Поняття корпоративних прав на цей час визначено в ч. 1 ст. 167 ГКУ, пп. 14.1.90 ПКУ. Згідно з цими документами корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

У товаристві з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) носіями корпоративних прав є засновники (учасники). Положення ч. 1 ст. 147 ЦКУ передбачають, що учасник ТОВ має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

У новому Законі № 2275 наведено дещо інші формулювання. Так, згідно з ч. 1 ст. 21 цього Закону учасник ТОВ має право відчужувати свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно чи безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Ціну продажу частки визначають сторони самостійно, і вона не залежить від розміру внеску учасника у власний капітал під час створення товариства.

Водночас відчуження учасником ТОВ своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства (ч. 2 ст. 147 ЦКУ). Аналогічно ці питання вирішено й у ч. 2 ст. 21 Закону № 2275, але там їх деталізовано. Зокрема, у цій нормі зазначено таке:

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлено інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, установленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі (ч. 2 ст. 147 ЦКУ).

Знову ж таки у новому Законі № 2275 ці правила описано більш чітко. Так, згідно з ч. 3 ст. 20 цього Закону учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов’язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну й розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів із дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, уважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день із дати отримання повідомлення і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які було повідомлено учасникам товариства.

Якщо учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, отримав від іншого учасника письмову заяву про намір скористатися своїм переважним правом, такі учасники зобов’язані протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу пропонованої до продажу частки (частини частки). У разі ухилення продавця від укладення договору купівлі-продажу покупець має право звернутися до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу частки (її частини) укладеним на запропонованих продавцем умовах. У разі ухилення покупця від укладення договору купівлі-продажу продавець має право реалізувати свою частку третій особі на раніше повідомлених учасникам товариства умовах (ч. 4 ст. 20 Закону № 2275).

Якщо кілька учасників товариства скористаються своїм переважним правом, вони придбавають частку (частину частки) пропорційно до розміру належних їм часток у статутному капіталі товариства (ч. 2 ст. 20 Закону № 2275).

Учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов’язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік (ч. 5 ст. 20 Закону № 2275). До набрання чинності Законом № 2275 ці питання вирішували за допомогою роз’яснень судових органів. Зокрема, у п. 31 Постанови № 13 зазначено, що продаж учасником частки (її частини) з порушенням переважного права купівлі інших учасників не зумовлює недійсність такого правочину. У цьому разі будь-який учасник товариства має право пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця за аналогією з нормою ч. 4 ст. 362 ЦКУ.

Статутом товариства може бути встановлено інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства. Статутом може бути встановлено, що учасники товариства не мають переважного права. Статутом також може бути передбачено обов’язок учасника товариства, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими учасниками товариства. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких узяли участь усі учасники товариства (ч. 6 ст. 20 Закону № 2275).

Крім того, переважне право учасника товариства не застосовується:

– якщо продаж частки (частини частки) у статутному капіталі товариства здійснюється на аукціоні (публічних торгах) відповідно до закону (ч. 7 ст. 20 Закону № 2275);

– якщо це передбачено корпоративним договором, стороною якого є такий учасник (ч. 8 ст. 20 Закону № 2275).

Частка учасника ТОВ може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, у якій її уже сплачено (ч. 3 ст. 147 ЦКУ і ч. 3 ст. 21 Закону № 2275).

Продаж частки в ТОВ може бути оформлено договорами з різними назвами, зокрема: договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, договором купівлі-продажу корпоративних прав, договором відступлення корпоративних прав тощо. Зазвичай у таких договорах маються на увазі саме відносини з купівлі-продажу корпоративних прав.

У листі Держкомпідприємництва від 25.08.2004 р. № 5764 було висловлено позицію, що договір купівлі-продажу корпоративних прав повинен бути нотаріально засвідчений. Насправді законодавство не містить обов’язкових вимог щодо нотаріального засвідчення такого договору, тож його можна укласти в простій письмовій формі.

Корпоративні права в учасника може придбати й саме ТОВ (ч. 4 ст. 147 ЦКУ, ст. 25 Закону № 2275). Причому в новому Законі № 2275 установлено додаткові вимоги до такого викупу. Так, згідно з ч. 1 ст. 25 цього Закону товариство має право придбавати частки у власному статутному капіталі без його зменшення на розмір такої частки лише за умови, що на день такого придбання товариство сформує резервний капітал у розмірі ціни придбання викупленої частки, який не може використовуватися для здійснення виплат на користь учасників такого товариства.

