Видання художнього твору науково-педагогічним працівником незалежно від його змісту та індивідуального сприйняття цього твору іншими особами не може визнаватися аморальним проступком, а отже, не може бути підставою для його звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 308/452/19 за позовом особи до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обставини справи

Суди встановили, що наказом ректора університету позивача було звільнено з посади завідувача кафедри історії України за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи, на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд вказав, що підстав для задоволення позову немає, оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням норм законодавства України. Однак колегія суддів Касаційного цивільного суду не погодилась із цим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Підставою для звільнення позивача згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України стали доповідна записка проректора та акт фіксації відмови від надання обґрунтованих письмових пояснень. Колегія суддів погодилася з доводами заявника про те, що зазначені документи не можуть вважатися належними доказами на підтвердження аморальної поведінки позивача.

Доповідна записка проректора є результатом особистого сприйняття художнього твору ним та іншими особами, які зверталися з колективним зверненням проти позивача. При цьому у доповідній записці не зазначено, який саме аморальний проступок вчинив позивач та які моральні норми порушено внаслідок видання книги. Написання художнього твору незалежно від його змісту не може визнаватися аморальним вчинком. Стаття 6 Закону України «Про культуру» гарантує права громадян у сфері культури, зокрема свободу творчості. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості. Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Отже, на думку Суду, апеляційний суд дійшов неправильних висновків щодо наявності у діях позивача ознак аморального вчинку та ухвалив судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, яке не відповідає статті 263 ЦПК України. Постановою Верховного Суду постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року скасовано, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 квітня 2019 року залишено в силі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.