової угоди і провадження закрили.

Міграційна служба своїм рішенням від 20 січня 2014 року відкликала дозвіл заявника на постійне проживання у Швейцарії та зобов’язала його залишити країну до 30 квітня. Закон передбачає, що дозвіл на постійне проживання людини, яка законно і безперервно проживала у Швейцарії понад 15 років, може бути відкликаний лише у разі довгого позбавлення волі особи або якщо вона стала суб’єктом кримінального правопорушення.

На думку Міграційної служби, заявник становив серйозну загрозу і був схильних до вчинення нового злочину, виходячи з таких факторів:

• Вчинення сексуального насильства, за яке його було засуджено;
• Наявність нестягнених боргів на 75 тисяч франків (майже 2,5 млн гривень);
• Вчинення правопорушення лише за 9 місяців після завершення умовного терміну.

При ухваленні свого рішення МС також оцінила пропорційність цього заходу. Службовці зазначили, що відкликання дозволу матиме серйозний негативний вплив на заявника, який прожив у Швейцарії все життя. Втім, у нього були зв’язки у Іспанії – звідки він походив та де тоді проживала частина його родини – та він говорив іспанською, а завдяки здобутому професійному досвіду, він буде у вигідному становищі  на ринку праці.

Не вважали вагомим аргументом і наявність родини. По-перше, її наявність не стримала заявника від попередніх злочинів, а тому навряд могла втримати від подальших. По-друге, розлучення сім’ї навряд становило серйозний аргумент, адже заявник не лише тривалий час мав коханку, але й мав статеві зносини з її дочкою, що навряд сприяло здоровим відносинам у подружжі. У підсумку службовці дійшли висновку, що суспільний інтерес у цих обставинах переважає приватні та сімейні інтереси заявника.

Заявник спробував оскаржити це рішення. Він не погоджувався з висновками Міграційної служби, зазначивши зокрема, що з 2000 року не брав нових позик та що він глибоко інтегрований у швейцарське суспільство. 26 червня 2014 року суд підтримав рішення МС, відклавши дедлайн для виїзду з країни до 30 вересня.

Суд розглянув це питання, зокрема, через призму статті 8 Конвенції – право на повагу до приватного та сімейного життя. Так, він зазначив, що відносини із сином не є релевантними у цьому плані, бо він був вже дорослий, і у них все ще була можливість періодично бачитися. Що ж до дружини, то тут суд підкреслив, що позбавлення заявника дозволу на проживання матиме негативний вплив на неї. Втім, вона має вибір – поїхати з ним чи ні та підтримувати за бажання відносини у інший спосіб.

З цим рішенням заявник теж не погодився і подав апеляцію до Федерального Верховного суду, стверджуючи, зокрема, про непропорційність рішення про позбавлення дозволу на проживання. 5 січня 2015 року суд відхилив апеляційну скаргу. На думку суду, заявник вчинив доволі серйозний злочин, а його подальші дії давали підстави вважати його схильним до вчинення повторного злочину.

Розгляд ЄСПЛ

Заявник вважав, що Верховний суд також некоректно оцінив обставини і таким чином порушив його право, гарантоване 8 статтею Конвенції. Уряд вважав скаргу заявника безпідставною і неприйнятною. Суд не погодився з висновками уряду та визнав скаргу прийнятною.

Отже, заявник наполягав, що мав дуже близькі відносини із сином, який до 18 років жив у інтернатах. Так само він відзначав, що суди не взяли до уваги тривалість його проживання у Швейцарії – 45 років на момент рішення МС про відкликання дозволу на проживання – та посилався на рекомендації Ради Європи не висилати людей, які прожили у країні 20 чи більше років. Крім того, заявник стверджував, що цілком не згоден із висновками про загрозу, яку він становив суспільству. А також спростовував твердження про хиткість свого шлюбу, стверджуючи, що дружина дуже допомагала йому після його переїзду до Іспанії.

Понад те заявник звертав увагу на умови, у яких він опинився. Іспанську після всього життя у Швейцарії він знав доволі погано, що обмежувало його професійні та соціальні можливості. Також його мати померла, а з братом він не мав контактів. Дружина ж не могла переїхати до нього, адже не знала іспанської взагалі.

Уряд же не погоджувався із заявником. Він наполягав, що жодних доказів близьких відносин із сином немає – так само, як і з сестрою та братом, які проживали у Швейцарії, що шлюб не міг бути стримуючим фактором , що заявник становив серйозну загрозу суспільству. Також представник уряду зазначав, що у цих обставинах втручання у права заявника було необхідним. Втім, уряд все ж погодився, що виїзд до Іспанії мав суттєві негативні наслідки для заявника. Хоча і зазначив, що умови для належної інтеграції у суспільство у заявника були.