Відплатний договір про набуття товариством частки у власному статутному капіталі укладають лише за одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких узяли участь усі учасники товариства (ч. 2 ст. 25 Закону № 2275).

Частки, що належать товариству, не враховуються під час визначення результатів голосування на загальних зборах учасників під час розподілу прибутку товариства, а також під час розподілу майна товариства в разі його ліквідації (ч. 3 ст. 25 Закону № 2275).

За правилами ч. 4 ст. 25 Закону № 2275 у разі придбання частки (частини частки) учасника самим товариством без зменшення статутного капіталу товариства воно зобов’язане здійснити відчуження такої частки відплатно не пізніше ніж через один рік із дня придбання частки (частини частки).

Особа, яка придбала частку в статутному капіталі ТОВ, здійснює права й виконує обов’язки учасника товариства з моменту набуття права власності на частку в статутному капіталі (п. 31 Постанови № 13).

Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦКУ право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Хоча майнові права (у тому числі й корпоративні) і віднесено в ЦКУ до майна (ч. 1 ст. 190 ЦКУ), визначити момент їх передання досить складно. Тому, щоб уникнути непорозумінь, бажано в договорі купівлі-продажу корпоративних прав указати, на яку дату право власності на них переходить до нового власника.

Після проведення операцій із корпоративними правами необхідно внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Єдиний державний реєстр). Для цього подають такі документи (ч. 4 ст. 17 Закону № 755):

– заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі;

– примірник оригіналу (нотаріально засвідчену копію) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, крім внесення змін до інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи, у тому числі кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) її засновника, якщо засновник – юридична особа, про місцезнаходження та про здійснення зв’язку з юридичною особою;

– документ, що підтверджує реєстрацію іноземної особи в країні її місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського, судового реєстру тощо), – у разі змін, пов’язаних із входженням до складу засновників юридичної особи іноземної юридичної особи;

– документ про сплату адміністративного збору, який становить 0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на момент написання статті – 1762 грн х 0,3 = 528,6 грн);

– установчий документ юридичної особи в новій редакції – у разі внесення змін, що містяться в установчому документі;

– примірник оригіналу (нотаріально засвідчену копію) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заяву фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, та/або договору, іншого документа про перехід чи передання частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи – у разі внесення змін, пов’язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи;

– заяву про обрання юридичною особою спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційну заяву про добровільну реєстрацію як платника ПДВ – за бажанням заявника в разі внесення до установчих документів змін, які впливають на систему його оподаткування.

Трапляється позиція, згідно з якою корпоративні права можливо передати в оренду. Ґрунтується вона на тому, що майнові права, до яких можна зарахувати й корпоративні, належать до майна. Так, відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦКУ: “Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки”. А в ч. 2 ст. 190 ЦКУ визначено: “Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами”.

Положеннями ч. 1 ст. 317 ЦКУ установлено: “Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном”. А відповідно до ч. 2 ст. 760 ЦКУ предметом договору найму можуть бути майнові права.

На підставі викладеного фахівці дійшли такого висновку: корпоративні права можуть бути передані в оренду за договором найму (оренди). За таким договором наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦКУ).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 775 ЦКУ наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, отримані ним у результаті користування річчю, переданою в найм. З цього деякі юристи роблять висновок, що орендар корпоративних прав має право користуватися річчю (підприємством), отримувати доходи від підприємства й користуватися оформленими на підприємство документами. Але при цьому в орендаря не буде права розпорядження, яке виражається в праві на участь у загальних зборах товариства. Однак це обмеження, на думку фахівців, можна обійти шляхом зазначення в договорі окремого пункту про представництво орендаря на загальних зборах (за аналогією з участю представника засновника на зборах, що передбачено, зокрема, ч. 2 ст. 33 Закону № 2275).

Водночас хочемо попередити, що можливість такої оренди прямо не передбачена в жодному нормативному документі. Перелік прав, якими наділені учасники ТОВ, жорстко регламентовано. І в нормативних документах передбачено тільки можливість їх відчуження за строго регламентованою процедурою. У зв’язку з цим правомірність укладення правочинів з орендою корпоративних прав викликає сумніви, на цей час такі правочини швидше фігурують у кримінальній практиці (див., наприклад, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14.12.2017 р. у справі № 11-cc/796/5520/2017).

Також на цю тему читайте статті:

“Продаж корпоративних прав ТОВ учасникові або третій особі: облік та оподаткування”;

“Викуп корпоративних прав ТОВ: облік та оподаткування”;

“Операції з корпоративними правами нерезидента: валютне регулювання й облік”.

Щодо правових особливостей стосовно операцій з корпоративними правами за новими правилами ми розповімо найближчим часом.