ЄСПЛ на самому початку визначив таке: «Конвенція не гарантує право іноземця в’їжджати та жити у певній країні, і, з метою підтримки громадського порядку, Договірні країни наділені владою висилати іноземця, який вчинив кримінальне правопорушення. Тим не менш, їхні рішення у цій галузі, оскільки вони можуть становити втручання у гарантоване § 1 статті 8 право, повинні відповідати вимогам закону та бути необхідними у демократичному суспільстві, що означає бути виправданими нагальною соціальною потребою та, зокрема, бути пропорційними легітимній меті, яка переслідується».

Для оцінки того, чи відповідає таке втручання вимогам Конвенції, Суд визначив такі критерії, які необхідно взяти до уваги для того, щоб визначити, чи втручання було пропорційним:

• характер та тяжкість правопорушення, вчиненого заявником;
• тривалість перебування заявника в країні, з якої його висилають;
• час, що минув з моменту вчинення правопорушення, та поведінка заявника протягом цього періоду;
• національність різних зацікавлених осіб;
• сімейні обставини заявника, такі як тривалість шлюбу та інші фактори, що виражають ефективність сімейного життя пари;
• чи знав/знала чоловік/дружина заявника про правопорушення на той час, коли він або вона вступали в сімейні стосунки;
• чи є діти у подружжя, і якщо так, то їх вік;
• серйозність труднощів, з якими подружжя може зіткнутися в країні, до якої заявника висилають;
• найкращі інтереси та добробут дітей, зокрема серйозність труднощів, з якими можуть зіткнутися будь-які діти заявника в країні, до якої заявник має бути висланий;
• міцність соціальних, культурних та сімейних зв’язків з країною перебування та країною призначення.

Таким чином, для того, щоб вислати з країни людину, яка законно прожила у приймаючій країні більшість свого дитинства та молодості, необхідно надати дуже вагомі підстави. Крім того, важливим фактором залишається і належний розгляд справи національними судами, які мають відповідально підійти до оцінки обставин справи, зокрема – взяти до уваги вищезгадані критерії.

Накладаючи ці висновки до обставин справи, Суд зазначив, що наявність втручання у право заявника, його відповідність закону та переслідування законної мети не викликає жодних питань. У зв’язку з цим постає питання про те, наскільки серйозним було правопорушення заявника. Суд відхилив його доводи, що злочин не був тяжким, оскільки у якості покарання йому призначили лише 2,5 роки з 10 можливих. Суд зазначив, що сексуальні злочини, пов’язані із фізичним та психологічним насильством, є дуже тяжким злочином, а термін ув’язнення був скорочений винятково через відсутність попередньої судимості у заявника. Крім того, встановлення прихованих камер свідчило про те, що існував ризик повторного вчинення злочину заявником.

Далі ЄСПЛ зазначив, що заявник дуже довго проживав у Швейцарії. А також, що він мав міцні стосунки із дружиною, які, втім, вони мали змогу підтримувати і надалі. Крім того, заявник не довів, що у нього із сином були міцні стосунки, а понад те очевидно, що відносин залежності між ними не було. Через це відносини заявника із сином не можуть розглядатися як такі, що їх захищає стаття 8.

Що ж до зв’язків із Швейцарією та Іспанію, Суд відзначив, що перша безперечно була «центром життя» заявника, оскільки тут він провів все життя, тут жили його друзі, родина та декілька родичів. Разом з тим він мав іспанське громадянство, мав родичів у Іспанії, володів іспанською  та мав певні зв’язки у країні. Тож з цією країною він також був суттєво пов’язаний.

«Ці обставини дають Суду можливість виснувати, що національні державні органи детально оцінили вищезгадані критерії і ухвалили рішення, яке не видається ані свавільним, ані очевидно безпідставним. На основі серйозності правопорушень та зв’язків з Іспанією, які [заявник] досі має (зокрема володіння мовою та громадянство) та зважаючи на суверенність держав контролювати та регулювати перебування іноземців на своїй території, Суд погоджується, що національні державні органи належно збалансували право заявника на повагу до його сімейного життя та інтерес держави [щодо захисту] суспільної безпеки та запобігання безладам та злочинам. [Суд не може стверджувати], що держава-відповідач надала надмірну вагу власним інтересам, увалюючи рішення про відкликання дозволу на постійне проживання заявника та зобов’язуючи його виїхати до Іспанії. Таким чином Суд доходить висновку, що держава-відповідач не вийшла за межі широти своїх дискреційних повноважень, які у неї були у цій справі».

Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що заява J.A. є прийнятною, втім порушення прав заявника у цій справі не було.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив, що зобов’язана зробити держава для захисту життя військового.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.